Олесь Бердник - Людина без серця (співавт. Ю. Бедзик) (сторінка 17)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.docx)Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.docx308 Кб3172
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.fb2)Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.fb2707 Кб2839
“Ага, он воно як! — подумав Петер. — Більше вони не підсилають до мене мопса Екельгафта. Може, й справді взяти трубку? Це ж те запрошення, якого я чекав. Вони хочуть мати зі мною ділові стосунки…”

Гучномовець на вулиці змовк, і в ту ж мить знову задзе­ленчав телефон.

Розмова була короткою. Петер слухав ввічливі, улесливі фрази Шаукеля і тільки зрідка вставляв одне або два слова. Так, він згоден зустрітися для ділової бесіди. Але в нього немає ні найменшої гарантії, що в поліції знову не вчинять на нього напад…

Ганс Шаукель обіцяв. Він обіцяв усе: і безпеку, і пошану, і райдужні перспективи. Він звертався, зрештою, до здорового глузду пана Стара, який повинен зрозуміти, що уряд просто не хоче загострення конфлікту. Уряд міг би вжити й круті­ших заходів, але це не відповідає його намірам, його чесним намірам.

— Ого-го! — розреготався Петер, який сам був циніком і добре знав, чого варта моральність членів “Золотого ангела”.

— Не смійтесь, пане Стар, — умовляв його Шаукель. — У нас одна ціль — возвеличення нашої нації, нашої країни. Ви повинні допомогти нам, якщо ви справжній патріот. Ми віри­мо вам.

— Коли зустріч? — перебив його нетерпляче Стар.

— О десятій ранку за вами прибуде машина і урядовий ескорт. Імперські закони гарантують вашу недоторканність і вашу честь.

— Добре, добре! Менше красивих слів, пане секретар. Спо­діваюся, що на цей раз ви будете керуватися здоровим глуз­дом, а не порадами кретина Екельгафта. Чекатиму, пане імперсь­кий секретар.

І Петер Стар із силою поклав трубку. Свідомість першої перемоги нагнала йому на обличчя злостиву посмішку. “Тепер я говоритиму з ними іншою мовою”, — подумав він і втомле­но почвалав до ліжка.

…Відчинилися двері. До кімнати зайшов Екельгафт. Очі його мружилися у відданій усмішці. Напівобернувшись до дверей, він зробив запрошуючий жест.

— Прошу, панове! Інженер Петер Стар чекає.

Півгодини тому Петера привезли на фешенебельну віллу корпорації “Золотий ангел”, і ось тепер він очікував прибуття можновладних володарів країни. Побачивши Екельгафта, він огидливо відвернувся. “Нехай блюзнірствує. Аби це було мені на користь”.

Повз поліцай-президента швидкими кроками пройшов політичний лідер корпорації та імперський секретар Ганс Ша-укель, якого Петер часто бачив на фотографіях.

“Це зовсім інша розмова, — задоволено констатував у думках Петер, не поспішаючи вітати високого сановника. — А це хто? Здається, сам імперський міністр”.

Холодні очі Тода зупинилися на обличчі Петера, обмацу­вали його. Стар підвівся, з підкресленою жартівливістю об­трусив на рукавах пір’їнки, розгладив поли,

— Будь ласка, сідайте, панове! — запросив Стар.— Жаль тільки, що я не маю можливості пригостити вас чим-небудь! Але цій справі можна зарадити…

— Ми зібралися тут для ділової розмови, — перебив його Екельгафт.

Стар зареготав.

— Ага! Якраз ти і допоможеш нам у цьому. Слухай мене! Я наказую тобі негайно принести сюди кілька пляшок шам­панського і бокали! Чуєш?

Стальний погляд Петера уп’явся в Екельгафта. І Шаукель з подивом і страхом побачив, як лице поліцай-президента пе­ретворилося в безвільну маску. Він витягнувся, немов по ко­манді “струнко”, підніс руку до кашкета.

— Слухаю! — пробелькотів механічно і, повернувшись кругом, вийшов з кімнати.

Тод пожував старечими губами, підняв руку:

— Зачекайте, Стар! Тепер буду говорити я… — Він повер­нувся до дверей. — Заходьте, панове!

До кімнати несміливо просунулись три члени корпорації “Золотий ангел”, посідали довкола столу. Тод жестом запро­сив Стара.

— Пане Стар, давайте говорити відверто!

— Оце зовсім інший тон, — відповів Петер.

Зайшов Екельгафт, тримаючи на підносі кілька пляшок охолодженого шампанського. Він поставив пляшки на стіл і знову виструнчився.

— Чого ви ще бажаєте? — тупо дивлячись на Стара, мо­вив Екельгафт.

Тод роздратовано повернув сухе обличчя до Петера.

— Будь ласка, припиніть цю комедію! Нам досить того, що ви натворили в тюрмі.

Стар сухо засміявся:

— Я, пане імперський міністр, не просив вас садовити мене туди. А потім я не мав іншої можливості вирватися з ваших лабет…

— Гаразд, гаразд! — примирливо промовив Шаукель. — Ближче до справи!..

— Сідайте, Екельгафт, — різко сказав Стар, — і запам’я­тайте цю науку!

В очах поліцай-президента спалахнули вогники свідомості. Він провів рукою по обличчю, ніби знімаючи з себе якусь павутину, здивовано озирнувся навколо, потім ніяково по­сміхнувся і сів на вільний стілець.

— Отже, Стар, уважно слухайте нас! —- суворо почав Тод. — У цій кімнаті присутні: політичний лідер корпорації “Золотий ангел” Галс Шаукель, почесний президент корпорації Ерік Фіне, його заступники Вольман і Фегельбаум, а також ваш покірний слуга. У наших руках все політичне та економічне життя краї­ни! Гадаю, ви розумієте це?..

— О, безперечно, — насмішкувато відповів Стар.

— Наша країна стоїть перед незвичайними подіями! Ми готуємося до війни із світовим комунізмом. Це буде останній вирішальний бій! Для цього нам потрібна сильна армія, яка, не задумуючись, піде в бій, виконуючи волю тих, хто пошле її. І тільки! Так от, Стар, я знаю, що ви можете примусити нас стати перед вами навколішки, навіть зробити щось більш ди­вовижне. Але ж, зрозумійте, ви нічого не досягнете, виступив­ши проти державної машини. Вас, врешті решт, знищать!..

Петер мовчав. Він чекав, що йому скажуть далі.

Ерік Фінс — вертлявий чоловічок — притуливши руку коритцем до вуха, зацікавлено витягнув голову і схвально кивав нею в такт словам Тода.

— Я пропоную, — сказав імперський міністр, — спілку­вання! Ваша сила — наша підтримка!

Він повернувся до Екельгафта:

— Викличте негайно президента країни!

Поліцай-президент зірвався з місця і вийшов. Герман Тод продовжив:

— Ми висунемо вас на пост командуючого шостою ар­мійською групою, яка в разі міжнародних ускладнень першою буде введена в дію. Ця армія стане вашою слухняною зброєю, тобто — нашою зброєю, нашою спільною зброєю, пане Стар. Якщо вам удасться закріпити там свій вплив, ми призначимо вас командуючим усім західним військовим районом в складі п’яти танкових армій і двадцяти ракетно-атомних з’єднань. Що з вами, Петер Стар? Ви збираєтесь іти?..

Петер демонстративно встав і обсмикнув на собі піджак. На обличчі його завмер вираз гордовитої образи. Холодні сірі очі горіли зневагою.

— Прошу подати машину і відпустити мене геть, — про­мовив він, дивлячись кудись у простір. — Мені здається, вміння заощаджувати час — вища якість державних лідерів.

— Ми вас не розуміємо!..

— Ви сприйняли це як образу?

— Які ваші вимоги?

Петер гордовито обвів присутніх сталевим поглядом.

— На посаду штатного гіпнотизера можете обрати собі іншу кандидатуру, — відповів Петер.

В його очах спалахнула злість. Він сперся на стіл і владно промовив:

— Я приймаю посаду прем’єр-міністра. Чуєте? Тільки прем’єр-міністра.

Своїм поглядом він придавив корпоратистів до столу. Герман Тод важко дихав, кістлявою рукою витирав з гулястого лоба піт. У голові його все переплуталось. “Він бере нас в свої лабети… Злий джинн… Але де ж вихід? Здається, він і справді всемогутній. Його влада здатна підкорити собі не тільки нас, але й усю країну. Це не так погано. Твердий порядок в про­мисловості, в армії, в політичному житті… Жодного страйку, жодної антиурядової маніфестації… Що робити? Як жахливо він дивиться на мене! Я не можу витримати цього страшного погляду. Не можу. Хай каже, що йому треба. Хай тільки швидше відпустить мене з цієї проклятої кімнати”.

— Але ж ви не маєте політичного досвіду, — кволо озвав­ся Шаукель. — Ваше ім’я не досить популярне в країні…

Петер підвівся. Важка м’ясиста долоня його впала на стіл.

— Годі дискутувати! — гримнув він. В голові його нуртувала думка: “Треба скористатися можливістю, доки вони всі тут. Не­хай силою гіпнозу, але я їх примушу погодитися на призначення мене главою уряду”. А вголос мовив з фанатичним екстазом:

— Я вимагаю від вас рішучих дій. Я вимагаю від вас призначення мене прем’єр-міністром уряду. Армії потрібна за­лізна рука, країні — надійне керівництво. Ми робитимемо спільну справу, але я мушу мати реальну вагу. Я вимагаю від вас. Чуєте? Вимагаю! — Він втупився очима в обличчя присутніх.

Герман Тод хотів щось сказати, але тільки підняв голову і важко опустив її на груди. Той жест мав означати його згоду.

В цей час різко відчинилися двері. До кімнати зайшов у супроводі Екельгафта невисокий чоловічок з лисиною. Це був президент держави. Він оглянув присутніх, здивовано підняв­ши безбарвні брови.

— Що все це значить, Тод? — знизавши плечима, сказав президент. — Що за таємничість?.. Чому ви зібрались у тако­му приміщенні?

— Ми вас викликали не для того, щоб оцінити приміщен­ня, — різко відповів Тод. — Сідайте…

Президент якось несміливо присів на стілець, вийняв си­гару, відкусив кінчик.

— Я слухаю.

Тод кивнув на Стара.

— Цій людині ви доручите сформувати кабінет міністрів. Власне, кабінет залишиться в старому складі. Вся повнота влади перейде до нього…

Президент приголомшено глянув на присутніх. Він спить? Що це за глузування! Та ні, Шаукель серйозно і ствердно дивиться на нього. Ерік Фіне задоволено посміхається, від чого його рот став схожим на завалену могилу.

— Я не розумію, панове, — нарешті зважився президент. — Хто ця людина, і чому вам забажалося висувати її на високий пост прем’єра? Представником якої партії він є, і яке має відношення до керування державою?..

Тод глузливо подивився на президента:

— А мене цікавить, чи хто-небудь задавав такі питання, коли ми висували вас на пост президента?

— Сподіваюся, що ви не будете порівнювати мене з яки­мось авантюристом? — роздратовано вереснув президент.

Стар зірвався з місця, блиснув очима на президента, але Тод жестом заспокоїв його.

— Хто він і для чого ми це робимо, — промовив імперсь­кий міністр, — нехай вас не цікавить! Щоб не продовжувати безплідної дискусії, я ще раз повторюю: Петеру Стару ви до­ручите сформувати уряд! Все інше вас не стосується!

У голосі Тода зазвучали сталеві нотки. Та президент гор­довито випростався і твердо сказав:

— Доки я на своєму посту, цей авантюрист не буде прем’єр-міністром… Це моя тверда воля!..

Шаукель встав, підійшов до президента і прямо в облич­чя йому владно промовив:

— Киньте грати комедію. Згоджуйтесь! А якщо ні… Кор­порація знайде шляхи, щоб позбутися вас.

— Що ви хочете сказати, Шаукель? — істерично вигук­нув президент.

— На жаль, в його словах правда, мій друже, — сухо промовив Тод. — Те, що ми робимо — порятунок імперії від світового комунізму. Навіть не імперії, а світу! Вам ясно?..

Президент розгублено оглянувся довкола.

— Панове! Я не розумію, — пробелькотів він, розводячи руками.

— А від вас і не вимагають цього, — засміявся Фіне. — Згоджуйтесь — і баста!

Після хвилинного вагання президент махнув рукою і сів на стілець.

— Гаразд!..

— От і добре, — доброзичливо посміхнувся Тод. — Завт­ра ж ви офіційно оголосите призначення нового прем’єра.

Егоїстичне гордовите почуття виповнило груди Стара. Холодний механізм гнав кров по збудженому тілу. І раптом серед навали радісних думок у голові Петера промайнуло тривожне й настирливе: “Берн! Де ж він?.. Адже я не знаю секрету елемента. Через місяць я загину, якщо його не буде замінено…”

Гадюка раптового відчаю здавила йому груди. Стар підвівся і звернувся до Тода:

— Я можу вважати, що ми дійшли повної згоди?..

— Так, — відповів Тод. — Панове, гадаю — заперечень не буде?

Пошук на сайті: