Іван Білик - Дикі білі коні (сторінка 7)

Золоті й срібні корчаки стояли повні меду, пива свого й грецького, та жоден із дванадесяти не торкався бодай вуса вмочити. На сей з'їзд усіх скликав Великий князь руський полянський, а тепер був і сам не радий. Розмови кругом попонки точилися незначні, Вячка похмуро казав Переяславові, як їхав і кінь його ще в воротях спіткнувся на ліву ногу. То було недобрим знаком, і всі те знали, та Переяслав лише морщився й кивав, зиркаючи скоса на курянина, який навіть до страви не скидав свого чорного клобука.

Патяй, з ніг до голови вбраний у сирцевий скоряний одяг, заходився перемотувати хутряні навої. Від нього потягло старим потом, і се мовби підштрикнуло Переяслава.

― Туричі не підуть супроти персам! — Він виклично глянув на всіх. Дехто ховав очі долу, а чудський везер Калев перезирнувся з Вячкою та Базаром. Базар подивився на Переяслава, тоді на Боримисла, проте молодий древлянин мовби й не чув сказаного. — Думали ми, що за Дарієм прийдуть і греки, але греки з ладдями стоять у Дунаї. Нас Дарій не вчепить — не дістане землі Турицької. Межи вашою й нашою волостю лежить рів глибокий. Тисячу войників на вал рову — й ніхто не пройде!

Великий князь глянув на Переяслава й тут-таки сховав очі за кущатими бровами. Ті чорні брови здавалися чужими насупроти сивого чуба, коси та сивих вусів.

― А ти що вречеш? — звернувся він до Вулька. Ксенж лютичів презирливо посміхнувся:

— Коли Переяслав рече, же його рову не зможе ніхто, тоді нех спробує Дарій удолати Віслу!

— А ти?

Господар землі Жилицької Мачик, на якого дивився Великий князь, лише стенув плечима:

— Що ми лихого вчинили персові?

Древлянський жупан Боримисл, із голеною, як і в Ярополка, головою й так само виголеним підборіддям рвучко обернувся до жилича, й темна змійка коси на тім'ї стьобнула його по щоці:

— Ти відаєш, Великий княже, кого спрошати! Пощо не спрошаєш мене? Чи його! — Він кивнув темним чубом на чудського везера.

— І тебе спитаю, — нахмурився Ярополк. — Але зупершу старійших, а ти ще… — Він пошукав слова, та побоявсь образити запального древлянина. — Ти ще єси одрок. Та й відаю, що нам уречеш…

Базара, чорнявого, як жук, баша кочового племені саків, на яких сколоти казали просто бродники, слова Великого руського полянського князя вчепили за живе. Він був однакового з древлянським жупаном Боримислом віку й вигукнув, калічачи сколотську мову:

— Розумна — не як сивина, а як розумна!

Іншим разом усі дружно й незлобиво пореготали б з Базара, та зараз було не до сього, й кожен чекав, що відповість башеві бродників Великий князь.

А той не знав, що відповісти. За останній місяць, одколи Дарій вийшов до Дунаю, Ярополк геть розгубився й не наважився б образити найпослідущішого підлого ратника, не те що міцного баша бродників. Обачливо всміхнувшись на мову Базара, він, однак, відповів головному супротивникові. А головним, і се всі зрозуміли від початку з'їзду, був древлянський жупан.

— Боримисле, послухай, що повім тобі. Твій отець був мені братом уперше: моя мама була сестрою рідного діда твого. Ти політок моєму Рядивоєві, я люблю тебе, як і свого сина. Послухай мене. То є небачена сила — сей Дарій. Кров побіжить у суху землю й зробить її болотом, а ми однаково не встоїмо. — Він пожував бляклими вустами й додав: — Цілий світ не встояв.

— А кумири, кумири! — вигукнув Боримисл. — Наші кумири речуть: хто на сім світі робом був — буде й на тім!

Князі й вожді заворушилися. Слова жупана не припали їм до смаку, та й кумири в кожного свої й рядять за своїм законом. Вилицюватий самоядин Патяй хитро посміхнувся:

— Руський кумири — древлянський кумири. Самоядський Чам-Пас — у-у-у!..

Його було важко второпати, але всі й так знали, що Патяй ніколи не вчинить супротиву полянському князеві. Й Мачик, жилич, не вчинить, бо злякається. Вульк, ксенж лютичів, теж не згодиться воювати з Дарієм, але не тому, що боїться полянського Великого князя, а від упертості й пихи. А решта дивитимуться на них і собі тягтимуть і зволікатимуть: може, минеться чи ще якось обійдеться. Переяслав же, крім греків, нікого не бачить, і лише греки могли б викликати його на герць, бо лють між ними та туричами споконвічна, й се вже нікого не дивувало.

Великий князь важко зітхнув. Кумири полянські вимагають од русина того самого, що й древлянські од древлян, та чоловік живе не на небі, а на землі, живе, доки живеться, коли ж його візьме холоднорука Морана й понесе на той світ… Але про те Ярополк не хотів і думати. Слова Боримисла таки розсердили його, й він сказав, стримуючись, аби не крикнути:

— Коли ректи правду, Боримисле, то перси йдуть раттю не на нас, усіх отут, а на вас…

А йому самому стало ніяково, бо в тому речінні не було ні честі, ні поклику родацької крові, але Ярополк востаннє ходив у січу літ тому з тридесять, коли ще й Великим князем не був, а знамено висіло над оселею вітця його, й Меч Юра Побідника теж висів на сволочку в красній вітчій світлиці. Та й ратилися ж із дідом осього Патяя, й то була не рать, а, по суті, гулянка: самоядь сплатила дані не по трьох білках з лука, а по двох, та коли дружина руського князя потовкла їх трохи, все знову стало, як і раніш.

Боримисл відповів на закид Великого князя словами, що зовсім не личили ні до його літ, ні до стану:

— Коли тобі врубають пальця, то болить однаково, Великий княже, хоч великого, хоч мізинного, хоч котрого.

Уражений притчею жупана, Ярополк почав виправдовуватись:

— А так, жупане, так речеш… Але… всім відомо, що перси прийшли сюди правити мсту з вас, древлян, а не з нас. Твоє плем'я, що на нього греки речуть паралати, а за ними й перси так само, колись ходило в Азію, й ратилося там, і городи їхні брало, й дань брало золотом і сереблом, і всіх підібгало під себе: й людинів, і мідян, і сих-таки ж персів…

— Се було тому двісті літ! — знову сіпнув блискучим оселедцем коси Боримисл. — І ходили раттю в Азію не самі тікмо древляни, а й туричі, Великий княже! Тепер же Переяслав про се мовчить, бо мислить, що його хижа скраю й перс її не зачепить! Але милиться й Переяслав, і всі отут, і ти милишся.

Раніше таких речінь супротиву Великому князеві ніхто нікому не дарував, але сьогодні все пішло новими стогами, й не образа гідності володаря вражала всіх, а те, що володар охищається.

— Ви, поляни руські, засиділися! — кинув Боримисл. — Застоялися, мов комоні розгодовані, що їх не сідлають і до раті не беруть. Розжиріли жирами золотими, торгуєте пшеницею з греками й стали вельми важкі.

— А нібито не ліпо, коли ратаї замагаються? — став на захист Великого князя турич Переяслав. — Даби орали й ви плугом желязним, а не деревним оралом, то й ви б мали злата й сребра, як мають русичі-поляни. А так єдва до нового жита жиєте.

Того Боримисл не відав, бо за свої літа багато чужих земель об'їздив, але в країні русичів опинивсь уперше. Та йому важливіше було знати, що скаже Переяслав згодом, і він чекав. І турич не забарився:

— Не можемо ми ратитися з персом. Треба миритись.

У запалій тиші Великий князь квапливо спитав:

— А ти, ксенже?

Вульк не без погорди відповів:

— Лютичі ніколи не нападали перса, й Дарій іде не на нас.

— А ти, Тазе?

— Я — не ратися!

— А ти, Патяю?

— Не ратися! — повторив те саме вождь самояді.

— А жиличі?

Господар Мачик спершу розглянувся, тоді тихо проказав:

— І я також…

— А ти, княже сіверський?

Лют Пугачич дивився на повну чару перед собою, й Боримисл, який сидів поруч нього, аж подих затамував. Лют Пугачич запальне говорив йому звечора супротиву Ярополку, який постарів і всього боїться, й від Лютового слова залежатиме багато чого. Та Лют мовчав, і Боримислові було видно, як червець потроху заливає й заливає йому й скроню, й ліве вухо й повзе до щік.

— А пощо допитуватись, Великий княже! — знетерпеливився турицький князь. — Бери братницю златну, я також докину в неї жменю турицької землі. Хай ліпше так, ніж… Ось вона — я привіз із собою!

Він дістав з-за пазухи скоряний капшучок на ремінчику й підняв угору. Далі Боримисл терпіти не міг. Схопившись, він стрибнув до Переяслава, хапонув за вузлик, обірвав ремінець, тоді витяг меча з піхов і розрізав скору. Суха земля посипалася в нього між пальців у траву.

— Тепер не матимеш чого слати персам у дар! — зблідлими вустами проказав жупан і поволі ступив на своє місце.

Й аж тепер Переяслав оговтався, пружиною звівсь на ноги, меч його свиснув, але не впав на голову Боримисла, тільки розтяв йому свитку на спині: то син Ярополків княжич Рядивой, який не промовив на сьому з'їзді жодного слова, бо й голосу ще не мав, хоча був чільником вітцевих комонників, переметнувся через уставлену питвом і їдлом скатертину й ухопив турицького князя за ноги. Бризки пива й страв полетіли на всі боки, й усі князі та вожді позаголювали хто меч, а хто ніж, чудин Калев заломив Переяславу руку й викрутив оружжя, а Вульк тим часом став поперед Боримисла, не даючи йому витягти лезо помсти.

Великий князь теж сахався від одного до іншого й хрипким од хвилювання голосом благав, і соромив, і вмовляв:

— Лякніться Перуна, князі! Лякніться й не которайтесь!

Але з'їзд на тому й скінчився, хоч побийників і розборонили.

Вранці кожен князь пойняв свою дружину, й мисок між Богом та Мертвоводом знову спорожнів. Лют Пугачич пішов на полуніч, Вячка, бан кривичів і словін, теж услід йому, за Прип'ять, а ксенж Вульк — на захід сонця, а господар Мачик і Таз курський — на всхід, а Великий князь та син його Рядивой — понад Богом угору, слідувані самояддю Патяя, а Переяслав — на полудень.

І тільки Боримисл, і Калев, і Базар перебрьохали верхи через гіркі хвилі Мертвоводу й розсідлали коней. І коли зібралися втрьох, баш Базар сказав:

— Рубай треба Ярополк.

— Як — рубай? — не повірив своїм вухам вилицюватий русявець Калев.

— Так: рубай! Ш-шуф! — і він ударив себе ребром долоні по в'язах.

Калев аж очі вирячив, проте закивав:

— А-а! Ага! Ага!

Боримисл не відповідав. Ся думка зародилася в ньому ще з учорашнього ранку. Й не тоді, коли Ярополк одгороджувався гостроколом непричетності й до сієї війни, й до Дарія, який буцімто привів свою сімсоттисячну рать не супротиву всім, а лише заради древлян, а тоді, коли Переяслав кинувся на Боримисла з мечем, а Великий князь почав усіх умовляти. Старий зробився Ярополк, неповороткий і лякливий, — і він тоді ще раз, уже подумки, а відтак остаточно назвав його застояним конем, що тільки й знає свої ясла, а всі голоси та шерехи за стайнею жахають його.

Сьогодні вранці господар землі Жилицької зібрався найраніш, але потому ще довго мулявся, й Боримисл одчував, що се неспроста. Тоді сотня його ліпшої дружини побралася й зникла за високими кущами верболозу, а він пригнав назад і, не зсідаючи з баского коня, мовив:

— Жупане, не сердь себе. Всі так — і я так… От коли б Дарій прийшов у землю Жилицьку…

— Добре, — відповів Боримисл і з посміхом підняв руку.

Мачик відчув у його словах більше, ніж належало, й разів зо три обкрутив коня на місці, та володар Древлянщини більше не мав наміру говорити, й він погнав навздогін своїй дружині.

Й тільки тоді Боримисл обізвавсь удруге, дивлячись на білий круп Мачикового коня:

— Добре… Коли маєш таку хіть, — добре!

Й тепер він думав і про сі свої слова, й про той рішенець, який підказав йому, сам того не знаючи, господар Жилицької землі, й про Великого князя Ярополка, що вже не міцний тримати в руках Меч Юра Побідника. З глибокої задуми його знову вивів Базар:

— Комоні! Княже, комоні біжи!

Боримисл глянув туди, куди показував рукою баш бродників, та так і застиг. То мав бути Лют Пугачич, бо Лютові мусив урешті прийти й розум у скроню, й совість у серце. Комонники наближалися вчвал. Базар і собі вигукнув:

— Севера коняз!.. Севера!..

Але гострий на око бородань Калев і досі мруживсь, і Боримисл дивився то на нього, то на вершників.

— Бан! — урешті вигукнув Калев, і на його й вийшло. Невдовзі вся сотня кривичів і словін із Вячкою попереду напинила коней і почала розсідлувати.

Боримисл не рушив з місця, й Вячка сам підійшов до нього:

— Вот і я пришов, жупане. Теперя стачить?

— Для чого? Бити Дарія? — Боримисл показав рукою на кілька сот коней і вершників у лузі.

— Не, бити Ярополка!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_bilyk_diki_bili_koni.docx)Ivan_bilyk_diki_bili_koni.docx305 Кб2367
Скачать этот файл (Ivan_bilyk_diki_bili_koni.fb2)Ivan_bilyk_diki_bili_koni.fb2839 Кб2464

Пошук на сайті: