Гучномовець на вулиці змовк, і в ту ж мить знову задзеленчав телефон.
Розмова була короткою. Петер слухав ввічливі, улесливі фрази Шаукеля і тільки зрідка вставляв одне або два слова. Так, він згоден зустрітися для ділової бесіди. Але в нього немає ні найменшої гарантії, що в поліції знову не вчинять на нього напад…
Ганс Шаукель обіцяв. Він обіцяв усе: і безпеку, і пошану, і райдужні перспективи. Він звертався, зрештою, до здорового глузду пана Стара, який повинен зрозуміти, що уряд просто не хоче загострення конфлікту. Уряд міг би вжити й крутіших заходів, але це не відповідає його намірам, його чесним намірам.
— Ого-го! — розреготався Петер, який сам був циніком і добре знав, чого варта моральність членів “Золотого ангела”.
— Не смійтесь, пане Стар, — умовляв його Шаукель. — У нас одна ціль — возвеличення нашої нації, нашої країни. Ви повинні допомогти нам, якщо ви справжній патріот. Ми віримо вам.
— Коли зустріч? — перебив його нетерпляче Стар.
— О десятій ранку за вами прибуде машина і урядовий ескорт. Імперські закони гарантують вашу недоторканність і вашу честь.
— Добре, добре! Менше красивих слів, пане секретар. Сподіваюся, що на цей раз ви будете керуватися здоровим глуздом, а не порадами кретина Екельгафта. Чекатиму, пане імперський секретар.
І Петер Стар із силою поклав трубку. Свідомість першої перемоги нагнала йому на обличчя злостиву посмішку. “Тепер я говоритиму з ними іншою мовою”, — подумав він і втомлено почвалав до ліжка.
…Відчинилися двері. До кімнати зайшов Екельгафт. Очі його мружилися у відданій усмішці. Напівобернувшись до дверей, він зробив запрошуючий жест.
— Прошу, панове! Інженер Петер Стар чекає.
Півгодини тому Петера привезли на фешенебельну віллу корпорації “Золотий ангел”, і ось тепер він очікував прибуття можновладних володарів країни. Побачивши Екельгафта, він огидливо відвернувся. “Нехай блюзнірствує. Аби це було мені на користь”.
Повз поліцай-президента швидкими кроками пройшов політичний лідер корпорації та імперський секретар Ганс Ша-укель, якого Петер часто бачив на фотографіях.
“Це зовсім інша розмова, — задоволено констатував у думках Петер, не поспішаючи вітати високого сановника. — А це хто? Здається, сам імперський міністр”.
Холодні очі Тода зупинилися на обличчі Петера, обмацували його. Стар підвівся, з підкресленою жартівливістю обтрусив на рукавах пір’їнки, розгладив поли,
— Будь ласка, сідайте, панове! — запросив Стар.— Жаль тільки, що я не маю можливості пригостити вас чим-небудь! Але цій справі можна зарадити…
— Ми зібралися тут для ділової розмови, — перебив його Екельгафт.
Стар зареготав.
— Ага! Якраз ти і допоможеш нам у цьому. Слухай мене! Я наказую тобі негайно принести сюди кілька пляшок шампанського і бокали! Чуєш?
Стальний погляд Петера уп’явся в Екельгафта. І Шаукель з подивом і страхом побачив, як лице поліцай-президента перетворилося в безвільну маску. Він витягнувся, немов по команді “струнко”, підніс руку до кашкета.
— Слухаю! — пробелькотів механічно і, повернувшись кругом, вийшов з кімнати.
Тод пожував старечими губами, підняв руку:
— Зачекайте, Стар! Тепер буду говорити я… — Він повернувся до дверей. — Заходьте, панове!
До кімнати несміливо просунулись три члени корпорації “Золотий ангел”, посідали довкола столу. Тод жестом запросив Стара.
— Пане Стар, давайте говорити відверто!
— Оце зовсім інший тон, — відповів Петер.
Зайшов Екельгафт, тримаючи на підносі кілька пляшок охолодженого шампанського. Він поставив пляшки на стіл і знову виструнчився.
— Чого ви ще бажаєте? — тупо дивлячись на Стара, мовив Екельгафт.
Тод роздратовано повернув сухе обличчя до Петера.
— Будь ласка, припиніть цю комедію! Нам досить того, що ви натворили в тюрмі.
Стар сухо засміявся:
— Я, пане імперський міністр, не просив вас садовити мене туди. А потім я не мав іншої можливості вирватися з ваших лабет…
— Гаразд, гаразд! — примирливо промовив Шаукель. — Ближче до справи!..
— Сідайте, Екельгафт, — різко сказав Стар, — і запам’ятайте цю науку!
В очах поліцай-президента спалахнули вогники свідомості. Він провів рукою по обличчю, ніби знімаючи з себе якусь павутину, здивовано озирнувся навколо, потім ніяково посміхнувся і сів на вільний стілець.
— Отже, Стар, уважно слухайте нас! —- суворо почав Тод. — У цій кімнаті присутні: політичний лідер корпорації “Золотий ангел” Галс Шаукель, почесний президент корпорації Ерік Фіне, його заступники Вольман і Фегельбаум, а також ваш покірний слуга. У наших руках все політичне та економічне життя країни! Гадаю, ви розумієте це?..
— О, безперечно, — насмішкувато відповів Стар.
— Наша країна стоїть перед незвичайними подіями! Ми готуємося до війни із світовим комунізмом. Це буде останній вирішальний бій! Для цього нам потрібна сильна армія, яка, не задумуючись, піде в бій, виконуючи волю тих, хто пошле її. І тільки! Так от, Стар, я знаю, що ви можете примусити нас стати перед вами навколішки, навіть зробити щось більш дивовижне. Але ж, зрозумійте, ви нічого не досягнете, виступивши проти державної машини. Вас, врешті решт, знищать!..
Петер мовчав. Він чекав, що йому скажуть далі.
Ерік Фінс — вертлявий чоловічок — притуливши руку коритцем до вуха, зацікавлено витягнув голову і схвально кивав нею в такт словам Тода.
— Я пропоную, — сказав імперський міністр, — спілкування! Ваша сила — наша підтримка!
Він повернувся до Екельгафта:
— Викличте негайно президента країни!
Поліцай-президент зірвався з місця і вийшов. Герман Тод продовжив:
— Ми висунемо вас на пост командуючого шостою армійською групою, яка в разі міжнародних ускладнень першою буде введена в дію. Ця армія стане вашою слухняною зброєю, тобто — нашою зброєю, нашою спільною зброєю, пане Стар. Якщо вам удасться закріпити там свій вплив, ми призначимо вас командуючим усім західним військовим районом в складі п’яти танкових армій і двадцяти ракетно-атомних з’єднань. Що з вами, Петер Стар? Ви збираєтесь іти?..
Петер демонстративно встав і обсмикнув на собі піджак. На обличчі його завмер вираз гордовитої образи. Холодні сірі очі горіли зневагою.
— Прошу подати машину і відпустити мене геть, — промовив він, дивлячись кудись у простір. — Мені здається, вміння заощаджувати час — вища якість державних лідерів.
— Ми вас не розуміємо!..
— Ви сприйняли це як образу?
— Які ваші вимоги?
Петер гордовито обвів присутніх сталевим поглядом.
— На посаду штатного гіпнотизера можете обрати собі іншу кандидатуру, — відповів Петер.
В його очах спалахнула злість. Він сперся на стіл і владно промовив:
— Я приймаю посаду прем’єр-міністра. Чуєте? Тільки прем’єр-міністра.
Своїм поглядом він придавив корпоратистів до столу. Герман Тод важко дихав, кістлявою рукою витирав з гулястого лоба піт. У голові його все переплуталось. “Він бере нас в свої лабети… Злий джинн… Але де ж вихід? Здається, він і справді всемогутній. Його влада здатна підкорити собі не тільки нас, але й усю країну. Це не так погано. Твердий порядок в промисловості, в армії, в політичному житті… Жодного страйку, жодної антиурядової маніфестації… Що робити? Як жахливо він дивиться на мене! Я не можу витримати цього страшного погляду. Не можу. Хай каже, що йому треба. Хай тільки швидше відпустить мене з цієї проклятої кімнати”.
— Але ж ви не маєте політичного досвіду, — кволо озвався Шаукель. — Ваше ім’я не досить популярне в країні…
Петер підвівся. Важка м’ясиста долоня його впала на стіл.
— Годі дискутувати! — гримнув він. В голові його нуртувала думка: “Треба скористатися можливістю, доки вони всі тут. Нехай силою гіпнозу, але я їх примушу погодитися на призначення мене главою уряду”. А вголос мовив з фанатичним екстазом:
— Я вимагаю від вас рішучих дій. Я вимагаю від вас призначення мене прем’єр-міністром уряду. Армії потрібна залізна рука, країні — надійне керівництво. Ми робитимемо спільну справу, але я мушу мати реальну вагу. Я вимагаю від вас. Чуєте? Вимагаю! — Він втупився очима в обличчя присутніх.
Герман Тод хотів щось сказати, але тільки підняв голову і важко опустив її на груди. Той жест мав означати його згоду.
В цей час різко відчинилися двері. До кімнати зайшов у супроводі Екельгафта невисокий чоловічок з лисиною. Це був президент держави. Він оглянув присутніх, здивовано піднявши безбарвні брови.
— Що все це значить, Тод? — знизавши плечима, сказав президент. — Що за таємничість?.. Чому ви зібрались у такому приміщенні?
— Ми вас викликали не для того, щоб оцінити приміщення, — різко відповів Тод. — Сідайте…
Президент якось несміливо присів на стілець, вийняв сигару, відкусив кінчик.
— Я слухаю.
Тод кивнув на Стара.
— Цій людині ви доручите сформувати кабінет міністрів. Власне, кабінет залишиться в старому складі. Вся повнота влади перейде до нього…
Президент приголомшено глянув на присутніх. Він спить? Що це за глузування! Та ні, Шаукель серйозно і ствердно дивиться на нього. Ерік Фіне задоволено посміхається, від чого його рот став схожим на завалену могилу.
— Я не розумію, панове, — нарешті зважився президент. — Хто ця людина, і чому вам забажалося висувати її на високий пост прем’єра? Представником якої партії він є, і яке має відношення до керування державою?..
Тод глузливо подивився на президента:
— А мене цікавить, чи хто-небудь задавав такі питання, коли ми висували вас на пост президента?
— Сподіваюся, що ви не будете порівнювати мене з якимось авантюристом? — роздратовано вереснув президент.
Стар зірвався з місця, блиснув очима на президента, але Тод жестом заспокоїв його.
— Хто він і для чого ми це робимо, — промовив імперський міністр, — нехай вас не цікавить! Щоб не продовжувати безплідної дискусії, я ще раз повторюю: Петеру Стару ви доручите сформувати уряд! Все інше вас не стосується!
У голосі Тода зазвучали сталеві нотки. Та президент гордовито випростався і твердо сказав:
— Доки я на своєму посту, цей авантюрист не буде прем’єр-міністром… Це моя тверда воля!..
Шаукель встав, підійшов до президента і прямо в обличчя йому владно промовив:
— Киньте грати комедію. Згоджуйтесь! А якщо ні… Корпорація знайде шляхи, щоб позбутися вас.
— Що ви хочете сказати, Шаукель? — істерично вигукнув президент.
— На жаль, в його словах правда, мій друже, — сухо промовив Тод. — Те, що ми робимо — порятунок імперії від світового комунізму. Навіть не імперії, а світу! Вам ясно?..
Президент розгублено оглянувся довкола.
— Панове! Я не розумію, — пробелькотів він, розводячи руками.
— А від вас і не вимагають цього, — засміявся Фіне. — Згоджуйтесь — і баста!
Після хвилинного вагання президент махнув рукою і сів на стілець.
— Гаразд!..
— От і добре, — доброзичливо посміхнувся Тод. — Завтра ж ви офіційно оголосите призначення нового прем’єра.
Егоїстичне гордовите почуття виповнило груди Стара. Холодний механізм гнав кров по збудженому тілу. І раптом серед навали радісних думок у голові Петера промайнуло тривожне й настирливе: “Берн! Де ж він?.. Адже я не знаю секрету елемента. Через місяць я загину, якщо його не буде замінено…”
Гадюка раптового відчаю здавила йому груди. Стар підвівся і звернувся до Тода:
— Я можу вважати, що ми дійшли повної згоди?..
— Так, — відповів Тод. — Панове, гадаю — заперечень не буде?
Сторінка 17 з 33 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 > У кінець >>