Олесь Бердник - Катастрофа (сторінка 2)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.docx)Oles_berdnyk_katastrofa.docx131 Кб1205
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.fb2)Oles_berdnyk_katastrofa.fb2331 Кб1396
Думка моя вирувала, намагалася осмислити побачене. Звідки на астероїді міг з’явитися апарат? Невже з Марса? Вхід відкритий — значить, всередині нікого нема. Може, космонавти загинули? Треба б зайти всередину… Але боязко. Може, почне діяти невідома система автоматизації, і я ніколи не виберуся звідти…

Я обійшов дзигу навколо. З другого боку, на скелястому виступі, щось чорніло. Я підійшов ближче. Придивився. Відблиски сонячних променів досягали сюди, і в їх слабкому світлі я побачив два грибоподібні предмети. Вони мали хвилясту сріблисту поверхню, вгорі закінчувались сферичним куполом. Що ж воно таке? Невже автомати?

Я підняв обережно один з предметів, переніс його на освітлене сонцем місце. Глянувши на купол, жахнувся, з несподіванки випустив його з рук. З-за прозорого покриву на мене глянули великі людські очі. У всякому разі, це були очі розуму.

Я затремтів. Тривожно забилося серце. Розумні істоти… Вони, напевно, мертві. Що мені робити?

Грибоподібна істота повільно опустилась на астероїд, бо тяжіння тут було мізерне. Я знову підхопив її, заглянув за прозору сферу.

Очі, просто живі очі… Вони заглядають мені в душу пронизливим владним поглядом. Але ж яка химерна, незвична форма цих істот! Голова, а внизу якийсь своєрідний зонт. По боках дві кінцівки…

Я обережно поклав мертвого космонавта на камінь. Задумався Така несподіванка! Це ж подія світового значення. Я не маю права залишити знахідку напризволяще і знищувати її разом з астероїдом. Треба повідомити на Землю…

Я повернувся до корабля. Викликав Любавіна. Він тривожно запитав мене:

— В чому справа, Михайле? Ти ще й досі не закінчив?

— Все готово! Я хотів стартувати. Але на другому боці астероїда я знайшов апарат.

— Який апарат? — здивовано запитав академік.

Я розповів йому про все, що бачив. Любавін кілька хвилин мовчав, і я чув у динаміку, як він важко дихав. Потім непевно запитав:

— А ти, випадково… Михайле, не того?.. Може, галюцинація?..

— Учителю! — заволав я. — Клянуся вам…

— Не треба! Підожди! Я не можу отямитися. Ти не маєш права залишити ні істот, ні апарат…

— Істот я межу взяти в ракету, — заперечив я. — Але апарат… Він ширший за мою ракету…

— Слухай мене уважно, — вже владним тоном озвався Любавін. — Не марнуй часу. Істот помісти в контейнерах для водневих зарядів. Там низька температура і добра амортизація. А чужий корабель прив’яжи до ракети. У тебе є троси?..

— Є! — відповів я. — Але я не розумію…

— Що ж тут розуміти! — сердито сказав академік. — Тяжіння на астероїді нікчемне. Троси витримають. Прискорення доведеться зменшити. Зроби розрахунки. Перейдеш на орбіту штучного супутника Землі, одчепиш чужий апарат. Зрозумів?

— Зрозумів, — радісно відповів я.

— От і гаразд. Потім пошлемо за ним спеціальну ракету… Поспішай. Та не забувай, що тобі треба знищити астероїд!..

Закінчивши розмову з академіком, я приступив до діла. Обох космонавтів переніс до ракети. Помістив їх в нішах з низькою температурою. Ввімкнувши двигуни на мінімальну потужність, я перевів ракету на другий бік астероїда, де стояв чужий апарат.

Кілька годин я морочився з тросами, прив’язуючи апарат до корабля. Нарешті, це мені вдалося зробити досить надійно. Вже прямуючи до ракети, я помітив на скелі, де раніше лежали тіла космонавтів, невеликий сріблястий предмет. Я захопив його з собою. Не маючи часу розглянути знахідку, я заховав її в ящик…

Швидко провівши розрахунки зворотного курсу ракети, я ввімкнув двигуни. Астероїд почав віддалятися. Незабаром він перетворився в блискучу цятку. Спереду, по курсу, сяяв блакитний диск. То була Земля.

Через систему перископів я поглянув на прив’язаний апарат. Він тримався добре. Прилади показали, що віддаль до астероїда сягає десяти тисяч кілометрів. Можна давати сигнал.

Я перевірив справність передавача. Ввімкнув локатори, які фіксували вже невидимий астероїд. Натиснув кнопку сигналу.

Темрява Космосу роздерлася далеким сліпучим спалахом. Я бачив сяючу хмару газів, яка розтікалася в безмежжі, затуманюючи сусідні зірки. Незабаром вона повністю зникла. Тепер ніщо не нагадувало про катастрофу, викликану руками людини…

Серце моє торжествувало, співало. Яке щастя судилося мені! Моїми руками наша наука одвела страшне лихо од мільйонів людей. І я перший з людей Землі побачив, знайшов космічних чужинців. Хай вони мертві, але, може, ця знахідка послужить поштовхом для розшуків їхньої цивілізації…

Ракета виходила на орбіту Землі. Туманна куля рідної планети заповнила простір, манила своїм теплом, неповторним сяйвом, ніби серце коханої матері.

Я ввімкнув зв’язок. Повідомив Любавіну про успіх.

Я кілька хвилин слухав радіопередачі різних станцій. Земля клекотіла. Вона вся була охоплена єдиним поривом. Моє ім’я, ім’я моєї країни повторювалося безліч разів на всіх мовах світу.

На висоті двох тисяч метрів я одчепив чужий апарат. Тепер він буде кружляти навколо Землі, доки його не заберуть наші вчені. Хай ще трохи побуде в Космосі таємниця невідомої цивілізації. Незабаром вона стане здобутком людей Землі…

Ракета віддалилася від чужого апарата, ввійшла в верхні шари атмосфери. Включилися гальмівні двигуни. Десь далеко внизу заблищали води океану. Прозвучали сигнали станцій наведення. Апарат, оточений вихором розжареного повітря, опускався до космодрому…

А через кілька днів рясний зоряний дощ падав з неба на Прибалтику. Міріади дрібненьких метеорів спалахували в атмосфері і, не долітаючи до землі, згоряли. То зустрілися з планетою залишки астероїда, який недавно був грізною небезпекою для мільйонів людей, а тепер перетворився в принадне, захоплююче видовище…

ТАЄМНИЦЯ

Тіла чужинців, оточені своєрідними скафандрами, були передані в Інститут Астробіології, їх помістили в спеціальних приміщеннях з температурою майже світового простору. Директор Інституту академік Гордієнко висловив думку, що істоти ще зберігають життєдайну потенцію, і, може, пощастить повернути їм життя.

З нього кепкували, але старий вчений вперто твердив своє:

— Не треба нехтувати жодним процентом ймовірності. Досліджувати чужинців будемо лише в таких умовах, в яких вони були знайдені. Ми не можемо зняти з них скафандри, бо не знаємо ні умов, що панували на їх планеті, ні структури тіл, ні принципу біологічного обміну речовин…

Апарат, знайдений мною біля чужинців, досліджували фізики. Він являв собою плескатий диск, складений з кількох кілець, вкритих лускоподібною мозаїкою. Ніхто не міг нічого сказати про його призначення. В основному висловлювалася думка, що це своєрідне радіо.

А біологи тим часом повільно посувалися вперед. Вони встановили біля чужинців спеціальні рентгеноустановки і регулярно просвічували тіла космонавтів. Вже вимальовувалися основні обриси будови істот, їх внутрішньої структури.

Детальний огляд тіл показав, що одне з них сильно пошкоджене метеоритом, Надія повернути йому життя зникла. Тому академік Гордієнко дозволив відкрити скафандр і провести комплекс детальних досліджень.

Робота тривала тиждень. А на восьмий день Академія наук СРСР скликала Міжнародний Конгрес біологів і астрономів…

Виступав академік Гордієнко. Він стояв на трибуні Палацу Науки, сухорлявий, згорблений, і збуджено поблискував очима з-за великих старомодних окулярів. Ковтаючи кінці слів, щоб скоріше передати своїм колегам дивовижні новини, він говорив:

— Істота, яку ми вивчали, зовсім не схожа на людей Землі. Цей факт зайвий раз стверджує думку про безконечну різноманітність живого світу в Космосі. Перед нами завдання — дізнатися, звідки вони — незнайомі розумні істоти? З яких планет нашої чи інших сонячних систем? Розгадка підніме знання Землі на грандіозну висоту, розкриє нові захоплюючі перспективи! Погляньте сюди…

Гордієнко махнув рукою. В залі погасло світло. На екрані з’явився білий прямокутник, потім зображення чужої істоти. Почувся гомін подиву — вчені жваво коментували побачене. А вигляд іншопланетного космонавта був справді химерним. Кругла велика голова, грибоподібне або, зонтоподібне тіло без нижніх кінцівок, дві верхні кінцівки, схожі до рук. Лише очі були зовсім людськими — не за формою, не за будовою,— навіть мертві, вони світилися допитливістю і тривогою, притаманною людині Землі. Але мушу сказати, що форма істоти, її будова ні мені, ні іншим вченим не здалися потворними. Навпаки, все в ній було гармонійним, досконалим. Та й дивного в цьому нічого нема… Хіба вони зовсім не схожі на нас? Незвичність форми — ще не є дисгармонією. Я дуже чітко зрозумів це, дивлячись на непорушне зображення чужинця…

А Гордієнко вів далі:

— Ми вияснили, що обмін речовин в цих істот і, напевне, в фауні і флорі всієї планети побудовано за принципами ядерної енергетики. Тому він незрівнянно економніший і ефективніший, ніж земний. Ось перед вами розріз тіла істоти…

На екрані з явився схематичний малюнок. Основою тіла була гнучка, хрящовидна хорда, навколо якої гуртувалися внутрішні органи і м’язи. В круглому черепі містився колосальний мозок, схожий на людський. Ще один мозок можна було помітити трохи нижче короткої шиї. Весь організм пронизувався густою сіткою судин і каналів — вони з’єднувалися в потужній камері, схожій на серце. То, мабуть, була кровеносна система. Істота зовсім не мала легенів. Газообмін з навколишнім середовищем, напевне, відбувався через всю поверхню тіла. Але найцікавішими були органи — акумулятори енергії. Так їх назвав Гордієнко. Відповідаючи на численні запитання, він сказав:

— У нас є підстави твердити, що істоти жили в атмосфері, насиченій колосальними зарядами. Вони навчилися, чи то пак, природа навчилася акумулювати їх в організмі. Я не можу сказати, для чого використовувалася ця енергія, але деякі наші вчені висловили думку, що істоти вміли створювати природне поле антигравітації…

Гомін подиву, вигуки заперечення пролунали в залі. Академік, піднявши руку, твердо промовив:

— Так, я стверджую ще раз цю думку… Істоти не мають нижніх кінцівок, якими можна пересуватися по планеті. Вся будова тіла свідчить про те, що вони літали… вірніше, навіть не літали, а плавали в атмосфері. Так от… акумулятори, створені природою, накопичували енергію, організм використовував її для антитяжіння. Я передбачаю заперечення, але вони ні до чого! Що можна заперечити? Що ми не знаємо на Землі таких органів? Це нічого не значить. Хіба будь-який з наших органів — не чудо, якщо поглянути збоку? Хіба легені, серце, печінка, мозок, весь наш складний організм — не дивовижний утвір генія природи, в якому використовуються і електричні сили, і молекулярні, і хімічні, і безліч інших… Наші власні тіла мають невеликий енергетичний потенціал, тому неможливо говорити про досягнення нами стану антигравітації. Але тіла чужинців мали, очевидно, набагато потужніші джерела енергії, які й використовувалися вказаним способом…

Зав’язалася суперечка. Виступали вчені різних напрямків. Але ніхто з них не був спокійним, байдужим — всі розуміли, що для науки Землі наступив час, який являвся переломним, революційним, час, подібний до вихору, що вимітає сміття і приносить життєдайну грозу.

З’явилося багато гіпотез про походження чужинців. Оскільки вони були знайдені на астероїді, то дехто висловив думку, що це — жителі гіпотетичної планети Фаетон, яка колись загинула з Невідомих причин. Проти такої думки повстало багато астрономів. Вони не могли допустити, щоб хтось залишився живим чи неушкодженим при космічній катастрофі цілої планети. Аналіз залишків повітря в скафандрах показав, що атмосфера на планеті була воднево-метанова. Посилаючись на це, Любавін заявив, ідо космонавти походять з групи зовнішніх планет — Юпітера чи Сатурна, що вони зазнали катастрофи в поясі астероїдів і що треба готувати експедицію для подорожі до цих світів.

Знялася буря. Ортодоксальні вчені — астрономи і біологи — підняли Любавша на глум. Вони доводили давно відоме — що життя не могло виникнути на великих планетах з отруйною густою атмосферою, а якщо й виникло, то не розвинулося б, а якби й розвинулося, то не досягло б розумного рівня, що в ураганній атмосфері Юпітера чи Сатурна неможливі будь-які стабільні утвори, що температура сонячних променів там недостатня… і ще багато, багато різних, дуже розумних і нерозумних положень…

Гордієнко заявив:

— Можна сперечатися без кінця. Ми не для цього зібралися. Перед нами складніше завдання — дізнатися, хто вони і звідки. Самим лише аналізом і логікою нічого не досягнеш. Але у нас є деяка надія. На орбіті навколо Землі кружляє корабель пришельців, який ми згодом посадимо. Крім того, на астероїді знайдено невідомий апарат. Його призначення і принцип роботи поки що не розгадані. Та найбільшого ми чекаємо від другого космонавта, тіло якого не пошкоджено. Наш Інститут сподівається, що його можна воскресити, тобто повернути життєздатність… Тихше, друзі, я розумію ваші почуття, але не хочу сперечатись. Ви скажете — мільйони років? Ну то й що? Аналіз скафандра і його апаратів показав, що температура в них знижувалася поступово аж до температури світового простору. Значить, чужинці перебували в стані анабіозу. Я запевняю — якщо структура тіла космонавта не пошкоджена — а ми сподіваємось на це, — то він оживе, воскресне…

Пошук на сайті: