Олесь Бердник - Людина без серця (співавт. Ю. Бедзик) (сторінка 32)

Стар відхитнувся од неї, вирвав кортик з грудей, затис­нув рукою рану. Мундир забарвився в багрово-червоний колір. Петер важко дихав. Кілька секунд він дивився на Евеліну палючим поглядом, потім страшно зареготав.

— Ха-ха-ха! Я невразливий! Я вічний! Ти забула, що в мене залізне серце! Ха-ха-ха!

Він схопив Евеліну за руку, з силою кинув додолу. Його очі — невблаганні, холодні — наблизилися до її обличчя.

— Ти будеш моєю рабою! Ти нікуди не підеш звідси! Ти переконаєшся в тому, що правий я! Я прощаю тобі цей замах! Я їду!.. Іду назустріч моїй великій долі!..

Евеліна істерично скрикнула і знепритомніла. Диктатор рішуче вийшов у коридор, замкнув двері на ключ.

— Гей, охоронці! Не випускати жінку з кімнати до мого повернення!

Охоронець уже біг по сходах. Він виструнчився перед Старом, взяв з його рук ключ.

— Слухаю вас, володарю!..

— Лікаря! І негайно закриту машину!

— Слухаю!

Охоронець стрімголов помчав униз, а за ним рушив Стар — закривавлений, суворий, з поглядом, у якому вже не було нічого людського…

Контрудар

— Все готове до виступу! Треба тільки визначити день! Ось якраз для цього ми й зібрались!..

Гартман, як завжди спокійний і врівноважений, оглянув усіх членів “Комітету мужніх”. Вони зібрались в напівтемній печері, далеко за містом, виставивши на дорозі і біля входу посилену варту.

— Диктатор справді зайшов надто далеко, — рівним то­ном почав Гартман. — Не можна лишатися далі байдужими.

Люди не квапились говорити. В печері зібралися найдосвідченіші керівники руху опору, які вміли добре зважувати своє слово і які, піднімаючись на бій, ніколи не завдавали хибних ударів.

— Отже…. — озвався Гельд, який теж був присутній тут. — Отже, сьогодні ми мусимо передати наше рішення по всій країні. Всі організації попереджені і ждуть сигналу…

— А як зі зброєю? — почулися голоси.

— Зброї вживати не будемо! Це дасть тільки привід дикта­тору потопити в крові наш рух! Закличемо всіх чесних патрі­отів до маніфестації! Я певен, що нас підтримає вся країна! Уряд не посміє кинути війська проти всього народу! Нам треба розкрити секрет “людини без серця” — ту силу, яка викорис­товується для одурманювання армії і поліції. Треба вимагати, щоб Стар був виведений з складу уряду! Коли парламент поба­чить, що народ знає секрет “людини без серця” — він буде змушений виконати волю країни!.. Доки Стара немає тут…

— Він уже в місті, — промовив, заходячи до кімнати, Берн. Він був схвильований і блідий.

— Нарешті ви прийшли, докторе! — радісно вигукнув Гар-тман. — Ми саме говоримо…

— Я знаю, — перебив його Берн. — Стар прибув сьогодні до Бруклінгема. Він поїхав до “Золотого ангела”… Ситуація ускладнюється. Виступати треба негайно!

— Чому ви так думаєте?

— Тому, що диктатор приїхав перезарядити свою бата­рею. Для нас це зручний час. Стар не повинен одержати еле­мент 111. Необхідно блокувати лабораторію атомних заводів. Цим ми зможемо перешкодити дальшому розвитку ядерної війни, бо “Золотий ангел”, побачивши, що диктатор позбавле­ний сили, змушений буде змінити свою агресивну політику… Наступні події будуть залежати від активності і свідомості народу.

— Але ж Стар кине проти нас поліцію! Знову проллється кров! — крикнув Гартман.

— Озбройте робітників, які блокуватимуть атомні заводи, у нас немає іншого виходу! Видайте всім захисні екрани.

— Як ви гадаєте, товариші? — Гартман повернувся до членів комітету.

— Берн правий! — відповів Гельд.

— Ми згодні! — підтримали його інші члени комітету. Запанувала тривожна тиша. Здавалося, над головами при­сутніх пронісся подих грози.

Нарешті Гартман твердо і суворо сказав:

— Я згоден теж! Виступаємо негайно!.. Баретті! Передайте по радіо всім організаціям країни: “Виступ сьогодні о третій годині дня. Маніфестація буде мирною. Зброю вживати лише в крайніх випадках. За волю і щастя! “Комітет мужніх”.

Баретті взяв листок радіограми і вийшов з печери. Через хвилину зафуркотів мотор, і світло фар ковзнуло по полю. Баретті поїхав на одну з таємних пересувних радіостанцій “Ко­мітету мужніх”, що переховувалася в горах.

— Друзі, — промовив Гартман. — Давайте востаннє поди­вимось на карту. Нам треба зважити кожну деталь.

На грубо тесаному столику розстелили карту Бруклінгема. Синіми кружалами на ній були позначені райони атомних заводів.

Рука Гартмана ковзнула по кружалах.

— Але на який з цих об’єктів поїде диктатор? — спитав він, дивлячись на Гельда. — У нас не вистачить людей, щоб блокувати всі заводи. Та й захисних екранів виготовлено не досить.

Гельд, примруживши очі, пожартував:

— Якщо знаєш, де у синички гніздо, то й синичку легко спіймати. — Він твердо показав на одну з синіх точок. — Сюди. Завод Фінса. Тільки він виготовляє елемент 111.

Гартман допитливо подивився на обличчя Гельда, що зда­валося тепер суворим і незворушним, немов витесаним з ве­ликої брили каменя.

— Це точно? — перепитав Гартман недовірливо.

— Це більше, ніж точно, друже. Всі наші сили повинні сконцентруватися біля заводів Фінса. Навіть якби нам дове­лося прийняти бій цілої танкової дивізії, ми не повинні відсту­пати.

Почулися тривожні голоси:

— У нас не вистачить сил!

— А чи не краще придумати інший варіант оборони?

— Десяток танків зімнуть нас!

Гельд підняв руку і спокійною посмішкою погамував рап­тову тривогу. Він щось обдумував, щось подумки підрахову­вав. Нарешті промовив:

— У нас триста екранів. Цього цілком досить. Триста ек­ранізованих бійців стануть в перші лави. Вони й зустрінуть психічну атаку диктатора. Інші товариші, добре озброєні, го­ловним чином, гранатами і ракетними рушницями, сховають­ся за стінами заводу і в його корпусах. Вони не повинні бачи­ти диктатора і чути його голосу. Якщо танки прорвуться, вони закидають їх гранатами і не пропустять в реакторні цехи.

— А якщо?.. — вихопився з темноти тривожний голос і чорним кажаном шугнув по найдальших закутках.

— Так, друзі, може бути й оте найстрашніше “якщо”, — вів далі Гельд, спохмурнівши. — Може трапитися й так, що танки прорвуться в цехи…

— …і все загине! — вигукнув той самий сполоханий голос. Гельд щосили ляснув по столі долонею. В його очах світив­ся гнів.

— Хто каже, що все загине? У нас є останній засіб, і ми, не вагаючись, скористаємося ним. — Гельд суворим поглядом обвів усіх. — Якщо трапиться найгірше… — Він на мить зата­мував подих, — то ми… підірвемо реакторні цехи. Підірвемо весь завод.

Загомоніли, захвилювалися люди. Пропозиція Гельда була сміливою і водночас відчайдушно небезпечною. Знищення цілого заводу могло викликати негайні репресивні заходи уряду.

— Нас розіб’ють з повітря!

— Це викличе репресії по всій країні!..

Але Гельд і на цей випадок мав продуману, несхитну відповідь.

— Друзі, — сказав він, — ви забули одне: диктатор вже не користується підтримкою “Золотого ангела”, його розходжен­ня з Германом Тодом дійшли до крайньої межі. До того ж “Золотий ангел” не посміє кинути проти нас війська, бо він побоїться обурення в країні. Зрозумійте, товариші, що самі ми нічого не вдіємо, якщо в день нашого останнього двобою з Петером Старом нас не підтримають мільйони людей в усіх містах імперії.

Гельд втомлено сперся обома руками на стіл.

— Товариші, друзі! Але хто сказав, що диктатор прорветь­ся до заводу? Я особисто переконаний, що ми отримаємо перемогу в першій же сутичці. Не він, а ми його примусимо покинути поле бою.

Збори закінчились. Гартман наказав виходити обережно, не привертаючи до себе уваги поліції, яка посилено патрулю­вала передмістя. Нарешті в печері лишилось тільки троє: Гарт­ман, Гельд і Берн.

— Скажіть, докторе, — звернувся Гартман до Йогана, — ви вірите в успіх нашої операції?

— Я вірю в те, що мої екрани не підведуть, — сухо відру­бав Берн, мерзлякувато кутаючись у свого плаща. — Що ж до політичної сторони, то це вже ваша справа.

Гельд засміявся. Повернувши до доктора своє добродуш­не широке обличчя, хитрувато підморгнув йому і сказав:

— Ви прийшли до нас в цю темну печеру, ви дали нам зброю для врятування країни від найжахливішої політики, яку будь-коли знало людство, і впевнено говорите, що ви не торкаєтесь політики.

Йоган Берн уважно подивився на нього, звів на переніссі брови і враз голосно розреготався.

— Ха-ха! Он ви про що? — Він міцно стиснув Гельда за плечі, потім обняв одночасно Гельда і похмурого Гартмана, жартівливо хитнув їх в один, в другий бік. — Таки добились свого! Таки втягнули Йогана Берна в політичний вир!

— Життя вас втягнуло, докторе, — відповів йому Гарт­ман.

— Так, так, життя! — ніби сам до себе озвався Берн.

Вони вийшли в темінь ночі і повільно, тримаючись попід руки, немов школярі, попростували через поле до міста…

“Золотий ангел” стривожений

— Резюме таке: війна затягнулася. Ми опинилися перед коаліцією держав, які мають потужний військовий потенціал. Уряд комуністичної конфедерації в ноті, яку я вам тільки що зачитав, попереджає нас про свою допомогу західним країнам, якщо ми не припинимо війну. Світова рада засуджує нас, Браунггон умиває руки!.. В такій складній ситуації ми муси­мо твердо вирішити, що робити далі…

В просторому залі будинку корпорації зібрався кабінет міністрів разом з керівниками “Золотого ангела”. Імперський міністр закінчував доповідь про результати політики уряду за останні місяці. Картина була нерадісною.

— А тепер, панове, я слухаю вас! — сказав Тод, оглядаючи присутніх.

Підвівся Шаукель. Взяв олівець, покрутив його, поставив сторч на стіл.

— Рішення може бути тільки одне! Ми не повинні ждати вступу в дію збройних сил комуністів. Треба вдарити перши­ми, щоб одним ударом паралізувати стратегічні центри воро­га! Потім ми введемо на його територію головні контингенти армії. Схід — наш основний ворог! Захід схилиться перед нами, якщо ми розіб’ємо комуністичну фортецю…

— Я цілком підтримую пана Шаукеля! — пискнув Фіне. — Браунггон рішуче підтримає нас, коли побачить нашу перева­гу. І не тільки підтримає, а й визнає наш пріоритет в справах цього континенту…

Один за одним виступали члени “Золотого ангела”, міністри імперського уряду. Вони підтримували пропозицію Шаукеля про негайний виступ проти Сходу. Тод урочисто й твердо прокарбував:

— Значить, вирішено! Ми негайно викличемо Стара для підготовки нових контингентів армії. Але я хотів би, панове, сказати вам відверто про одну річ… — Тод на хвилину замовк і сухим, настороженим поглядом обмацав присутніх. Здавалось, той погляд говорив: “Чи вірити вам? Чи не зрадите мене в останню мить?” Нарешті вимовив з натугою: — Я вважаю, що диктаторські повноваження Стара треба обмежити!

Ті слова, немов колючим снігом, вдарили в обличчя кор- -поратистів. Вони зібгалися, глибше втягнули голови в плечі, потім схвильовано загомоніли між собою. Слова Германа Тода таїли в собі загрозу смерті, дику розправу Петера Стара, лю­дини без серця, котра не спиниться ні перед чим, аби зберегти свою владу.

— Панове, я буду відвертим, — продовжував Герман Тод. — Дії Петера Стара все більше йдуть врозріз з настановами і волею корпорації. Петер Стар не виконав клятви, яку він склав перед нами в той день, коли ми дали йому елемент 111. Опи­раючись на армію і на свій вольовий вплив, він фактично став тираном. Його політика викликає гостре невдоволення навіть за кордоном. Так довго не може продовжуватись. Але ж як повинно бути? Хто здатен вгамувати властолюбні праг­нення Стара?

Вертлявий Ерік Фінс пискнув з свого глибокого крісла:

— Злий джинн вирвався на волю!.. Ми безсилі зробити щось проти нього.

— Згубивши Стара, ми поставимо під загрозу наші стра­тегічні плани на майбутнє, — озвався корпоратист з волячим підборіддям.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.docx)Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.docx308 Кб3239
Скачать этот файл (Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.fb2)Oles_berdnyk_yurij_bedzyk_lyudyna_bez_sercya.fb2707 Кб2872

Пошук на сайті: