Білоус Дмитро
ЗВУКИ РІДНІ Синь бездонна, ще й грозою прополоскана. Дзвони, дзвони, гул — рікою… …з підголосками. Тільки-тільки-но озветься дзвін церковний, будить щем солодкий в серці невимовний. І дзвіночка в
ДО РІДНИХ ДЖЕРЕЛ Юнацькі марення захмарні. Польоти… Зоряні путі… Й наївні вчинки незугарні — все тут уперше у житті. І перших пристрастей буяння, і перший біль, і перший
ДИВО КАЛИНОВЕ Солов’ї на калині, на ялині зозуля. Через гори й долини лине пісня з Посулля. Мова в ній калинова, древа сонячна гілка, серця тиха розмова, калинова сопілка.
ВІЧНО ЖИВА А мова не корилася царю — ані царю, ані його сатрапам, з орлом двоглавим[1] стаючи на прю[2], що брав її у пазуристі лапи. Несла устами відданих
Дмитро́ Григо́рович Білоу́с (24 квітня 1920, село Курмани, нині Недригайлівського району Сумської області — 13 жовтня 2004, Київ) — український поет, перекладач з болгарської мови, літературний критик, громадський