Олесь Бердник - Катастрофа (сторінка 5)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.docx)Oles_berdnyk_katastrofa.docx131 Кб1200
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_katastrofa.fb2)Oles_berdnyk_katastrofa.fb2331 Кб1388
Зібравши вимірні прилади, юнаки піднялися в повітря і рушили до небесного диска. З-за обрію наступала чорна хмара, її краяли раз у раз сліпучі блискавиці. Зграї літаючих драконів з криком збиралися під захист скель, гігантські, неповороткі тварини з плюскотом пірнали в воду, здіймаючи фонтани бризок.

Юнаки опустилися на небесний диск, ввійшли досередини. Посеред просторої сферичної каюти їх вже чекав сей Сіт. Він дивився, як молоді космонавти роздягалися, мовчав. Сріблисті та були складені в ніші. Помічники Сіта залишилися в легких зеленкуватих лла . Учитель зробив знак рукою, запросив зайняти місце рядом з собою

— Важка робота позаду, учні мої, — пролунав низький голос сей Сіта. Тепер космонавтів оточувала звична густа атмосфера. Слово Учителя звучало приємно для слуху, воно нагадувало щось любе, давно забуте. — Я викликаю Велику Трійку, повідомлю про виконане завдання. А потім — шлях до Та-іни…

Сіт зосередив погляд на сферичному пульті, що виступав з передньої стіни каюти. Вздовж приміщення побігли ланцюги різнобарвних вогників. Вони перетворювалися в спіральний вихор сліпучих ліній, потім в суцільне мерехтіння, яке переходило в прозору блакить.

Різкий акорд струсонув тишу, врізався неприємним звучанням в свідомість. Перед космонавтами промайнуло зоряне небо, густі хмари, гострі шпилі фіолетових веж серед гігантських гір Та-іни Поміж ними пливли білясті громаддя хмар, і це підкреслювало похмуру велич будівель.

— Палац Великої Трійки,— прошепотів Мар.

Сіт застережливо глянув на нього. Простір зненацька став прозорим. В ньому виникли дві зловісні цятки. Вони сповнювалися барвами, чіткішали, перетворювалися в очі.

Це були очі Тайя-Бога, одного з Великої Трійки.

— Ти викликав мене, Сіт? Вищі Сфери ждуть.

— Завдання Великої Трійки виконане, — відповів Сіт.

— Я знаю. Ти матимеш нагороду. Я вже говорив з членами Вищих Сфер. Коли повернешся — будемо говорити про твою долю.

Погляд Тайя-Бога зупинився на постаті Мара, потім перескочив на Ода. Якусь мить в просторі панувало мовчання.

— Твої супутники достойно працювали. Вони заслуговують на шлях Вдосконалення, а може, й на більше. Якщо вони вдало виконають ще одне завдання — ми переведемо їх одразу через п’ять спіралей на шляху до Вищої Сфери.

Од і Мар мовчали, вражені, здивовані. Сіт запитливо дивився на Правителя. Той продовжував:

— Вищим Сферам потрібен Праелемент. Він є на природному супутнику Гро-очі. Ось контрольне завдання для твоїх супутників, Сіт. Воно — останнє в цьому польоті. Ми ждемо тебе, твоїх супутників і Праелемент. Вони повинні здобути його — і тоді Вищі Сфери стануть їхньою метою.

А після польоту на супутник Гро-очі веди, сей Сіт, небесний диск на Та-іну. Якнайскоріше.

— Щось трапилося?— здивувався Сіт.

Великий Тайя не відповів. Його очі блиснули холодним вогнем, поблідли, розтанули в просторі. Тільки владний наказ Великої Трійки ще довго, здавалося, звучав у свідомості космонавтів.

СТРАШНА СМЕРТЬ

Небесний диск поволі опустився на скелясту поверхню. Незабаром в ньому відкрився отвір. Звідти з’явилися космонавти.

Сіт оглянув пустельну рівнину А-лу, потім повернувся до своїх учнів. Ласкою і любов’ю промінилися його очі.

— Чи все вам ясно, Од і Мар?

— Ясно, Учителю.

— План є?

— В мене, — відповів Од.

— О-ен ?

— Ось, — показав Мар.

— Тоді бажаю щастя. Не затримуйтесь. Я ждатиму.

Дві постаті попливли над похмурою рівниною, освітленою зеленкуватим сяйвом Гро-очі, туманна куля якої висіла над головою. Сіт довго дивився вслід друзям, чомусь тривожився. В душі з’являлися і зникали неясні почуття. Що вони означали — старий космонавт не знав. Він навіть своєму розуму не хотів признаватися, що сумніви молодого Мара терзають і його підсвідомість. Не все подобалося Сіту в тому, що він робив. Давно вже душа протестувала проти безконечних таємниць, хотілося знати, куди йде важка праця безлічі вчених, інженерів, космонавтів, які виконували накреслення Вищих Сфер. Майже всі вони гинули на шляху до невідомої мети — чи то в пустелях Космосу, чи в підземеллях ба-мо під час небезпечних випробувань нових конструкцій, а то й просто від таємних причин. Сіт згадав факти, про які не можна було навіть думати: до Вищих Сфер на протязі його життя ввійшло тільки двоє вчених. Інші — багато тисяч дослідників, хоробрих і мужніх Тайя — не досягли мети. І знову таємниця для тисяч інших, які йшли за померлими, продовжуючи їхню справу. А десь там, в Палаці Вищих Сфер, йшло невідомими дорогами своє життя, воно вбирало в себе працю і думку нижчих Тайя-вчених, не допускаючи їх за глуху стіну Вищого Культу.

Сіт губився серед потоку протилежних фактів. З одного боку — конденсація вищого цвіту знання, з іншого — безкорисливість і любов. Хіба ж не віддають Вищі Сфери нижчим Тайя усе, що створюється на ба-мо в Тайя-Богів? їжа, вбрання, видовища в Будинках Радості,— і все це зовсім задарма, без жодної праці.

Але було в усьому розпорядку життя на Та-іні щось тривожне. Це почував кожен, хто підіймався вище, на розумові пороги Життя…

Сіт знав — йому пощастило. Ще одна ступінь, і він ввійде до Палацу Вищих Сфер. Треба тільки замкнути в душі сумніви, підозри, бо інакше Великий Контроль Психіки відчує його тривогу. А тоді — прощай, мета. І ніколи Сіт не знатиме про дивовижну тайну. А йому треба знати, будь-що… Це потрібно для… А втім—геть навіть думку про це… Геть! Геть! Її нема у мені!

Сіт врівноважив розбурхані почуття, заспокоїв душу. Зусиллям волі загнав таємні задуми в недосяжні куточки мозку. Вони вийдуть назовні лише тоді, коли наступить час.

Незрозумілим здавалося лиш дивне завдання Великої Трійки. Чому Тайя-Боги так зацікавилися юними космонавтами? Навіщо їм потрібен Праелемент? Теоретичні передбачення багатьох дослідників говорили, що Праелемент таїть у собі неймовірні запаси енергії.

Що? Ось воно… Саме це тривожить Сіта. Чому він раніше не подумав, не зважив усього? Праелемент майже зник з системи Зірки-матері. Він бурхливо перетворюється в інші елементи, а цей процес супроводиться потужною радіацією.. Так передбачали великі теоретики. Оду і Мару загрожує небезпека. Треба попередити, захистити їх додатковими Рі-на. Але чому ж Бог-Тайя не сказав цього? Може, ніякої небезпеки нема? Може, практичні дослідження відкинули теоретичні передбачення?

Сіт ввімкнув універсальну систему зв’язку. Сконденсував думку на виклик, повернувшись в той бік, де зникли друзі. Хвиля розуму не зустрічала опору, в полі За не чулося відповіді, В душі Сіта похололо. Так можна ждати безконечно. Якщо самі юнаки не забажають зв’язку — він не почує їх. А може, спробувати в плані магнітного поля?

Космонавт переключив трансформатор поля. Подав тривожний умовний сигнал виклику. Прислухався. Відповіді не було. Яке нещастя! Вібрації поля не проникають за обрій, а Мар і Од, напевне, вже далеко за гірським хребтом. Не слід було б залишати учнів напризволяще. І тепер треба наздогнати їх…

Сіт рушив з місця, зайшов у небесний диск. Ввімкнувши пеленгатор, щоб на зворотному шляху не збитися з дороги, виплив назовні. Сконденсувавши всю свою могутню енергію на я-о , Сіт помчав над рівниною холодного пустельного А-лу…

Од і Мар зупинилися на невеликому плато. Далі, на тлі зоряного неба, виднілися звичні гірські пасма, а внизу роззявляла хижу пащу чорна прірва. Звідти здіймався блакитний туман, який, не доходячи до поверхні А-лу, безслідно зникав, випаровувався в безповітряному просторі.

Друзі перезирнулися. Мар задоволено кивнув.

— Здається, тут. Поглянь на запис.

Од розкрив плескатий прозорий диск. Там було видно план А-лу Гро-очі. В одному місці гірські пасма перетинала глибока тріщина. Вона простяглася на багато рра , розкраюючи тіло планетки навпіл. Три зірочки позначали на карті місця Праелемента, відзначені орбітальними дисками і обсерваторіями Вищих Сфер. Так передав Тайя-Бог, надсилаючи план Сіту.

Од за допомогою спеціальних приладів перевірив місце перебування. Воно зійшлося з умовною позначкою на плані.

— Все гаразд, Мар. Праелемент десь тут, в ущелині. Поглянь, який гарний туман. Такий лиш вві сні може приснитися…

— Він чомусь тривожить мене, — озвався Мар.

— Просто незвичність умов. Нормальна реакція організму на дивне оточення. Нам пора опускатися. Мар…

Мар доторкнувся рукою до рі-но Ода. Обличчя його здавалося настороженим.

— Я опущуся сам в прірву. У мене погане передчуття…

— Але ж Тайя-Бог зажадав, щоб ми здобули Праелемент удвох?

— Вони не знатимуть, як ми здобули його. Облиш таку думку. Давай сюди прилади. Значить, згадаємо, які ознаки Праелемента. Він цілком чорний, з синюватими іскорками. Дуже важкий. Залягає невеликими гніздами серед металів типу тау , які є його безпосереднім породженням. Чи не так, Од?

— Так, Мар. Але я не хочу пускати тебе одного…

— Спокійно, Од. Я знайду його, а потім покличу тебе, якщо буде потрібно. О, що це?

Серед повної пітьми в ущелині засяяло сильне блакитне сяйво. Воно тремтіло, переливалося ніжними тонами, потім поволі згасло.

— Може, це він? Праелемент? — почулася думка Ода.

— Напевне. Тим краще. Довго не доведеться шукати. Жди мене…

Мар взяв о-ен, захопив кілька приладів для руйнування породи і рушив до ущелини. Повиснувши над прірвою, він почав повільно опускатися вниз. Незабаром голубий туман заховав його постать. Ще раз блиснула в світлі Гро-очі тканина рі-но… Потім все зникло.

Довго чекав Од, зупинившись над ущелиною. Прислухався до простору.

Нарешті долинули, ніби з іншого світу, тихі слова Мара:

— Дно. Я на дні, Од…

— Що ти бачиш?

— Каміння. Всякі мінерали. Нічого цікавого. Я вмикаю ліхтар. О, тут можна опуститися ще нижче, прірва йде далі, проникаю глибше… Який густий туман. Він просочується з щілин. А ти знаєш, тут душно… Висока температура… Звідки б вона з’явилася, не розумію…

— Будь обережним, Мар! —тривожився Од.

Мар деякий час не відповідав. В просторі чулося якесь шипіння. Потім знову почувся голос. Він хрипів, переривався.

— Дивні… звуки… мію… таке… перешкоди…

— Магнітне поле зруйноване! — крикнув Од. — Переключись на гравітаційне поле, Мар…

Шуми зникли. Серед тиші пролунав голос Мара:

— Яка сильна дія. Напевне це він — Праелемент.

— Мар! Може, він небезпечний? — хвилюючись, подав думку Од.

У відповідь почулося щось схоже на дружній сміх.

— Треба було раніше боятися. Тепер пізно. Я недалеко від мети. Ось… ясно видно породи типу тау. І чорні гнізда. Клянуся — це Праелемент. Сині іскри… і дивне сяйво. Тільки чомусь впливає на очі, неприємне відчуття…

— Хутчіше, Мар…

— Зараз. Я починаю руйнувати породу… Одне гніздо вирубав. Який він важкий, Од. Навіть при цьому тяжінні я ледве піднімаю його. Ще один шматок… Не турбуйся, Од, все буде гаразд… Я й не сподівався, що все вийде так швидко. Тобі не потрібно буде лізти в цю душну діру…

Минав час. Од раз по раз поглядав на шкалу хронометра. Чому Мар так довго порається? Чому він мовчить?..

— Мар! Обізвись!

— Я чую, Од… О-ен майже наповнений… Ще трохи…

Раптом в глибині ущелини спалахнуло яскраве сяйво, таке, як і попереднє. Пролунав протяжний стогін Мара. Серце Ода стислося передчуттям страшної біди.

— Мар, — стривожився він. — Мар! Що з тобою?

Відповіді не було.

— Мар! — в божевільному відчаї крикнув Од. — Обізвись!

Якусь мить стояла тиша. Потім почувся слабкий стогін Мара:

— Сильний спалах проміння. Паморочиться в голові…

— Назад! Треба рушати назад, Мар!

— Не можу… Сили нема… Я нічого не бачу…

Од на хвилину заціпенів, судорожно закружляв над прірвою, потім стрімко кинувся вниз, відчайдушно напружуючи всю свою енергію.

— Мар! Я зараз! Одну мить…

— Не треба, — долинуло з ущелини. — Не треба, Од .. Я тепер… збагнув… Вищі Сфери послали… нас… на погибель… Ми вже не потрібні їм… і небезпечні…

Пошук на сайті: