Сіт врівноважив розбурхані почуття, заспокоїв душу. Зусиллям волі загнав таємні задуми в недосяжні куточки мозку. Вони вийдуть назовні лише тоді, коли наступить час.
Незрозумілим здавалося лиш дивне завдання Великої Трійки. Чому Тайя-Боги так зацікавилися юними космонавтами? Навіщо їм потрібен Праелемент? Теоретичні передбачення багатьох дослідників говорили, що Праелемент таїть у собі неймовірні запаси енергії.
Що? Ось воно… Саме це тривожить Сіта. Чому він раніше не подумав, не зважив усього? Праелемент майже зник з системи Зірки-матері. Він бурхливо перетворюється в інші елементи, а цей процес супроводиться потужною радіацією.. Так передбачали великі теоретики. Оду і Мару загрожує небезпека. Треба попередити, захистити їх додатковими Рі-на. Але чому ж Бог-Тайя не сказав цього? Може, ніякої небезпеки нема? Може, практичні дослідження відкинули теоретичні передбачення?
Сіт ввімкнув універсальну систему зв’язку. Сконденсував думку на виклик, повернувшись в той бік, де зникли друзі. Хвиля розуму не зустрічала опору, в полі За не чулося відповіді, В душі Сіта похололо. Так можна ждати безконечно. Якщо самі юнаки не забажають зв’язку — він не почує їх. А може, спробувати в плані магнітного поля?
Космонавт переключив трансформатор поля. Подав тривожний умовний сигнал виклику. Прислухався. Відповіді не було. Яке нещастя! Вібрації поля не проникають за обрій, а Мар і Од, напевне, вже далеко за гірським хребтом. Не слід було б залишати учнів напризволяще. І тепер треба наздогнати їх…
Сіт рушив з місця, зайшов у небесний диск. Ввімкнувши пеленгатор, щоб на зворотному шляху не збитися з дороги, виплив назовні. Сконденсувавши всю свою могутню енергію на я-о , Сіт помчав над рівниною холодного пустельного А-лу…
Од і Мар зупинилися на невеликому плато. Далі, на тлі зоряного неба, виднілися звичні гірські пасма, а внизу роззявляла хижу пащу чорна прірва. Звідти здіймався блакитний туман, який, не доходячи до поверхні А-лу, безслідно зникав, випаровувався в безповітряному просторі.
Друзі перезирнулися. Мар задоволено кивнув.
— Здається, тут. Поглянь на запис.
Од розкрив плескатий прозорий диск. Там було видно план А-лу Гро-очі. В одному місці гірські пасма перетинала глибока тріщина. Вона простяглася на багато рра , розкраюючи тіло планетки навпіл. Три зірочки позначали на карті місця Праелемента, відзначені орбітальними дисками і обсерваторіями Вищих Сфер. Так передав Тайя-Бог, надсилаючи план Сіту.
Од за допомогою спеціальних приладів перевірив місце перебування. Воно зійшлося з умовною позначкою на плані.
— Все гаразд, Мар. Праелемент десь тут, в ущелині. Поглянь, який гарний туман. Такий лиш вві сні може приснитися…
— Він чомусь тривожить мене, — озвався Мар.
— Просто незвичність умов. Нормальна реакція організму на дивне оточення. Нам пора опускатися. Мар…
Мар доторкнувся рукою до рі-но Ода. Обличчя його здавалося настороженим.
— Я опущуся сам в прірву. У мене погане передчуття…
— Але ж Тайя-Бог зажадав, щоб ми здобули Праелемент удвох?
— Вони не знатимуть, як ми здобули його. Облиш таку думку. Давай сюди прилади. Значить, згадаємо, які ознаки Праелемента. Він цілком чорний, з синюватими іскорками. Дуже важкий. Залягає невеликими гніздами серед металів типу тау , які є його безпосереднім породженням. Чи не так, Од?
— Так, Мар. Але я не хочу пускати тебе одного…
— Спокійно, Од. Я знайду його, а потім покличу тебе, якщо буде потрібно. О, що це?
Серед повної пітьми в ущелині засяяло сильне блакитне сяйво. Воно тремтіло, переливалося ніжними тонами, потім поволі згасло.
— Може, це він? Праелемент? — почулася думка Ода.
— Напевне. Тим краще. Довго не доведеться шукати. Жди мене…
Мар взяв о-ен, захопив кілька приладів для руйнування породи і рушив до ущелини. Повиснувши над прірвою, він почав повільно опускатися вниз. Незабаром голубий туман заховав його постать. Ще раз блиснула в світлі Гро-очі тканина рі-но… Потім все зникло.
Довго чекав Од, зупинившись над ущелиною. Прислухався до простору.
Нарешті долинули, ніби з іншого світу, тихі слова Мара:
— Дно. Я на дні, Од…
— Що ти бачиш?
— Каміння. Всякі мінерали. Нічого цікавого. Я вмикаю ліхтар. О, тут можна опуститися ще нижче, прірва йде далі, проникаю глибше… Який густий туман. Він просочується з щілин. А ти знаєш, тут душно… Висока температура… Звідки б вона з’явилася, не розумію…
— Будь обережним, Мар! —тривожився Од.
Мар деякий час не відповідав. В просторі чулося якесь шипіння. Потім знову почувся голос. Він хрипів, переривався.
— Дивні… звуки… мію… таке… перешкоди…
— Магнітне поле зруйноване! — крикнув Од. — Переключись на гравітаційне поле, Мар…
Шуми зникли. Серед тиші пролунав голос Мара:
— Яка сильна дія. Напевне це він — Праелемент.
— Мар! Може, він небезпечний? — хвилюючись, подав думку Од.
У відповідь почулося щось схоже на дружній сміх.
— Треба було раніше боятися. Тепер пізно. Я недалеко від мети. Ось… ясно видно породи типу тау. І чорні гнізда. Клянуся — це Праелемент. Сині іскри… і дивне сяйво. Тільки чомусь впливає на очі, неприємне відчуття…
— Хутчіше, Мар…
— Зараз. Я починаю руйнувати породу… Одне гніздо вирубав. Який він важкий, Од. Навіть при цьому тяжінні я ледве піднімаю його. Ще один шматок… Не турбуйся, Од, все буде гаразд… Я й не сподівався, що все вийде так швидко. Тобі не потрібно буде лізти в цю душну діру…
Минав час. Од раз по раз поглядав на шкалу хронометра. Чому Мар так довго порається? Чому він мовчить?..
— Мар! Обізвись!
— Я чую, Од… О-ен майже наповнений… Ще трохи…
Раптом в глибині ущелини спалахнуло яскраве сяйво, таке, як і попереднє. Пролунав протяжний стогін Мара. Серце Ода стислося передчуттям страшної біди.
— Мар, — стривожився він. — Мар! Що з тобою?
Відповіді не було.
— Мар! — в божевільному відчаї крикнув Од. — Обізвись!
Якусь мить стояла тиша. Потім почувся слабкий стогін Мара:
— Сильний спалах проміння. Паморочиться в голові…
— Назад! Треба рушати назад, Мар!
— Не можу… Сили нема… Я нічого не бачу…
Од на хвилину заціпенів, судорожно закружляв над прірвою, потім стрімко кинувся вниз, відчайдушно напружуючи всю свою енергію.
— Мар! Я зараз! Одну мить…
— Не треба, — долинуло з ущелини. — Не треба, Од .. Я тепер… збагнув… Вищі Сфери послали… нас… на погибель… Ми вже не потрібні їм… і небезпечні…
Од нічого не слухав. Він мчав униз, мимо гострих скель, мимо струменів туману. Скоріше, скоріше! Там вмирає вірний і любий товариш — соратник небесних походів і брат серця! Скоріше, скоріше!..
В пітьмі ущелини видно промінь ліхтаря. Мар десь там. Ось його постать. Вона знесилено припала до каменя. Рядом майже повний о-ен, прилади для руйнування породи. Од схопив Мара за руки, підняв, заглянув за покриття та. Очі товариша заплющилися, обличчя посіріло.
— Це ти, Од?
— Я, Мар. Чому ти не дивишся?
— Сили нема… щоб розплющити… Слухай мене уважно… Я все зрозумів… Покинь мене… Поспішай до Сіта… Хай він бережеться… Тайя-Боги послали нас на смерть… Ти пам’ятаєш розмову… на Гро-очі… Тоді над нами… кружляв апарат… вони чули нашу розмову… Вирішили позбутися… Праелемент — смерть… Він виділяє страшну радіацію… Покинь його… і мене… Поспішай…
— Я не покину тебе, Мар! — шаленів Од. — Я врятую тебе! Тримайся за мене. Я винесу тебе нагору.
— Пізно… Од…
Од схопив товариша на руки, притиснув до себе, з натугою піднявся над скелями. Геть звідси, від мороку, від страшної прірви, під ясне сяйво зірок…