Олесь Бердник - Катастрофа (сторінка 4)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.docx)Oles_berdnyk_katastrofa.docx131 Кб1189
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.fb2)Oles_berdnyk_katastrofa.fb2331 Кб1379
Слухай про останні дні історії планети Та-іни. Моєї планети Мабуть, ти будеш жити в цій же системі, в системі Зірки-матері. Ти будеш її дитям, породженням її щедрого проміння, її вогняного лона.

Ось чому я знаю, що ти будеш близьким, рідним і зрозумілим…

ЩЕ КІЛЬКА СЛІВ

Голос замовк.

Якусь мить панувала тиша. Погляд космонавта сягав у безмежжя, ніби намагався побачити того, з ким він бажав обмінятися думкою. Потім чужинець знову кинув нас в лавину образів і думок. Почалася вражаюча калейдоскопічна розповідь — історія планети Та-іни, неймовірна за своїми масштабами. Я розповідаю її вам так, як вона склалася в моїй уяві. Звичайно, це не точний переказ. Адже я більшість думок чужинця перевів через власну психіку, через призму земного сприйняття.

Майже все різнило їх від нас. Вони жили на планеті, в кілька разів більшій від Землі, серед воднево-метанової атмосфери Вони купалися в углеводневих морях, розмножувалися за іншим принципом, ніж ми, володіли даром антитяжіння, спілкувалися не тільки акустичним способом, але й передавали думку на відстань.

Але вони любили, боролися, ненавиділи, помилялися, вони кидали в рабство братів своїх і боролися за свободу, вони шукали шляхів до істини і вмирали на тій безконечній дорозі.

Саме тому їхня розповідь буде зрозумілою нам…

ВЕЛИКИЙ ЗАДУМ

ТАЄМНИЧЕ ЗАВДАННЯ

Небесний диск опускався на планету.

Велетенські тварини з люттю і подивом дивилися на нього. Деякі з них з острахом втікали геть, ламаючи товстими ногами густі зарості високих дерев, деякі ховалися в теплі зеленкуваті води. І лише хижі літаючі дракони з криком витали навколо небесного диска, намагалися вкусити його плоскими зубатими щелепами. І як тільки вони потрапляли в потік прозорого блакитного струменя, що оточував дивний утвір, як невідома сила кидала їх вниз, ламаючи крила, спалюючи лускату шкіру. А легіони інших потвор ще з більшим завзяттям нападали на гостя з-за хмар…

Голубе сяйво зникло, диск повільно опустився на березі океану. Заблищавши в промінні Зірки-матері, він завмер непорушно.

Вгорі з’явився широкий отвір. З нього випливли три постаті космонавтів. Передній був старшим, могутнішим своєю будовою. Навіть срібляста тканина скафандра не скрадала сильних м’язів його тіла і рук. З-за прозорого покриття шолома видно було круте чоло, вольові очі, суворі риси обличчя. Супутники його були зовсім юними — з допитливими, ясними поглядами, веселими обличчями, нестримними рухами. Вони трималися позаду старшого, захоплено висловлюючи свої враження. Старший неуважно сприймав їх думки, дивився навколо, похмуро зиркаючи на галасливих літаючих тварин, що загрозливо репетували вгорі.

Постоявши непорушно в повітрі, він попросив уваги. Прозвучало шанобливе:

— Ми слухаємо тебе, сей  Сіт…

— Я вітаю вас з першою небесною подорожжю, учні мої, — надійшла відповідь.

Очі Сіта тепло засяяли. Юні космонавти вдячно схилили голови перед Учителем.

— Віднині перед вами одкрито шлях до вдосконалення, до Вищих Сфер. Чи хочете ви цього? Ось ти, Од?

Ніжно-голубі щоки Ода поблідли від хвилювання, праву руку він з вдячністю приклав до чола.

— Мудрий Учителю, я все життя віддам заради цього…

— А ти, Мар?

Другий юнак стримано доторкнувся до чола, подумав. На чорному обличчі з’явився вибачливий вираз.

— Я не знаю, сей Сіт… Старший здивувався.

— Чому не знаєш?

— Пробач, Учителю. Я перед тобою не хочу говорити неправди.

— Тоді кажи правду.

— Я дивився древні записи, слухав безліч переказів, запитував старих тайя . Ніде я не знайшов відповіді: що роблять Вищі Сфери?

— Шукають істину для всіх тайя! — була сувора відповідь Сіта. — Хіба ти не знаєш цього?

— Не знаю, сей Сіт,— смиренно відповів Мар.

— Схаменися, друже, — схвильовано втрутився Од. Його очі палахкотіли острахом. — Хіба ти можеш сумніватися в словах Учителя?

— В словах сей Сіта  — ніколи, — твердо заявив Мар. — Але ж він теж не ввійшов ще у Вищі Сфери?!

Сіт дивився в чесні очі юного супутника свого, довго не відповідав. Зрештою, він наблизився до нього, ніжно обняв Мара за торс. Великі чорні очі Сіта з-за покриття заглянули глибоко в душу юнакові.

— Ясне серце твоє, Мар. Хвалю. Ти не обманюєш ні себе, ні інших. Це найкраще, що я знаю в світі. Але сумніватися в істинах Вищих Сфер — не дозволено.

— Я знаю, Учителю… І все-таки…

— І все-таки, Мар, ми й сюди, на планету Гро-оча , прибули за бажанням Вищих Сфер. Ви стали космонавтами завдяки їхнім школам, їхнім учителям, ви бачите іншу планету — легендарну, казкову — саме тому, що Тайя-Боги забажали цього. Все зв’язане з їхньою волею — наше життя, наші думки, наше майбутнє. Хіба ж можна в такому разі сумніватися в істинах Вищих Сфер?..

Мар сумно мовчав. Йому нічого було відповісти.

— Тайя-Боги — дух Та-іни, її Розум. До них, у Вищі Сфери, приходять лише достойні. Ті, які пройшли велику, важку дорогу вдосконалення. Перед ними відкриваються двері Храму Космічної Насолоди. Це вища нагорода за Труд і Стремління. Ми маємо ідеал. Хіба це не прекрасно? Замість невідомого шляху — ясна, зрима ціль, без плутанини, без сумнівів…

Над головами космонавтів з жахливим вереском промайнула крилата потвора. Зовсім недалеко клацнули гігантські зуби. Сіт одсахнувся, гнівно блиснув очима. Юні супутники бачили, як обличчя Учителя посіріло, погляд сповнився напівневидимим ясно-фіолетовим сяйвом, спрямувався на летючого дракона. Зубатий хижак коротко крикнув і впав на берег океану. Він більше навіть не ворухнувся.

Молоді космонавти з острахом дивилися на Сіта. Він перехопив ті погляди, зрозумів їхні почуття. Дружньо всміхнувся.

— Що, дивно? Це лише одна з сил Тайя, яку розвиває дорога Вдосконалення. Ви, друзі мої, підете по цій дорозі…

— Чому ти так вважаєш, Учителю? —захоплено запитав Од.

— Тому, що знаю. Ми прибули на Гро-очу не для пробного польоту. Це завдання Великої Трійки Вищих Сфер.

— Що ж ми будемо робити?

— Роботи багато. Ми побудуємо на планеті шість високих башт. Там, де найбільше тварин. На берегах океану поставимо станції для підводних лі-а . Потім керівний центр на високій горі. А навколо планети запустимо три а-лу , зв’язаних на хвилі думки з усіма об’єктами.

— Для чого все це, Учителю?

— Велика Трійка не відкриває своїх таємниць,— строго відповів Сіт.— Ми повинні знати лише одне: все, що роблять Вищі Сфери—істинно, правильно, не підлягає сумніву. Виконання цього плану дасть вам велику нагороду — шлях Вдосконалення. А я перейду у Вищі Сфери. І тоді…

Сей Сіт озирнувся, ніби боявся, щоб його думки ніхто не підслухав, змовницьки закінчив:

…— Тоді я, незважаючи на заборону, відкрию вам таємницю Вищої Сфери і Храму Космічної Насолоди… І зроблю все, щоб ви обидва потрапили туди.

— Коли це буде, Учителю? — сумно запитав Од.

— Не поспішай. Треба заслужити нагороду, а тоді добиватися її… А тепер — до праці…

Три постаті піднялися над небесним диском, попливли над жовтим піском, над буйними в’юнкими рослинами, над хащами гігантських гостролистих дерев Побачивши дивних блискучих істот, кинулися врозтіч з галявини гурти полохливих тварин з довгими шиями і товстими хвостами. Од засміявся, звернув на них увагу Сіта.

— Примітивне життя, Учителю. Чи не так?

— Чому ти так вважаєш, Од?

— Вони прикуті до планети. Пересуваються лише силою м’язів. Весь час витрачається для пожирання їжі і її перетравлювання. На цій планеті, я бачу, мало енергії. Вона не матиме розумного життя.

— Поспішний висновок, учню. Життя всюди розвивається від простого до складного. Воно дійде до самопізнання. Обов’язково. Тут менше енергії, ніж на Та-іні — це правда. Але життя піде таким шляхом, який буде найдоцільнішим в цих умовах.

— Невже ти хочеш сказати, Учителю, що в таких потворах розів’ється розум? — здивувався Мар.

— Не в них. В їхніх нащадках. Через мільйони спіралей . Це неминуче… А тепер — вниз, друзі мої. Бачите плоскогір’я? Воно панує над навколишньою місцевістю. Тут ми збудуємо першу башту Істини…

Гро-оча два рази оббігла навколо Зірки-матері. Минуло половина спіралі.

Сіт і два його помічники завершили важку роботу. На дикій планеті, серед гір і густих заростів були побудовані високі споруди — башти Істини. На них космонавти встановлювали механізми невідомої конструкції. Принципу їхньої дії не знали не лише юнаки Од і Мар, а й сам Сіт.

Коли було завершено побудову останньої башти, космонавти вивели на орбіту три а-лу — штучні супутники Гро-очі. Вони призначалися для зв’язку між Та-іною і Гро-очею.

Інколи з високих башт вилітали дивні сферичні утвори. Од бачив одного разу, як вони зупинялися над гуртами тварин, ніби спостерігаючи за ними. Особливо довго літальні апарати затримувалися над місцем, де відбувалася бійка хижаків або пожирання летючими драконами своїх жертв.

Юнаки нічого не могли збагнути. Сіт не хотів обговорювати цю проблему. Він попередив друзів, що тепер Вищі Сфери мають очі і вуха на Гро-очі. Отже, треба бути обережними і в словах і в думках.

Молоді космонавти забули про слова сей Сіта. Особливо Мар не пропускав жодного випадку, щоб кинути зерно сумніву в душу Ода щодо мети їхньої роботи.

В той день, коли вони завершили монтування останньої станції на березі океану, Сіт залишив своїх помічників і рушив до небесного диска.

— Сьогодні, ще до того, як зайде Зірка-матір, ми летимо додому,— заявив Учитель на прощання.— Збирайте прилади, я буду ждати вас…

Радісні обличчя юнаків були йому відповіддю. Але коли постать Учителя зникла за стіною дерев, Мар схвильовано заявив:

— Я більше нізащо не полечу в інші світи як слуга Вищих Сфер.

— Що з тобою? — сполохався Од. — Ти хочеш кинути улюблену справу?

— Ні. Не хочу.

— Тоді де ти знайдеш небесні диски? З ким полетиш? Все — в руках Вищих Сфер…

— Знаю,— з болем відповів Мар. — Тільки душа моя отруєна якоюсь підозрою…

— Про що ти, Мар?

— Все про те ж… Я з дитинства думаю про страшну таємницю, якою оточена Та-іна, її історія, життя Вищих Сфер. Я читав заборонені записи в мого діда. Там розповідалося, що тисячоліття тому життя на Та-іні було іншим. Нижчі Тайя працювали на великих ба-мо , на плантаціях, де вирощували плоди їстівних рослин. Ба-мо випускали різні машини, плантації давали їжу. І Вищі Сфери залежали від роботи нижчих Тайя. А потім наступила велика зміна. Тайя-Боги збудували ба-мо, на яких синтезувалася будь-яка їжа. автоматично створювався який завгодно апарат. Вищі Сфери забезпечили більшість населення планети дармовою їжею, вбранням. Нижчим Тайя не було потреби працюзати. І так тягнеться й досі…

— Що ж тебе дивує, Мар?

— Як то що? Чому Вищі Сфери годують, зодягають нижчих Тайя? Для чого, чому забезпечують їх видовищами, теплими будинками, ситим життям?

— Вони кажуть, що це вищий принцип,— несміливо заявив Од.

— Вищий принцип? — перепитав зловісно Мар. — А що мають, крім животіння, нижчі Тайя? Що чекає їх попереду, в грядущому?

— Ти багато хочеш, Мар Вищі Сфери добувають знання Це важкий шлях. Він не для нижчих, які звикли тільки їсти і розважатись.

— Це неправда, — гаряче заперечив Мар. — Вищі нічого не здобувають. Ми — нікчемні прислужники — допомагаємо їм в цьому…

— Ми?..

— Чому ти дивуєшся? Саме ми — діти нижчих Тайя. Вони використовують наші сили, наше стремління до знань. А потім… потім мало хто входить до Вищих Сфер. І ще одне., ти думав, Од, над тим — чому нижчі Тайя повинні щодня з’являтися в Будинки Контролю?

— Для психічної перевірки… Так говорять всі…

— Тут щось не те… Я ще не знаю що, але відчуваю недобре. Навіщо їм такий порядок? Чому нижчим Тайя видають їжу лише в тому разі, коли вони з’являються в Будинок Контролю?..

— Мар! — перебив товариша Од. — Поглянь…

Мар звів очі вгору. Над ними кружляв сферичний апарат, один з тих, які розміщувались в баштах Істини. Юнаки переглянулись. Тривожне передчуття з’явилося в душі Мара. Він дав знак мовчати і не думати навіть. їхні слова чи думки могли вловлювати апарати й передавати на Та-іну.

Пошук на сайті: