Олесь Бердник - Катастрофа (сторінка 15)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.docx)Oles_berdnyk_katastrofa.docx131 Кб1205
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.fb2)Oles_berdnyk_katastrofa.fb2331 Кб1396

А на екваторі Тва-дьі було створено сітку потужних установок, які готові виштовхнути супутник Та-іни на самостійну орбіту. Сіт охоплював думкою весь гігантський масштаб творчості Тайя, і душа його пишалась величчю Розуму, що сміє втручатися в одвічні закони Природи. Але гіркі роздуми підказували, що не для краси і поступу робиться все те!.. За чудовим здійсненням таїться щось темне і підступне!..

Дра минула центральне поселення і наблизилася до незайманих хащів гігантських дерев. Над ними здіймалися в сине небо сиві випари, над вершинами стояли тумани. В тих хащах жило багато невідомих тварюк, які вже знищили десятки Тайя, ще працювали на спорудженні поселень.

На майданчику, поряд з незайманими хащами, Сіт побачив юрбу переселенців, розкидані в усі боки лі-а. Він спрямував дра туди. Тайя розліталися в усі боки, втікаючи від гігантської потвори, яка, здійнявшись на задні кінцівки, била передніми по небесному диску, що стояв поруч.

— Там же Мі-тайя! — розлючено крикнув Сіт. — Чому її не вб’ють?..

— Магнітні вібрації не беруть! — злякано вигукнув керівник роботи. — Ми пробували. Потвора вбила п’ятьох Тайя!

Сіт підплив до пульта дра, сконцентрував на потвору промінь поля За. Страховище стрепенулось, глухо заревло і, випроставшись на весь колосальний зріст, з гуркотом впало вниз, ламаючи сині стовбури дерев.

Тайя зліталися з усіх боків до дра Сіта, гнівні вигуки залунали над майданом:

— Сіт! Доки ми будемо гинути в хащах Тва-дьї? Що значить наша робота? Чому ти нічого не говориш нам? Ми вже втратили тут багатьох товаришів! Чому мовчать Вищі Сфери? Для кого будуються тут поселення?..

— Друзі! — відповів Сіт. — На Та-іні твориться щось незрозуміле. Вона стала обертатися з небезпечною швидкістю. Ми, напевне, стали знаряддям…

Космонавт не закінчив. Над майданом з’явився ще один апарат. Він зупинився в повітрі над юрбою, і з отвору виглянуло обличчя службовця Керівного Центру. Він крикнув:

— Сей Сіт! Біда!

— Що трапилося?

— З Та-іни передача. Говорить Рі-о. Він звертається до тебе!

— Рі-о! До мене? Звідки? Що таке?

— Я записав передачу. Він передає невпинно. Справа дуже серйозна. Та-іна напередодні загибелі!..

Сіт кинувся до своєї дра, крикнувши на ходу

— Друзі! Розійдіться по сховищах, Ждіть мого слова!..

Він промчав над поселенням, покинув дра біля входу і опинився в приміщенні зв’язку. Його ждало кілька інженерів. Обличчя їхні були похмурі і розгнівані. Сіт дав рукою знак.

— Вмикайте.

В приміщенні полинули тихі слова:

— Викликаю Тва-дьі! Викликаю Сіта!..

Сіт заплющив очі. Душа завмерла. Він зрозумів, що опинився на перехресті історичних шляхів планети. Що несе цей далекий голос Рі-о?

— Викликаю Сіта, — закликав невидимий голос. — Вірю в його чесність, в його турботу за долю Та-іни. На планету насувається катастрофа. Вищі Сфери пішли на злочин. Використавши зрадника Нура, вони ввімкнули установки на екваторі на повну потужність. Та-іна обертається все швидше. Незабаром наступить критичний момент, коли вона почне розвалюватись. Треба рятувати жителів Та-іни. Треба повідомити всіх Тайя на центральних материках. Знищення оть і Будинків Контролю — ось єдиний вихід. Тоді Вищі Сфери стануть безсилими Ми зможемо попередити лихо. Нур створив навколо Керівного Центру просторовий заслон. Він знищив сховище Іг-ри. Я не можу зупинити роботу установок. Я звертаюся до Сіта по допомогу. Лише він може тепер зупинити катастрофу!.. Треба захопити Нура, який втік до Вищих Сфер. Він знає шифр просторового заслону! Я викликаю Сіта! Я викликаю Тва-дьі!..

Голос на мить замовк і знову почав повторювати попереднє. Серце Сіта сильно забилося, душа сповнилась гнівом. Його вуста задрижали, обличчя потемніло. Він опустив голову, прошепотів палко:

— О ганьба! Як мене обдурено! Я знову став жертвою підлих пті-та з Вищих Сфер! О я сліпий, глухий ва-а! Нема мені прощення! Через мою сліпоту загинули Од і Мар! Через мою сліпоту може загинути планета!..

Один з інженерів наблизився до Сіта, поклав руку на його чоло.

— Сей Сіт! — Його голос був твердим і суворим. — Не картайте себе. Ви не винні. Це страшна битва! Не можна гаяти часу. Щось треба робити!..

Сіт поглянув на нього, вдячно усміхнувся. Єдиним імпульсом волі відновив мужність і твердість духу. Чітко сказав:

— Ти правильно мовив, друже! Треба діяти. Я лечу на Та-іну. Ви продовжуйте роботи. Можливо, на Тва-дьї залишиться наш єдиний притулок. Пам’ятайте це. Ждіть мене. Я повернуся з друзями!..

Через кілька хвилин з широкого майдану поселення піднявся в темну височінь великий небесний диск. Він прорізав золотисті хмарки, осяяні Зіркою-матір’ю, і зник в зоряній безодні.

Сіт повертався на Та-іну…

КІНЕЦЬ ВИЩИХ СФЕР

Захопивши на острові Ма-ото Рі-о, старого вождя і його дочку Мі-а, Сіт вилетів на центральний материк. Перемігши ураганні вихори, які несамовито крутили небесний диск в круговерті повітряних течій, він спрямував його на головне поселення Луа-Доу.

Небесний диск опустився в центрі широкого майдану, що охоплював собою систему Будинків Контролю і складів Оть — акумуляторів психічної енергії. Це місто було в заглибині — тут ураган лютував не так, як на рівнинах.

Крізь хмари куряви і скажені вихори Сіт і Рі-о проникли в підземні поселення. В широких залах для видовищ купчилися тисячі нижчих Тайя. Вони були перелякані, деморалізовані. Над юрбами стйяв розпачливий гомін. Чулися крики, стогнання:

— Нас покинули напризволяще!

— Рі-о зрадник!

— Прокляття йому!

— Вищі Сфери вирішили знищити всіх Тайя!

— Де вихід?

Рі-о і Сіт знайшли посилюючу установку, ввімкнули її. Над бушуючою юрбою пролунав громовий голос Рі-о:

— Слухайте, Тайя! Слухайте всі! Дорога кожна хвилина! До вас звертається Рі-о! Слухайте, Тайя! Слухайте всі!

Над колосальним приміщенням залягла тиша. Тисячі очей повернулися до купки вчених. А над юрбою гриміли схвильовані слова заклику:

— Вищі Сфери зрадили планету! Вони обдурили всіх Тайя! Вони готують загибель Та-іни! Єдиний вихід — захопити Вищі Сфери! Це дасть мені можливість зупинити установки на екваторі! Слухайте, Тайя! До вас звертається Рі-о! Руйнуйте Будинки Контролю, руйнуйте оці прокляті споруди, де зібрана енергія думки, забрана у вас і дітей ваших. Тут схована вся сила Вищих Сфер, і та сила вкрадена у васі

Потоки Тайя ринулися на штурм підземних приміщень, Будинків Контролю і складів Оть. Службовці Вищих Сфер були зметені в одну мить. Лі-а по передачі енергії думки на відстань перетворювалися в купу мотлоху. Захопивши центральні склади, великі групи інженерів і простих Тайя, очолені Рі-о та Сітом, на потужних дра вилетіли до гірського пасма, де знаходилися будівлі Вищих Сфер.

Деякі дра розбивалися, гинули в смерчах і хмарах дрібного каміння, але сотні вцілілих тісним кільцем оточили Палац Великої Трійки. Серед хаосу грозових розрядів і ураганних потоків повсталі вдерлися до залу Вищих Сфер. Умт та інші Тайя-Боги були захоплені зненацька, вони готувалися до вильоту на Тва-дьї. Позбавлені психічної сили, сконденсованої в оть Будинків Контролю, володарі Та-іни стали безсилими і жалюгідними. В їх середовищі Рі-о знайшов і Нура, тремтячого і посірілого від страху. Він сам простягнув Рі-о портативний лі-а з шифром просторового заслону. Він не дивився в очі ученому, лише вуста його шепотіли нікчемні благання пощади.

Рі-о навіть не поглянув на нього. Він запитав Умта:

— Де небесні диски для польоту на Тва-дьї?

— Рядом з Палацом, — понуро відповів Умт.

— Сіт, — сказав Рі-о, — ти поведеш диски на Тва-дьї. Рятуй Тайя, скільки можна. Якщо загине планета, то врятується хоч частина населення. Вони розпочнуть нову цивілізацію.

— А ти?

— Я полечу на Ма-ото Спробую зруйнувати просторовий заслон, зупинити установки!

— Яз тобою, друже! Ти сам не долетиш! Я поведу туди небесний диск!

— А що буде з нами? — благально крикнув Умт. — Ми повинні загинути?

— Ви залишитеся живими, якщо не загине планета! — суворо відповів Рі-о. — Ви одержите ті плоди, які виростили!

В ангарі Вищих Сфер повсталі знайшли двадцять великих небесних дисків. В них розмістилося багато тисяч молодих Тайя, серед них більша половина зовсім юних. В останній з дисків Рі-о посадив Мі-а та її батька. Вона плакала, не бажала летіти.

— Я хочу загинути з тобою, — шепотіла вона. — Я не переживу твоєї смерті. Учителю, любий! Не посилай мене одну…

— Не можна, люба, — відповів Рі-о, лагідно усміхаючись, — На мені лежить страшний обов’язок. Не виконавши його — я не маю права рятувати своє життя. А ти — юна і прекрасна — живи! Дітям своїм передаси згадку про наші бурхливі дні, щоб вони ніколи не повторили такої помилки… Прощай, моя прекрасна!..

Небесні диски відлітали, несучи надію планети на далеку Тва-дьї.

Сіт, зв’язавшись з Керівним Центром на супутнику Та-іни, наказав:

— Запускайте установки, як тільки прибудуть небесні диски з Та-іни! Виводьте Тва-дьї на нову орбіту. Супутнику залишатися біля Та-іни небезпечно…

Залишивши пригнічених, переляканих Тайи-Богів напризволяще, Рі-о та Сіт стартували від Палацу Вищих Сфер і попрямували на останньому небесному диску до острова Ма-ото…

СТРАШНИЙ ФІНАЛ

Небесний диск вийшов у міжпланетний простір, помчав над планетою. Рі-о непорушним поглядом дивився в оптичний отвір на води океану, що пропливали внизу. Коло замкнулося! Він викликав до життя гігантські сили, що сколихнули всю Та-іну, він повинен і боротися з ними! Чи не пізно?!

З мороку хмарного покриву виростав на тлі зоряних просторів туманний стовп атмосферних газів. То в скаженому темпі потужні установки викидали разом з потоками енергії поля За повітря планети, яке розвіювалося в Космосі.

Небесний диск пронизав похмурі, киплячі в божевільних круговертях хмари і стрімко знизився над островом Ма-ото. В попелястому напівсвітлі Рі-о і Сіт побачили жахливу картину. Океан вийшов з берегів, і чорні вали котилися над континентом, майже позбавлені ваги. На екваторі швидкість обертання доходила до кругової космічної швидкості.

Скеля, на якій було збудовано Керівний Центр установок, уціліла. Вона вперто стирчала над темною, страшною безоднею, оточена мороком і океаном. В повітрі, в завихреннях і смерчах крутилися трупи звірів і Тайя, будівлі і цілі скелі.

Сіт зупинив небесний диск біля скелі, над самим отвором до підземелля. Рі-о відчинив двері диска. Жахливий порив урагану відкинув його до пульта, потік дрібного каміння боляче різонув по очах. Небесний диск хитався в титанічних ураганах, ледве втримуючись на місці.

— Треба добратися до підземелля! — крикнув у відчаї Рі-о. — Не можна вибратися!..

— Пізно! — глухо відповів Сіт. В його очах відбився жах. У просторі прокотився неймовірної сили гуркіт, розкрилася десь недалеко безодня, сповнилася сліпучим вогнем і поглинула все — небесний диск, скелю і двох Тайя. Морок насунувся на Рі-о, жбурнув його в свої володіння. Майнула остання болісна думка:

“Планета загинула…”

…Рі-о не вмер. Він опритомнів. Розплющивши очі, побачив перед собою оптичний отвір. За ним мерехтіло зоряне небо. Значить, диск був десь в космічному просторі.

Рядом з Рі-о непорушно лежав Сіт. Учений покликав його. Космонавт не відповів. Рі-о заглянув за покрив та. На нього дивилися мертві очі.

Сум й байдужість спадали хвилями на серце Рі-о. Він повільно піднявся, вийшов назовні. Темрява Космосу зустріла його величним зоряним сяйвом. Небесний диск лежав біля скелі. Навколо нього зяяла безодня. Та-іна розвалилася на безліч осколків, вони опинилися на одному з них Вдалині пливли мерехтливі іскри — залишки рідної планети.

А там, поміж ними, палає червоним світлом диск Тва-дьї, колишнього супутника Та-іни. Він тепер стане четвертою планетою в системі Зірки-матері. Може, там, в новому світі, люба Мі-а дивиться зажурено в космічну далину і плаче за Учителем Рі-о. Хай… Все проходить… Прощай, кохана моя. Прощай, Та-іна, мати моя! Я тепер один… Один в цілому Всесвіті!

Рі-о повільно повернувся назад, виніс мертве тіло Сіта назовні, поклав його рядом з собою на скелі. Знайшов у небесному диску лі-а для запису думок. Тримаючи його поперед себе, почав згадувати все, що трапилося на Та-іні. Потік його вражень відбивався в невеликому диску, ховаючи в механічній пам’яті дивовижні і трагічні картини історії Та-іни.

Закінчивши розповідь, Рі-о сів на скелі, задумався. Для кого він все це залишає, до кого звертається?

Мовчить простір. Холодить тіло. Та Рі-о вже нічого не страшно. Він хоче лише одного — побачити ще раз животворне проміння Зірки-ма-тері. Відчути його тепло, ввібрати його в серце і… можна вмирати…

В згасаючій свідомості Рі-о з’явилося ясне розуміння неосяжності Всесвіту, його єдності. Планети, зірки, цивілізації — все це мить в безконечному плині спіралей. Але їхня боротьба, страждання і пошуки не проходять даремно! Міріади іскор життя зливаються в неосяжний вогонь безконечних цивілізацій, які були, є і будуть в Космосі. Умираючи, треба заслужити право сказати собі, простору, далеким світам: в мені горів розум…

Ген сходить над зубцями скель зелений вогник Гро-очі. Вона ще дика — третя планета. Але згодом на ній народиться істота, осяяна вогнем розуму… Чи знайде вона шляхи до світлого щастя для всіх? Чи не повторить жахливої трагедії Та-іни?..

Гро-оча блимає заспокійливо в темряві простору, огортається туманом. Звідки туман? Чому він тут, в світі без повітря? О, це вже підходить кінець…

Рі-о, знемагаючи, підняв лице назустріч зоряному океану, ніби бажаючи прийняти в себе всю славу небес перед останнім подихом.

Всесвіте! Я пізнаю твою тайну! Ніщо не зникає. Чуєш, Всесвіте! Я розумію тебе! Бери мої думи, мої болі і радості. Час наступає… на новій планеті з’являється… виходить на широку дорогу розумне плем’я істот… Я бачу їх, Всесвіте… вони будуть сильні і красиві, сміливі й мудрі… Вони збагнуть ті таємниці, перед якими зупинилися ми…

Але де ж це Зірка-матір? Чому не видно її променів?

Холодок смерті сідає на серце. Руки німіють. Рі-о поклав диск з записом рядом з собою. Чи то в Космосі… чи то всередині мозку… задзвеніла висока нота. Вона здіймається все вище і вище… боляче розриває все тіло гострим звучанням.

Ще трохи терпіння. Останній протест тіла проти небуття. Почорнілі вуста Рі-о ледь-ледь ворушаться, з них злітають вже нечутні слова:

— В мені горів розум…

З-за скелі зійшла Зірка-матір. Її сліпучі промені залили поверхню осколка планети, небесний диск і дві постаті космонавтів. Вони відбилися в мертвих, широко відкритих очах…

 

ЕПІЛОГ

Я закінчую. Тобі, товаришу, що читатимеш цю розповідь, здаватиметься неймовірною історія планети Та-іни. Згоден. Я теж вражений, схвильований. Але все, що я розповів — правда.

Поглянь вночі на небо. Відшукай червоний вогник Марса. Це колишній супутник Та-іни. Чи й досі живуть на ньому нащадки загиблої планети? Чи, може, вони переселилися до іншої зірки, на планету, схожу до їхньої матері — Та-іни, перед тим побудувавши два колосальні супутники-станції? Хто знає?

Академія Наук обговорює фантастичні проблеми. Готуються опустити з орбіти на Землю небесний диск — літальний апарат чужої планети. Воскреслий Рі-о допоможе нашим вченим побудувати новий зорельот. Ми полетимо на ньому до далеких світів і, може, відшукаємо серед зоряної безодні нащадків Рі-о, звільнених прекрасних істот, очищених серцями і духом в боротьбі з Космосом і самими собою.

Той час недалеко…

 

Сторінка 15 з 15 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 > У кінець >>

Пошук на сайті: