Він жаліється своєму батькові. І тільки в ньому знаходить утіху Кравчина. Старий Кравчина посміявся над сином, як над малим хлопчиком. Вони дурні, позбавлені людської уяви. І старий так розповів йому про життя, про щастя, про добро і про радість, що він на хвилину заспокоївсь і заснув у нього на колінах.
Описати, як падав під Харковом з неба мій син божественний. Як лежав він, жарений на алюмінієві,
КРАВЧИНА II
…Я бачив сотні тисяч убитих моїх товаришів. Вони вкрили своїм сірим трупом безкрайні, безконечні шляхи од Кавказу і Волги до центру Європи. Вони падали в кавави, в ями, на дорогу, розлітались в шмаття, валялися в осінній грязі, як темні барельєфи героїв і великомучеників на царських вратах епохи. Золотих воротах епохи!
241Х [19]46
Написати цілий розділ, як один з синів Кравчини з якогось драматичного приводу оплакує долю народу. Сей плач великий, глибокий і такий по своєму змісту, пристрасний в такій мірі, що десь на своїх верховинах розпачу перекликається з біблейським плачем. Плач, що свідчить про бездоганну душу синову, попадав в руки батька. Як Кравчина, прочитавши його уважно, дивується, чого така нісенітниця лізла в голову хлопцю. Він заперечує плач по всіх пунктах. Все навпаки. Він сміється над його тугою-журбою. Се зробити слід так, щоб він, власне, все признав і все поняв, тільки приховував розуміння, щоб не бентежити сусіда, чи сусідів. А потім, вже на самоті, подивився на небо, як Чабан у «Колючому дроті», і подумав про сина й про все.
Тремтіли зорі в урочистому вічному небі.
27/Х [19]46
ЗОЛОТІ ВОРОТА
III
Довго лаявся Кравчина з канадськими солдатами… І от один з них раптом:
— Дядьку, а скажіть мені, чи стоять над Ворсклою оті три верби, де ми гуляли колись? Оті вербички, чи стоять вони над водою?
Та й заплакав. Тільки їхній унтер не знав, чого вони… Тоді Кравчина пожалів їх, почувши, що де б людина
не тягалася, як би не потопала в розпусті і безвірництві,
вона остається людиною.
13/Х/ [19]46
Закінчення картин своїх я не дививсь ніколи. Колись прогляну всі зразу. Тікав од них, і всі їх помилки, від яких душа моя переверталась сотні раз, і недороблені місця, і недостаток праці й талану знав більше від усіх. Так знав роботяща українська мати все ластовиннячко і всі родимі плямочки під сорочками і штанцями ледачих діточок своїх і по старинному вкраїнському звичаю:
— А чиї ж бо се такі діточки гарні? — одповідає сумно:
— Ото? Чи не мої, нехай вони повиздихають. Як, очевидно, й усі митці, я бачив помилки свої в більшій мірі і завсігди чомусь не там, де бачили їх великоухі критики, чіпляючи на мене свої убогі книжні ярлики і тавруючи вимучену мою шкіру таврами різноманітних «ізмів».
29/Х/ 1946
Один з плотників — составитель законів. Можливо, він не дуже балакучий і промовляє тільки законами. Всі його закони дотепні й мудрі, повні житейського гумору й смислу.
Деякі закони він носить, виголошує відповідною, запозиченою з радіогучномовців мовою, вроді:
— Товариші робочі, робітниці, генерали й адмірали. Приказую один процент щорічного врожаю жита й пшениці молотити в околот… Повинних у порушенні приказу притягти до суворої відповідальності як помилково усуспільнених дурнів, позбавлених смаку і почуття красоти і інтелігентності.— Регіт.
Щоб голови колгоспів мали всі вищу освіту. Кому потрібна вища освіта? Кому ні? Про довголіття й продовження життя.
31/ХІІ [19]46
…Сьогодні здав Комітетові мистецтв «Життя в цвіту». Беруся за «Хату» чи за «Міру». А може, чи не візьмуся я за «Повість полум'яних літ» і чи не зроблю я що хоч що-небудь.
Як мені хочеться створити чистий і високий твір, хоча б один, тривалий у часі, одну бодай ланку буття, одну краплину безконечного.
1947 рік
29/ІІ/ 1947
Благословен день!
Сьогодні у моє вікно заглянуло щастя.
Я придумав перемогу тепла над холодом, життя над смертю. Після смерті Леніна весною: повідь, льодохід, повідь, розцвітання квітів, ріст коріння, повідь, сади в цвіту з панорамами, надзвичайні торжества в небі, весінні хмари, гарні потоки в цвіту, птиці в небі перельотні.
Гімн життя,
Музика,
І всім отсим диригує Мічурін, натхненний і щасливий.
Розцвітає радість в душі творця. Власна юність і любов проходить серед спогадів весни.
І неодмінно весняний перший грім. Нехай зливається він з музикою в серці…
29/ІІ/ [19]47
Весь час на різних художніх радах порівнюють кольорове кіно з малярством.
Невірне, поверхове порівняння.
Малярство статичне. Колір в кіно процесуальний, динамічний. Він існує в стані невпинного руху.
Отже, колір ближче до музики, ніж до малярства.
Він є — зорова музика.
І так, як ніякий акорд не робить музики один, — не робить фільму і один кольоровий комплекс.
18/Х [19]47
ЗОЛОТІ ВОРОТА
III
Одна з тем, з ліній «Золотих воріт», з тернистих стежок — тема переміщеної особи.
Складаючи велику трагедійну повість двох осіб — одної, що мусить десь загинути, і другої, що повертається на Батьківщину, автор мусить змалювати весь велетенський хаос аморального всесвіту середини XX століття.
Хто сі особи?
Одна може бути дочка Кравчини.
Або син?
Чи, може, сам Кравчив?
Краще хтось з синів. Нехай навколо його долі сплететься все, що довелось продумати мені, читаючи виступи Вишинського…
Переміщена особа — об'єкт випробувань всіх модерних видів зброї — хімічної, біологічної і атомної бомби.
Написати великий розділ абсолютно детально, як він ровряджав міну чи як споживав біологічну отруту, що з ним робилось, як йому боліло чи як не боліло, що думав про роботу чи про емерть, очевидно, таки про роботу, про механізм. Як стався вибух і як він розлетівсь у прах, як його не стало. Зовсім. На 10 сторінках оцей ультрарапід мільйонної долі секунд».
І написати, що таке світ без мене. І що таке страждання. І взагалі почуття.
16/ІІI/ [І9]47
Поранений. Перед смертю в остаивю хвилину (нпл). Оповідання про народження його.
НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ
Яке велике торжество в світі — вароджеиня людини. Яка краса і диво! Муаика матері. Раділи й величалк матір і його,
ВЕЛИЧАННЯ ДИТИНИ
Приказували: рости такий-то і такий-то. Людина народилась для любові, радості,
ЧИ НЕ ГЕНІЙ ВОНА, ДИТИНА ОТСЯ?
Чому не бути їй генієм? Які батьки й увесь рід! Діди, нрадіди.
Як любились батько й мати замолоду, як бажали одне одному любові.
Він родився зимою. Співали йому «Щедрик», «Будеш мати вік хороший».
Всю дивну поезію пісні радості"народження.
Душе моя, душе моя! Очистилась ти в стражданнях, умившися кров'ю? Украсила світ? Пречисту петавку друга їла в Європі в середині XX віку? Гай, гай.» «О поле, поле, хто тебе засіяв мертвими костями». Німий страждалець умирав. Музика й потрясаючі діалоги чи монологи. Світове звучання.
МАРИНІ ДУЖЕ ВАЖКО
1. Вона зразкова трудіввиця,
2. Її люде шанують.
3. Скидан її любить.
— Який я щасливий. Ти щастя мені повернула, Марисю. Я такий став дужий а тобою.
— І я.
4. Але її замучила підозра почуття неповноцінності.
5. Загрози.
6. Шантаж.
Йому і їй хочеться дітей багато. Хочеться творити так, ніби щодня він розривається в захопленні на десять частин і кожна щоб діяла і пізнавала світ. І перетворювала світ.
— Ти щасливий, Петре?
— Да. Сьогодні я кажу Гусакові: все одно я знищу тебе. Не треба і бійся його, заклинаю.
— Вія руку має у райкомі.
— Ти, каже, всміхатися не вмієш… Н-ну!
— Ти не вмієш усміхатись.
— Петре, скажи, коли вже буде повний комунізм, люде страждатимуть?
— Да. Любитимуть — значить, і страждатимуть.
— Я так страждала вчора, коли ти довго не приходив, ти став мене підозрівати.
В громадській діяльності ігнорується минуле. В ній важить одне лиш сучасне.
Коли б наші письменники та не були столичними птицями, вони б знали, хто має око видіти, як гірко доводиться колгоспникові трудовий його героїзм, отой самий, Що приносить славу писарям красномовних тирад.
— Залиште. Вже як хочете знати — сама чесність обертається часом в порок, якщо вживати її помилково.
//Уляні треба зробити монолог, глибокий змістом і частий формою. Треба підяяти її зворушлиний образ над побутом, дати їй змогу розкрити свою душу в глибокому внутрішньому самоспогляданні.