Щось на зразок монолога: «Не покладав я рук».
Може бути саме:
«Не покладала рук». Ні, рано.
1. Що про нас говорять? Не довіряйте мужикові. В ньому й досі ще сидить власник і т. д.
А хто більше віддав державі? Ми чи ваші злопихател і?..
2. Моя республіка. Мій світ. Мов майбутнє! Але чому і до якого часу я думатиму по шпаргалці, говорити по писаному, любити тільки ударника?
Прагнути тільки до поголів'я?
Радіти тільки перевиконанню?
Жити тільки заможним, щасливим життям?
Де моє щастя? Хто звеличив мене в стражданні? і т. д.
Не покладаючи рук (цілком).
Конкретна мета: загальні збори.
Доробити сцену загальних зборів. Прийняття в колгосп Нечитайла і виступ Царя. Точно визначити і драматично оформити мету зборів. Очевидно, вона зводиться до вирішення однієї з багатьох «простих» колгоспних земельних та ін. організаційних справ. Тоді все написане надасть сцені незвичайну, гостру і життєву красивість.//
Куркульське прізвище:
— Скоробагатько,
— Дубенко.
— Рубленко.
Після блискучої промови.
— Ну, чого лізеш?
— Не лізу я, а йду по-людському.
— Що треба?
— Скажіть, а чи не можна…
— Не можна.
УЛЯНА ПРО ЗАГИНАЙЛА
— І що воно таке пак за людина? Ото як вийде на трибуну, поверх людей як гляне, да так красиво й гарно промовляє, да довго так, що плачеш і не знаєш, на небі и чи на землі. Еге. Злізе додолу — вовк. Не підійти, казав той, не забігти. Похмурий да неуважительний — страх, нехай бог милує, їй-богу.
— Освіта в нього, кажуть, вища, а середньої нема — дірка. А воспитаніє нижче (дописать).
Пригадати розмову з моїм батьком. Як молодим ще дев'ятнадцятилітнім парубком їздив батько в Каховку до Фальцфейна на заробітки.
— їхали човном до Дніпра, Дніпром до Каховки, де вже човен той продавали.
— А як же ви переправлялись через пороги?
— А так і переправлялися. Човном.
— А хто ж човном правив?
— Я й правив.
//Наплив. 1887 рік. Пливуть по Дніпру з Десни дванадцять хлопців, тільки не в Царгород, а в Каховку, найматися до Фальцфейна. Каховка. Ринок робітників і т. д.
Отже, можна використати, почавши з старовинних пісень.
Наплив: дістати пісню давньоісторичну.//
(1947)
Тиха, добра, чесна, пересічна людина. Приємна і лагідна.
Років 45. Бригадир. Має медаль.
Був на виставці в Москві.
Призначається на посаду голови колгоспу, на яку посаду у нього не вистачає розуму власного.
У нього жінка і діти, син і дочки.
Зробився поволі нетихим, недобрим, нечесним і неприємним, злим.
Зробив нещасними всіх майже, хто йому підлягав.
1. Завів кабінет. Крісло. Телефон. Секретаря.
2. Чергу. Без черги не приймав. «Ну як? Бачив, яка черга?» Черга як знак, атрибут влади.
3. Охорона. Щоб не вбила міжнародна контрреволюція.
4. Підлабузники. Борис Петрович Підлабузник.
5. Працював поночі. Викликав бригадирів на доповідь поночі.
6. Електрифікував власний дім — «кожному по потребі».
7. Портрети вождів. Скульптури в письмовий стіл.
9. Карта світу. Карти колгоспу нема.
10. Цитати.
11. При німцях сидів у погребі.
12. Пишуща машинка.
13. Прошу подати в дисьменній формі. «Сказивсь».
14. Його почали боятись як вогню.
15. Все знав. Про все міг говорити.
16. Діти критично ставились до нього.
17. Перед молоддю: «Ех, ми були колись. Я за бандитами в 17 літ гаялася…»
18. «А ми колись в окопах знаєш як…»
19. Розвалив колгосп. Нікому стало робити. Всі службовці.
20. Учитель дешанований.
21. Всі родичі в доярках, снабах, плановиках.
22. Коли його зняли…
23. Грандіозна сцена звільнення з посади. Як страшно: я — ніхто. Ти й був ніхто.
24. Виявилось, що призначили його помилково.
25. Любив понад усе на світі щось забороняти.
26. В нього приятель і друг «непропускатель», бувший сторож закритого розподілителя.
26а. Мета — зробити кращий в Радянському Союзі кол" госп.
27. Завжди риба воняє з голови. Так от, щоб риба (колгосп) була здорова й свіжа, я хотів, щоб була здорова, культурна голова.
28. Він не знав, за що його судять.
29. Свідки: вдова, яку він викликав уночі на допит:
чому я напилась.
30. Він копіював великих. Мій колгосп.
31. Він почував себе вождем села.
32. Якщо ти стоїш на чолі, ти не повинен підпускати близько нікого (пафос дистанції).
33. Манилов: мріяв об'єднати в колгоспи під свою владу млини, електровню. І сидітиме все життя.
34. Він возвеличився.
35. Огромний апарат.
35а. Нікому не довіряв. Учинив контроль над контролем.
36. Вважав, що народ треба «тримати в руках, щоб боявсь».
37. Ідучи по селу, ні а ким не вітався. Проте вимагав, аби всі знімали шапку.
38. Свідок-дід: «Василь Федорович, прибуло до вас начальство».
«Ну й що ж. Приїхало, так хай мене найде».
39. У нього не було кар'єризму. Він був позбавлений високого ідейного рівня. Василь Федорович Ступак.
40. «Мій колгосп». Моє, моя. Мої люде. іїеокуркуль.
41. Все викрилось після Постанови ЦК про порушення Статуту сільськогосподарської артілі.
1948 рік
5/II/ [19]48
//У поводженні з вищестоящими треба завжди бути скромним і не втрачати шанобливості, в усякому разі, треба зробити все, щоб видимість вищесказаного була помічена начальником.
Якщо начальник, спонукуваний невідомими вам домашніми або службовими драмами, діставши де-небудь у ще вищого начальства прочухана, почне кричати на вас, не падайте духом, не біжіть вішатись, не проклинайте життя. Ви можете дуже ласкаво, більше того, співчуваючи йому, сказати чемно:
— Не утруднюйте себе криком. Повірте, що навіть звичайна розмова з вами приносить мені справжнє страждання завжди.
Начальник тут же посмирнішав. Він не зразу зрозумів справжню суть вашої чемності, і тоді перш ніж приступ нікчемності і злості спалахне в ньому з новою силою, ви постарайтеся піти додому, отруєний. Дома ви поплачте, поскреготіть зубами і сідайте писати що-небудь бадьоре, героїчне.//
23/ІІ/[19]48
Мати. Отеє ж як хочете, а буде знов війна.
Ми. Невже?
Мати. Бачу. Ось пригадаєте мене.
Ми. Що за прикмета?
Мати. Спідниці знов коротшають у женського полу. Вже скільки я за своє життя помічала — спідниці у женського полу коротшають, задираються, піднімаються-піднімаються. І вже як за коліна піднімуться — зразу війна.
Потім опустяться, подовшають, — війна затихає, замиреніє.
Дак отеє, помічайте, зараз були подовшали, а це знов почали задиратись. Буде війна. В Америці вже, кажуть по радіо, вже так позадирались, що тільки воювати. Ну що ти зробиші.. Не смійтесь, ось побачите.
ЗО/І [19]48
По закінченні картини зразу ж написати книгу про своє життя в мистецтві.
Написати докладно і абсолютно одверто, як труд цілого фактичного життя, з великими екскурсами в біографію, в дитинство, в родину, природу, пригадати всі чинники, які створювали й визначали смак, тонкість сприймання.
Що створило мене як кіномитця?
Яка література? Класика? Малярство?
Чи, може, пісні й думи? Чи вражливість бездонна й бездонна фантазія? Чи зачарована Десна?
Як я йшов на зйомку не готовившись, не маючи в цьому потреби. В мене все ставало ясним з початку створення сценарію.
Я просто повторював процес. Я міг знімати коли завгодно, з якими завгодно артистами, ніколи не ганявся за великими именами.
Кіно як спосіб суспільно-політичної діяльності.
Мої поеми — моє сучасне.
Я творив, що хотів, що думав. Я дійсно був і е вільний художник свого мистецтва.
Політична обстановка на Україні. Всі її перипетії. Культурне життя.
Мої позакіпематографічні інтереси. Ким би хотілося бути, до кого себе примислити?
Їзда на кіностудію в Одесі.
Бігом Київ — Шулявка — вища міра.
Потилиха. Нікчемство і краса.
Мрійництво.
Мої проекти перебудови життя, господарства, міста (нраб), садів, ансамблів архітектурних. Комедія. Любов до комедії. Нездійснена мрія життя. Все навпаки. «Цар» — мій кращий непоставлений сценарій. Перегляд фільмів у Харкові, Києві, Москві. «Звенигора», «Арсенал», «Земля». Веремія навколо переглядів. Диспути…
Як я знімав у селі Яреськи. Народ. Думи. Мене запрошують на посаду голови колгоспу. Хто мої герої? Батько, мати, дід і я. Я — Василь, Щорс, Боженко, Мічурін. В «Землі» вмирає мій дід. Шкурат — мій батько. Я — парубок, що сидить з дівкою на призьбі. Я — Кравчина. Орлюк. Як мучивсь я і проклинав адміністрацію, що з їдала мої нерви, мою душу, всі мої сили своїм нікчемством. Яке розчарування я мав по закінченні картини. Чому я ніколи не дивлюсь своїх картин? Документальні мої фільми. Західна Україна. Виступи. Війна. І вся моя трагедія воєнного часу.