Олесь Бердник - Людина без серця (співавт. Ю. Бедзик) (сторінка 29)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.docx)Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.docx308 Кб3172
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.fb2)Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.fb2707 Кб2839
— Гаразд! — тихо і байдуже промовив Шіп’єн. — Я згод­ний!

— Пане прем’єр! — підскочив його заступник. — Схаме­ніться!

— Мовчіть! Так буде краще…

Стар підсунув йому ручку, чорнило.

Шіп’єн серед повної тиші з гарячковою поспішністю підпи­сав документ. Нижче поставив свій підпис міністр закордон­них справ Штайнфельду.

Стар переможно оглянув присутніх. Тод і Шаукель ніяко­во перезирнулися.

— Я гадаю, ми скінчили справу? — байдуже запитав Шіп’єн.

— Звичайно, — люб’язно усміхнувся Стар. — Ми дуже вдячні вам за виявлену вами державну мудрість.

Потиснувши гостям руки, прем’єр провів їх до дверей. Потім різко обернувся.

— Отже!.. — почав було Тод.

— Отже, зроблено перший крок! Війська повинні бути приведені в бойову готовність! А тепер я вимагаю надати мені необмежені повноваження диктатора на час військових дій!..

Війна

Над світом дихнув вітер війни. Все почалося звичайно й просто. Власне, так починалися десятки і сотні воєн.

Уряд Пер’єну надіслав уряду Петера Стара ультиматум, який був складений у рішучому, загрозливому тоні. Пер’єнівці застерігали уряд Петера Стара проти введення військ на тери­торію Штайнфельду, бо Штайнфельд ще за давніх часів нале­жав до Пер’єнівської держави.

Але їм не бракувало й глузду для розуміння того, що Петер Стар тільки й чекає їхнього ультиматуму. Вони писали дуже гнівно і дуже урочисто: “Наш уряд, вірний священним ідеалам справедливості, глибоко переконаний в непохитності принципів свободи, сповнений рішучості відстоювати ці бла­городні принципи всіма силами і зі всією непоступливістю, урочисто попереджає, що введення ваших військ на територію Штайнфельду буде розглядатись нами, як казус федеріс[7] і примусить нас вдатись до кардинальних кроків”.

Рік тому ультиматум Пер’єну міг би врятувати мир. Те­пер цей ультиматум означав війну. Але чи не так траплялося завжди: хто хотів війни, той ніколи не виявляв надмірної поквапливості.

Петер Стар, одержавши цей меморандум, тільки презир­ливо зареготав.

Наступного дня дві дивізії озброєних до зубів солдатів перейшли кордон Штайнфельду. Невеличку автономну область заповнили автомашини, танки, на її аеродромах почали сідати важкі бомбардувальники.

В той самий день парламент Пер’єну офіційно оголосив війну Бруклінгему. На стратегічні об’єкти імперії було скину­то перші бомби, над прикордонними містами зав’язалися по­вітряні бої.

Диктатор вилетів до основних контингентів військ, скон­центрованих на західних кордонах. Його бойовий вертоліт приземлився неподалік від головного міста Штайнфельду. На величезному полігоні завмерли в струнких шеренгах солдати імперської армії і гвардійські загони. Вітер колихав бойові знамена, десь за горизонтом гуркотіла канонада. Там ішли бої з передовими частинами військ Пер’єну.

“Ось він — початок мого піднесення”, — подумав Стар. Броньовані загони пройдуть по всьому континенту, і вже не “Золотий ангел” диктуватиме йому свою волю, а він сам ке­руватиме світом, і вчені всіх країн працюватимуть тільки для нього. Вони допоможуть йому навіки зберегти свою молодість, і не буде кінця його пануванню.

Диктатор сів у відкритий автомобіль, під’їхав до першої ко­лони військ. Перед ним виструнчився генерал. Стар недбало підняв руку, вислухав рапорт. Потім кинув похмурий погляд на солдатів і офіцерів, які, заціпенівши, стежили за кожним його рухом.

— Солдати! — пролунав над полігоном голос прем’єра. — Жорстокий і підступний ворог оголосив нам війну, імперія в небезпеці. Ворог посмів підняти руку на націю, що покликана вершити долю світу. Обов’язок кожного з нас — помститися за страшний злочин ворога і піти шляхом, що приведе нас до панування над світом! З нами бог! Ідіть і дійте!

Солдати! Будьте сміливими і жорстокими! Розмовляйте з ворогом тільки мовою вогню і сталі! Хай там, де пройдете ви, залишиться пустеля! Хай здригнеться ворог перед вашою жорстокістю і впаде до ваших ніг! Імперія дивиться на вас, вірні мої солдати! Ідіть і дійте!..

Очі солдатів і офіцерів загорались божевільним блиском, їхні руки судорожно стискали короткі важкі автомати. Вони вже рвалися в бій, вони тільки чекали наказу.

Стар поїхав по неосяжному полігону повз піхотні, мотори­зовані, бронетанкові частини, повз колони пілотів і парашутистів.

Шість годин тривала підготовка.

Стар втомився. Витерши на обличчі піт, диктатор покли­кав генерала — командуючого фронтом. Відкинувшись на си­діння автомобіля, він чітко і роздільно промовив:

— Головний удар ви завдасте через двадцять хвилин. Введіть у дію оперативні атомні загони. Перед тим бомбар­дуйте позиції ворога важкими ракетами. Атомних бомб поки що не застосовувати, а моторизовані й піхотні війська ввести в дію після того, як по лінії фронту на глибину ста кілометрів утвориться зона смерті. Я буду стежити за операцією з по­вітря.

— Слухаю вас! — генерал хвацько віддав честь.

Диктатор пересів у бойовий реактивний вертоліт. Зарев­ли дюзи на коротких крилах, машина блискавично піднялася в повітря. Стар бачив, як дорогами Штайнфельду підтягуються до кордону колони танків, машин. А там, попереду, клубочився дим, спалахували вогні пострілів, здіймалися хмаринки вибухів.

— Це дрібниці проти того, що зараз буде! — зловтішно шепотів Стар, поглядаючи на хронометр.

Через круглий ілюмінатор кабіни диктатор жадібно при­кипів поглядом туди, де проходили позиції військ Пер’єну, і раптом здригнувся. Навіть тут, на висоті двох кілометрів, він почув, як на рівнині пролунав страшний грізний гуркіт. Лінія фронту закуталася клубами чорно-зеленого диму від вибухів ядерних снарядів. Лавина вогню покотилася далі, в глиб тери­торії Пер’єну, залишаючи позаду страшну задимлену землю. Услід вогняній лінії фронту з виттям помчали низько над землею реактивні гостроносі штурмовики, велетенські раке­ти, оперезані сяючим кільцем, пронизали густий дим… Грім канонади став віддалятися. Потроху розвіювався дим. Вер­толіт Стара повис над кордоном. Диктатор бачив, як мото­ризовані частини нестримним потоком ринули на спалену територію Пер’єну. Жахлива усмішка осяяла блідо-зелене обличчя Стара.

— Вдалий початок! — прошепотів він.

Потім повернувся до пілота і наказав повертати назад. Вертоліт опустився біля будинку штабу. До машини вже бігли офіцери. Побачивши диктатора, вони виструнчились.

— Закритий броньовик з протиатомним захистом! — на­казав Стар. — Оперативна бронетанкова група поїде зі мною.

На полігон з оглушливим гуркотом вилетів броньований загін, що входив до гвардійської частини диктатора. Стар сів у один з броньовиків, наказав рушати вперед за фронтом. Раптом його зупинив блідий і розгублений начальник штабу. Він щойно вибіг з будинку.

— В чому річ? — крикнув Стар.

— Пане прем’єр! — Офіцер навіть забув віддати честь. — Тільки що одержано повідомлення. Наші бомбардувальники дальньої дії в районі міст Паре, Гаане, Лієндена зіткнулися з невидимою перепоною і майже всі загинули. Вдалося устано­вити, що ця перепона є високочастотним електромагнітним полем великої потужності, яке виводить з ладу електрооблад­нання літаків…

— Нездари! — гримнув Стар. — Негайно встановіть коорди­нати поля і киньте туди оперативні атомні загони! Бомбардуйте місця, де встановлена апаратура, ракетами, атомними снарядами! Продовжуйте просування без жодних затримок… Ідіть і дійте!

— Слухаю! — механічно відповів офіцер і побіг назад, до штабу.

Бронетанковий загін Стара рушив услід за фронтом. Швидко насувалася ніч. Коли диктатор переїжджав кордон, навколо було темно, тільки на горизонті спалахували яскраві заграви. Проїжджали мима колишніх укріплень Пер’єну. В сяйві потужних прожекторів видно було чорні руїни броньо­ваних ковпаків, дотів, траншей, танків, гармат і безліч обвуг­лених трупів солдатів…

Далі на їхньому шляху лежали залишки міста, яке нара­ховувало раніше близько півмільйона чоловік. На колишніх вулицях, серед закіптюжених, просякнутих смородом руїн, Стар побачив колони своїх піхотних частин, що посувалися на захід.

Це було страшне видовище. Солдати й офіцери йшли, як манекени, — в сірих плащах, з масками на обличчях. На прозорих забралах виблискувало слабке проміння місяця, і в тому тьмяно­му, моторошному світлі військо нагадувало колони привидів.

Навіть у диктатора на якусь мить мороз пробіг поза шкірою. Але в наступну хвилину він опанував себе. Знову запрацювала думка, гарячково і нестримно: “Вперед! Вперед! До повної перемоги!..”

Диктатор схилився до мікрофона, і в пітьмі загримів страшний, демонічний голос:

— Вперед, мої вірні солдати! Нема в світі такої сили, яка б зупинила вас!.. Пустеля і трупи хай залишаються там, де пройдете ви! Вперед — за імперію!

— Слава володарю! — заревли тисячі горлянок, і той не­людський крик луною прокотився поміж руїнами в неосяжній пітьмі.

Колона за колоною просувалась армія. Заграви пожеж освіт­лювали божевільні обличчя. Удари кованих чобіт, брязкіт зброї, грім могутніх машин потрясали чорну випалену пустелю.

…Десь за тридев’ять земель вояки Петера Стара плюндру­вали чужу землю, нівечили працю поколінь, а тут, у серці імперії, на вулицях Бруклінгема наростав грізний, немов вул­канічна лавина, вир протесту. Вдень і вночі з гучномовців лунали переможні реляції, впереміжку з нервовим скигленням танцювальної музики, вони тонули в прокльонах і грізних пересторогах демонстрантів. Нескінченним потоком надходи­ли на адресу президента листи і телеграми, кожне слово яких дихало гнівом і великою мужністю. Ті маленькі клапті паперу, на яких ставили свої підписи простий вчитель і рядовий свя­щеник, чиновник і дрібний підприємець, лікар і двірник, жа­хали керівників “Золотого ангела” не менше, ніж могутня хвиля страйків, що з кожним днем наростала по всій країні.

Країна вимагала суду над винуватцями трагедії Голубого Беркута, над убивцями бруклінгемських робітників.

Тепер навіть Тод, який раніше рішуче виступав проти плану Петера Стара, зрозумів, що судовий процес треба про­вести якомога швидше.

Вночі на терміновому засіданні “Золотого ангела” було вирішено діяти негайно. Імперський прокурор Гакер і пред­ставники військового трибуналу одержали найсуворіші інструкції: перетворити суд над Грюнтером і Екельгафтом у процес проти всіх вільнодумців і нелояльних елементів.

Ранком країну спантеличило сенсаційне повідомлення. Його оголосили в пресі, по радіо і телевізору.

Хлопчики-газетярі гасали вулицями Бруклінгема і з запа­лом горлали:

“Небачений процес… Розкриття таємниці Голубого Бер­кута… Знайдено винуватця кривавих подій на атомному за­воді… Народ вимагає покарання злочинців…”

Процес мав проходити у великому, просторому залі, де часто відбувалися світові асамблеї вчених, дипломатів, мо­лоді. А тепер цей зал — храм муз і розуму — перетворювали в ганебне судилище.

“Золотий ангел”, переконаний у своїй перемозі, діяв без­церемонно й нахабно. Процес оголосили відкритим, матеріали слідства навмисне широко публікувались у пресі. Очевидно, корпоратисти вирішили влаштувати грандіозну політичну провокацію.

Арнольд Рок, новий поліцай-президент, з хвилюванням чекав цього дня. Всю відповідальність за цей процес володар поклав на нього. Чи ж виконає він його наказ? Так, він зро­бить усе, він буде слухати голос володаря, він пам’ятатиме його слова: “Той, хто вірно служитиме мені, — увійде разом зі мною під склепіння безсмертя”. Ось тільки Екельгафт! Тро­хи дивує Арнольда ця історія. Надто вже легко, зовсім охоче визнає він себе винним у страшних злочинах!.. Навіть не віриться. Всі знають його як жорстоку і несправедливу людину, а тут виявляється, що він працював на користь комуністів! Та дарма! Це справа володаря, це його наказ!

Арнольд натиснув кнопку. До кабінету зайшов його по­мічник.

— З’єднайте мене з начальником оперативних груп!

— Слухаю!

Помічник вийшов. Арнольд зняв масивну трубку телефо­ну. На малесенькому екрані з’явилося обличчя — худе, з гач­куватим носом. Начальник оперативних груп шанобливо усміх­нувся, побачивши поліцай-президента.

— Що накажете?

— Вільд! — різко промовив Арнольд. — Задійте всі опера­тивні групи поліції. Чергуйте неподалік від будинку, де відбу­ватиметься процес. Найменші спроби викликати непорядки — рішуче ліквідуйте! Вогнестрільної зброї не вживайте, хіба що в крайньому випадку. Користуйтеся тільки хімічними куля­ми! Зрозуміло?..

— Ясно, пане поліцай-президент!

— Сподіваюся, що ви забезпечите повний порядок. Таке бажання пана Стара!..

— Я виконаю наказ володаря!

Пошук на сайті: