Катастрофа – Олесь Бердник

Сіт ввімкнув універсальну систему зв’язку. Сконденсував думку на виклик, повернувшись в той бік, де зникли друзі. Хвиля розуму не зустрічала опору, в полі За не чулося відповіді, В душі Сіта похололо. Так можна ждати безконечно. Якщо самі юнаки не забажають зв’язку — він не почує їх. А може, спробувати в плані магнітного поля?

Космонавт переключив трансформатор поля. Подав тривожний умовний сигнал виклику. Прислухався. Відповіді не було. Яке нещастя! Вібрації поля не проникають за обрій, а Мар і Од, напевне, вже далеко за гірським хребтом. Не слід було б залишати учнів напризволяще. І тепер треба наздогнати їх…

Сіт рушив з місця, зайшов у небесний диск. Ввімкнувши пеленгатор, щоб на зворотному шляху не збитися з дороги, виплив назовні. Сконденсувавши всю свою могутню енергію на я-о , Сіт помчав над рівниною холодного пустельного А-лу…

Од і Мар зупинилися на невеликому плато. Далі, на тлі зоряного неба, виднілися звичні гірські пасма, а внизу роззявляла хижу пащу чорна прірва. Звідти здіймався блакитний туман, який, не доходячи до поверхні А-лу, безслідно зникав, випаровувався в безповітряному просторі.

Друзі перезирнулися. Мар задоволено кивнув.

— Здається, тут. Поглянь на запис.

Од розкрив плескатий прозорий диск. Там було видно план А-лу Гро-очі. В одному місці гірські пасма перетинала глибока тріщина. Вона простяглася на багато рра , розкраюючи тіло планетки навпіл. Три зірочки позначали на карті місця Праелемента, відзначені орбітальними дисками і обсерваторіями Вищих Сфер. Так передав Тайя-Бог, надсилаючи план Сіту.

Од за допомогою спеціальних приладів перевірив місце перебування. Воно зійшлося з умовною позначкою на плані.

— Все гаразд, Мар. Праелемент десь тут, в ущелині. Поглянь, який гарний туман. Такий лиш вві сні може приснитися…

— Він чомусь тривожить мене, — озвався Мар.

— Просто незвичність умов. Нормальна реакція організму на дивне оточення. Нам пора опускатися. Мар…

Мар доторкнувся рукою до рі-но Ода. Обличчя його здавалося настороженим.

— Я опущуся сам в прірву. У мене погане передчуття…

— Але ж Тайя-Бог зажадав, щоб ми здобули Праелемент удвох?

— Вони не знатимуть, як ми здобули його. Облиш таку думку. Давай сюди прилади. Значить, згадаємо, які ознаки Праелемента. Він цілком чорний, з синюватими іскорками. Дуже важкий. Залягає невеликими гніздами серед металів типу тау , які є його безпосереднім породженням. Чи не так, Од?

— Так, Мар. Але я не хочу пускати тебе одного…

— Спокійно, Од. Я знайду його, а потім покличу тебе, якщо буде потрібно. О, що це?

Серед повної пітьми в ущелині засяяло сильне блакитне сяйво. Воно тремтіло, переливалося ніжними тонами, потім поволі згасло.

— Може, це він? Праелемент? — почулася думка Ода.

— Напевне. Тим краще. Довго не доведеться шукати. Жди мене…

Мар взяв о-ен, захопив кілька приладів для руйнування породи і рушив до ущелини. Повиснувши над прірвою, він почав повільно опускатися вниз. Незабаром голубий туман заховав його постать. Ще раз блиснула в світлі Гро-очі тканина рі-но… Потім все зникло.

Довго чекав Од, зупинившись над ущелиною. Прислухався до простору.

Нарешті долинули, ніби з іншого світу, тихі слова Мара:

— Дно. Я на дні, Од…

— Що ти бачиш?

— Каміння. Всякі мінерали. Нічого цікавого. Я вмикаю ліхтар. О, тут можна опуститися ще нижче, прірва йде далі, проникаю глибше… Який густий туман. Він просочується з щілин. А ти знаєш, тут душно… Висока температура… Звідки б вона з’явилася, не розумію…

— Будь обережним, Мар! —тривожився Од.

Мар деякий час не відповідав. В просторі чулося якесь шипіння. Потім знову почувся голос. Він хрипів, переривався.

— Дивні… звуки… мію… таке… перешкоди…

— Магнітне поле зруйноване! — крикнув Од. — Переключись на гравітаційне поле, Мар…

Шуми зникли. Серед тиші пролунав голос Мара:

— Яка сильна дія. Напевне це він — Праелемент.

— Мар! Може, він небезпечний? — хвилюючись, подав думку Од.

У відповідь почулося щось схоже на дружній сміх.

— Треба було раніше боятися. Тепер пізно. Я недалеко від мети. Ось… ясно видно породи типу тау. І чорні гнізда. Клянуся — це Праелемент. Сині іскри… і дивне сяйво. Тільки чомусь впливає на очі, неприємне відчуття…

— Хутчіше, Мар…

— Зараз. Я починаю руйнувати породу… Одне гніздо вирубав. Який він важкий, Од. Навіть при цьому тяжінні я ледве піднімаю його. Ще один шматок… Не турбуйся, Од, все буде гаразд… Я й не сподівався, що все вийде так швидко. Тобі не потрібно буде лізти в цю душну діру…

Минав час. Од раз по раз поглядав на шкалу хронометра. Чому Мар так довго порається? Чому він мовчить?..

— Мар! Обізвись!

— Я чую, Од… О-ен майже наповнений… Ще трохи…

Раптом в глибині ущелини спалахнуло яскраве сяйво, таке, як і попереднє. Пролунав протяжний стогін Мара. Серце Ода стислося передчуттям страшної біди.

— Мар, — стривожився він. — Мар! Що з тобою?

Відповіді не було.

— Мар! — в божевільному відчаї крикнув Од. — Обізвись!

Якусь мить стояла тиша. Потім почувся слабкий стогін Мара:

— Сильний спалах проміння. Паморочиться в голові…

— Назад! Треба рушати назад, Мар!

— Не можу… Сили нема… Я нічого не бачу…

Од на хвилину заціпенів, судорожно закружляв над прірвою, потім стрімко кинувся вниз, відчайдушно напружуючи всю свою енергію.

— Мар! Я зараз! Одну мить…

— Не треба, — долинуло з ущелини. — Не треба, Од .. Я тепер… збагнув… Вищі Сфери послали… нас… на погибель… Ми вже не потрібні їм… і небезпечні…

Од нічого не слухав. Він мчав униз, мимо гострих скель, мимо струменів туману. Скоріше, скоріше! Там вмирає вірний і любий товариш — соратник небесних походів і брат серця! Скоріше, скоріше!..

В пітьмі ущелини видно промінь ліхтаря. Мар десь там. Ось його постать. Вона знесилено припала до каменя. Рядом майже повний о-ен, прилади для руйнування породи. Од схопив Мара за руки, підняв, заглянув за покриття та. Очі товариша заплющилися, обличчя посіріло.

— Це ти, Од?

— Я, Мар. Чому ти не дивишся?

— Сили нема… щоб розплющити… Слухай мене уважно… Я все зрозумів… Покинь мене… Поспішай до Сіта… Хай він бережеться… Тайя-Боги послали нас на смерть… Ти пам’ятаєш розмову… на Гро-очі… Тоді над нами… кружляв апарат… вони чули нашу розмову… Вирішили позбутися… Праелемент — смерть… Він виділяє страшну радіацію… Покинь його… і мене… Поспішай…

— Я не покину тебе, Мар! — шаленів Од. — Я врятую тебе! Тримайся за мене. Я винесу тебе нагору.

— Пізно… Од…

Од схопив товариша на руки, притиснув до себе, з натугою піднявся над скелями. Геть звідси, від мороку, від страшної прірви, під ясне сяйво зірок…

Туман плинув униз, голубе сяйво Праелемента блідло, вгорі все ясніше вирізнялися зірки на темному тлі неба. В голові Ода дзвеніло, не вистачало сили, але він не здавався. Останні краплі енергії він посилав до я-о, знемагаючи в страшному поєдинку з тяжінням планети. Свідомість тьмарилася, руки слабшали. Він боявся лише одного — щоб не випустити тіла Мара…

Нарешті, край прірви. З стогоном він впав на скелястий грунт. Схлипуючи від перевтоми, схилився до товариша, заглянув за покриття та. В сяйві Гро-очі обличчя Мара було чорно-сірим, повіки ледь помітно здригалися. Ось вони звільна відкрилися, почувся передсмертний шепіт:

— Не забудь… попередити Сіта…

І все. Наступила тиша. Прийшла смерть. Од ясно відчув її прихід. Очі Мара вже не заплющувалися, але вони поволі сповнювалися мертвенним блиском, віддалялися від цього світу, дивилися десь в безконечність.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: