Катастрофа – Олесь Бердник

Од, мов уві сні, підвівся, взяв труп на руки, підняв його над грунтом. Пропливши разом з ним над рівниною, зупинився на високій скелі. Там, на твердому ложі з каменю, він поклав Мара обличчям до зірок. Хай лежить його товариш гут вічно, доки існуватиме А-лу — супутник далекої Гро-очі. Минатимуть безконечні спіралі… сузір’я змінюватимуть свій вигляд, погасне Зірка-матір… а очі Мара будуть завжди спрямовані з безконечність, туди, куди пориваються душі всіх Тайя за істиною…

Але чому так погано видно? Якийсь туман засилає зір… Звідки може бути туман? Адже тут нема повітря? І сила зникає в руках. Не можна піднятись над грунтом… вся енергія тіла вичерпана.. Невже справді він теж загине?.. Невже Мар говорив правду?..

О, яка підступність… Од ніколи не міг допустити такого. Для нього Вищі Сфери і все. що вони робили, було священним… не підлягало сумніву.. Мар перший кинув у душу Ода зерна підозріння… Занадто пізно… Дорога життя обірвалась…

Од спробував ще раз піднятись над рівниною. Даремно! Тіло не кориться слабій думці… Мозок вражений невідомою радіацією…

Байдужість обплутувала психіку Ода. Він ліг рядом з товаришем, заплющив очі. Треба було б побачити Сіта, передати йому… що передати? Ага, слова Мара… Хай буде пильним… Хай знає, що вони загинули по волі Вищих Сфер…

Плюскотить важка хвиля океану… на березі бовваніють сині, фіолетові зарості. Де це він? На рідній Та-іні… Вгорі пливуть важкі, химерні хмари, кружляють в глибині неба, серед сильних потоків повітря горді й могутні істоти…

Як приємно, чудово… Останній привіт рідного краю…

— Мар! Од! Де ви? Озвіться!..

Хто це? Чий голос? Невже Учитель? Звичайно, це він… Блискавично плине його постать в просторі, наближається до скелі, де лежить Од.

— Я тут… Учителю… Ми тут… Мар мертвий… Я теж… помираю…

Сіт поряд — сильний, добрий Глибокі темні очі заглядають прямо в душу. Скорбні тіні лягли на щохи, на чоло.

— Мар… передавав… — прошепотів Од, зовсім знемагаючи, — щоб ви… береглися… Наша смерть… за…

Тиша. Більше не чути ні слова Сіт струсонув безвільне тіло Ода, закричав:

— Що ти хотів скачати, Од?

Не чути. Мовчання. Блакитне обличчя чорніє, стає строгим, таємничим.

Сіт довго лежав біля трупів своїх друзів, бездумно дивлячись в дорогі лиця. Тиша безконечності входила в серце, морозила душу. Що робити тепер? Для чого? Летіти назад, на Та-іну? Вступати в Вищі Сфери? Радіти життям в той час, коли оці, такі юні і щирі, полягли від страшного підступу… Так, це злочинний задум — Сіт ясно збагнув його! Од і Мар загинули по волі Великої Трійки. Які ж таємниці ховалися за страшною жорстокістю, які Високі Істини, коли вони вимагали таких неймовірних жертв?..

ОСТАННІЙ УРОК

Поміж горами важкі хмари . На обрії сходила Зірка-матір, її промені фарбували все навколишнє в зловісний колір. Починався новий ден, — довгий, душний, з ураганами, страшними смерчами, грозами. Він триматиме сто ур , доки не зміниться такою ж ніччю. А тоді на цю півкулю Та-іни насунеться пітьма, холод скує ріки, озера і мілкі моря, широкі рівнини вкриються білою пеленою са . Тайя сховаються в підземелля, будуть спати, їсти і дивитися веселі то-та в Будинку розваги. А потім — знову наступить день… і так без кінця! Та-іна вироджується, втрачає життєву снагу. Тваринний і рослинний світ затиснутий в лабетах жорстокого клімату. Розвиток припинився. Але чому ж? Чому? Розум Вищих Тайя досяг неймовірного — знання таємниць часу, простору і причинності. Куди ж воно йде — те знання?..

Рі-о зіщулився, ніби від холоду, загорнувся в широку, барвисту лла. Звично зосередився, загнав розбурхані думки в глибини мозку. Замкнув їх під контроль волі. Ще не можна їх випускати на світ. Ще небезпечно. Треба дізнатися про все, чим володіють Вищі Сфери. Треба знати їхню зброю і їхню мету. А тоді можна буде вирішувати…

Рі-о полинув над широкою балюстрадою, що вінчала собою високий шпиль високогірної будівлі. Вже багато спіралей живе тут Рі-о, навчаючи дітей Вищих Тайя знанню фізичного світу. Навіть Велика Трійка вважає його найбільшим знавцем проблем універсального знання серед вчених планети. І лише про Дух учать Вищі жерці. Нижчі Тайя повинні сліпо і віддано довіряти Єдиному Закону. Вищі Сфери мають зв’язок з Космосом, вони його виразник, його істина, його світло на Та-іні. Сумніватися в цьому — злочин, який карається страшною смертю: позбавленням їжі. Засуджений вмирає в повільній і жахливій агонії…

Рі-о зупинився над прірвою, на струмені холодного повітря, ніби хотів остудити розгарячену голову. Досить даремних думок! Сьогодні його приймають у Вищі Сфери. Довга і терпелива робота принесла плоди. Він знатиме, яка істина змушує мільйони нижчих Тайя жити в темряві, якому Духу поклоняються Тайя-Боги. Аби лиш не видати себе ні думкою, ні словом. Ще невідомо, який контроль доведеться пройти у палаці Вищих Сфер!..

А тепер — до учнів. Сьогодні — його останній урок.

Рі-о полинув над балюстрадою, опинився в трикутній залі. Він зупинився на підвищенні, біля однієї з стін. Перед ним, спиною до вершини трикутника, сиділи учні — сім юних Тайя з вищих сімей. Вони привітали улюбленого вчителя, піднімаючи обидві руки над головами. Рі-о стримано відповів їм, сів на м’який ца . Тихо сказав:

— Сьогодні — дуже важливий урок. Я розповім про космічну еволюцію Тайя. І ще одне зауваження: я говоритиму лише про фізичну структуру Тайя. Про духовну вас учитимуть в Храмі Духа інші вчителі.

Очі юних учнів заблищали. Урок мав бути дуже цікавим. Рі-о деякий час думав, мовчав, ніби шукаючи потрібних виразів. Потім звільна почав:

— Світ невичерпний, учні мої. І в цьому його велич, його слава, його безмежність. Але ми з вами живемо тепер на невеликому клаптику світу. І тіла наші — дивовижне породження Природи — теж обмежена, відносна конструкція. Як же вони виникли і як діють? Де першопричина того руху, що створив наш дивовижний Розум?

Першопричина — сам рух. Рух Аф . Він предковічний, абсолютний, незнищимий.

За спиною Рі-о зникла стіна. Вона стала прозорою, вкрилася туманом, потім потемніла. На темному тлі почали пульсувати бліді зірочки. Вони проникали собою все, колихалися навколо певної точки, але не з’єднувалися одна з одною.

Та ось на зображенні відбулися великі зміни. В одному місці зірочки з’єдналися, завихрилися. Вони порушили спокій своїх сусідів, і завихрення охопили весь видимий простір.

Зненацька зображення на стіні зникли. Учні здивовано дивилися на вчителя.

В отворі входу з’явилася постать в розкішному одязі Вищого Тайя. Він привітався до Рі-о, показав рукою в бік виходу. Почулися слова:

— Велика Трійка послала за тобою, Учитель Рі-о, почесний дра . Вищі Сфери ждуть. Сьогодні ти приймеш посвяту для входу до Храму Космічної Насолоди.

Рі-о не подав знака на обличчі, але серце в нього схвильовано стріпнулося. Ось воно. Прийшло! Недаремно він так довго терпів, чекав… Рушиться остання таємниця!

Учитель попрощався з учнями стриманим жестом руки.

— Учителю! — кинувся до Рі-о маленький учень, наймолодший з семи. — Чи ти повернешся до нас?

— Не знаю, — строго відповів Рі-о, пливучи до виходу.

Учень розгублено зупинився. Він бачив, як Учитель разом з посланцем зайшов до дра, як великий могутній апарат ринувся вниз і зник в густих хмарах, серед гір.

Рі-о, старий Учитель, виходив на невідому дорогу…

ХРАМ КОСМІЧНОЇ НАСОЛОДИ

Хмари обірвалися. Дра зупинився над широким синім майданом, викладеним штучними плитами. Зірка-матір щедро лила сліпуче проміння з імлисто-зеленого неба, і воно святково відбивалося в тих плитах, в гігантській стіні, що оточувала будівлі Вищих Сфер.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: