По вечері мати лягла спати на постелі в хаті, а Параня з братом пійшли до стодоли на сіно. Ах, як она бажала на дорозі дістатися чимскорійше до того затишного місця на відпочинок! — і кинулась она, мов камінчик, на запашне сіно… Лежачи горілиць, слухала она з якоюсь неописаною любостію[39][39], як десь на сіножаті все рівномірно диркав деркач, під підвалиною[40][40] в стодолі цвіркав сверщок, а котрийсь з сусідів молотив при місяці жито на хліб. Тут прийшла Парані до голови думка: що за силу мусить мати той хлоп, коли він не тілько працював цілий день у полі, але ще вночі, замість іти спати, гопає ціпом, що аж відголос[41][41] розходиться… Брат не спав; він сидів на сіні біля сестри і шептав молитви. Дівчина пригадала собі, що она також по вечері ще не молилась, і їй стало совісно, она забажала відмовити принаймі отченаш, Богородице-діво… Она хотіла піднестися, сісти, перехреститись… однак ноги, руки, крижі видались їй тугими, мов з олова, ніяк не можна їх піднести, ні ними рушити… Тут виринув в уяві бідної дівчини дядько Прокіп… що ніби той дядько Прокіп виставив з-під сивих усів кінець язика і усміхаєсь глумливо до неї; деркач на сіножаті все диркає рівномірно, а сверщок цвіркає, а сусід молотить жито на хліб… Однак ті голоси ніби все більше й більше віддаляються, все тихшають… Брат уже перестав молитися, він перехрестився впосліднє, ліг спати; деркач і сверщок вже замовкли, ще лиш трохи чути, як молотить сусід, але вже десь ніби дуже далеко… Вкінці всьо затихло, дівчину опускає самосвідомість, вона засипляє глибоким, твердим, молодим сном…
Надворі красна, тепла, чудова ніч, ціле село спить після тяжкої праці глибоким сном, навіть чоловік, що молотив недавно жито на хліб, пійшов спочивати в солому. Лиш пес від часу до часу десь гавкне в селі, зрештою всьо тихо…
Крізь шпару в стодолі ллє місяць своє промінє на сіно, одна зірочка цікаво заглядає, дивиться на личко сплячої дівчини, а в місячнім промені понад головою Парані уноситься одинокий комар та бринить, виспівує:
— Спи, Параню, бо ти дуже втомлена, спи, рибонько, набирай сили, щоби і завтра знову нажала копу на панськім лані твоїй неньці на потіху, на славу…
[1][1] Слушний — тут: вже спроможний до роботи.
[2][2] Наборзі — наскоро, нашвидкуруч.
[3][3] Коновка — дерев’яне відро.
[4][4] Боржій — швидко, спішно; чимскоріш, нагально.
[5][5] Пупляшок — пуп’янок, брунька.
[6][6] Загінчик — тут: смужка поля (менше гектара).
[7][7] За той час — тим часом.
[8][8] Вкінці — нарешті, врешті решт, в кінці кінців.
[9][9] 3имний — тут: холодний.
[10][10] Незадовго — невдовзі, незабаром; обід — тут: сніданок.
[11][11] Напереднівок, переднівок — час перед жнивами, коли в селянських господах кінчалися запаси їстівного.
[12][12] Полуденок — тут: обід, їжа.
[13][13] Тивун — тут: осавула, старший над панськими слугами.
[14][14] ‘Спора — чимала, величенька.
[15][15] Пестрий — різнобарвний, картатий.
[17][17] Прецінь — проте, однак, між тим.
[18][18] Без отченашу обідав — не проговорив цю молитву перед їжею, що було обов’язковим у ті часи.
[19][19] Розпаюватися — тут: розділитися.
[20][20] Вивівати — тут: орудувати.
[21][21] Цікавий — тут: зацікавлений.
[22][22] Немова — тут: німий, німа.
[23][23] Вречити — зурочити, накликати хворобу чи нещастя.
[24][24] Опертися — тут: чинити опір.
[25][25] Устають в роботі — тут: не зупиняють роботу.
[26][26] Вид — тут: видовисько, картина.
[27][27] Будучність — майбутнє.
[28][28] Пристала — тут: зупинилася, перепочила.
[29][29] Перстінчики (від слова перстень) — кучерики, кільця волоссячка.
[30][30] Обоятний — тут: зацікавлений чимсь.
[32][32] Пересічний — середній, посередній.
[33][33] Вправи — тут: вправності.
[34][34] Овид — обрій, горизонт.
[35][35] 3вільняти — тут: уповільнювати, затримувати.
[36][36] Здібна — тут: здатна, спроможна.
[37][37] Після сили — розраховувати свої сили, по своїх можливостях.
[38][38] Уміркування — тут: поміркованості, вміння працювати по силі.
[39][39] Любостія — замилування, зачарованість.
[40][40] Підвалина — тут: фундамент.
[41][41] Відголос — відгомін, виляски, луна.