Назад, на Батьківщину. «Хай живе Радянська Україна!» …Знову пароплав, на цей раз наш, радянський, «Україна» везе шведів на Батьківщину уже з Швеції. Такі самі мітинги в портах Європи, тільки все навпаки. Приїхали на Батьківщину і стали будувати комунізм.//
1952 рік
— Скажу вам, товаришу, щоб ви знали: тут, на стройці, я мала людина. І взагалі я людина невелика і незначна. Я та людина, щоб ви знали, за допомогою якої, що коли їх зібрати докупи і направити на якесь добре діло, то вже з них може виділитись щось там героїчне і видатне, що заслуговує уваги. А сам я в окремності своїй такий, як я вже вам сказав. Виробляю норму, плачу всі внески, бо неприлично ж робочому чоловіку в своїй державі їх же не платити. Роботу я люблю.
Серафим Н. був одягнений гарно, носив уміло пов'язаний галстук. Гладко причесаний. Здалека він чимось вагадував мені Андрія Малишка. У фільмі інтересно подати його отак на урочистих зборах, після чого зразу перейти на робочий процес, де він, як каменяр, вже мав зовсім інший вигляд, а його молода дружина — красива і струнка штукатурниця в прозодежі, ще й з покраплеиим крейдою чи вапном обличчям…
16/11 [19]52
НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ
1. Приїзд у Москву Івана Тимофійовича Хапуго-Соловейчика.
2. Отримання сукна в Кунцеві.
3. Мрії на дорогах.
4. Є така машина. Слабі гальма.
5. Зрадницькі гальма *.
7. На кільці В.
8. Що робити?
9. Хаиуго-Соловейчик у відчаї.
10. Троє в одній кабіні.
11. Суперечки. Пошуки адреси.
12. Обійшовши весь двір, всіх розпитавши про ХапугуСоловейчика. Немає Хапуги! Ніхто не знає. Провалився Хапуга. Що робить?
13. Зрада і відступництво. Зваживши всі «за» і «проти», вирішив не повертатися в машину. До речі, у нього справа. Правда, він перший завів невизначену розмову в кабіні.
14. Що робити двом? Крадіжки, звичайно, ніякої немає. Але, з другого ж боку, можуть же подумати? І куди дівався оцей?
15. Їздили до вечора. Витратили бензин. Купили нового. Куди? Вихід! На фабрику в Кунцево.
16. На фабриці біля воріт. Геній непропускательства. Вставна новела.
17. Знову мрії на дорогах. Ніч. Чорт місяця вкрав. Хурделиця.
18. Приїздять на базу. Не приймають без начальника бази т. Кума.
19. Кум гуляє в Солохи. Побігли за Кумом. По дорозі розминулися.
20. Кум знаходить у машині сукно.
21. Здійснюються Кумові мрії. Він може творити добрі діла. Лише добрими ділами можна прославитись. Але які ж добрі діла можуть бути у начальника автобази будівництва?
22. За рулон сукна — і в дитячий будинок. Вихованцісироти і їхні виховательки.
23. Суд.
— Чорт його знає. Таке дурне наснилося, що до цього часу не можу прийти до пам'яті. Чи це сон, чи, може, справді… Слухай! Де ж це я вчора?.. Хм! От історія… Віра!
Тиша. Ніхто на крик не відізвавсь.
10/ III [19]52
//Все спрямоване в завтра. Ця спрямованість у недалеке майбутнє становить душу нашого часу.
Це молодість, реальність, оптимізм.
Це не мрії про далеке щастя. Ми вже підійшли до щастя дуже близько.
Зроблено так багато, що здається, від смерті Леніна до наших днів минули століття, так багато вмістилося великих подій за двадцять вісім літ.//
//Продовження життя.
Чую в вагоні пісні азербайджанського] соло під акомпанемент музики і хору. Це прекрасно. Записати докладно, що це: це життя людини. Помер Н., і зразу все життя на 50 метрах під цю музику.//
//Треба шукати в усьому поетичний вираз. А скільки його навколо! Тільки погано ми бачимо і мало прислухаємось до голосу свого серця.//
Про все можна складати вірші.
Про найменші ніби речі, про все звичайне ніби і буденне, аби стало воно незвичайним і небуденним.
Диктор. Тема. Схилимо голови перед мільйонами убитих. Траурний урочистий марш. Тиша. Салюти гармат. Небо темно-вороне — така велетенська хмара.
1. Плотники спинились на хвилину.
2. Другий варіант, їм ніколи спинятись. Вони говорять, роблячи своє. Мимо них провозять жінки вози чи плуги.
3. Се є лиш спогад про Гришу Нагнибіду. Про смерть його і про печінку. Про те, що він бачив перед смертю і що сказав (Роману).
4. Тут можуть бути музикальні паузи. Ніби радіо — то голосно, то тихо. Гра на тиші й на повному звучанні.
12/ІV [19]52
//Сценарій «Відкриття Антарктиди» я писав не для N. і не для NN.
Я писав його для молодих початкуючих сценаристів. Для них я працював близько восьми місяців, не шкодуючи сил. Мені хотілось створити зразковий сценарій, в якому ідея, людські образи і вся обстава перебували в єдності форми і змісту. Щоб усе абсолютно в ньому, бувши легко прочитаним, драматичним, спрямованим, було сповнене руху, тобто було завжди кінематографічним.//
l/V [19]52
ЗАСТУПНИК ДУРНЯ
ДРАМА
1.. Після призначення на пост приходить у кабінет. Рекомендується йому перший заступник. «Що це таке?» — «Графин» — «Який?» і т. д. (всю сцену з Д-м).
2. Секретарш!: «Якщо будуть до мене проситися на прийом або дзвонити особи, що іменують себе моїми товаришами або родичами, не пускайте. У мене немає родичів і товаришів».
3. Їздить з міністерства на квартиру о першій годині ночі або вдень, обов'язково машиною. Віддаль — два квартали.
— Чому ви їздите машиною? Чому б вам не пройтися прекрасною вулицею? Тим більше це так близько.
— Не хочу. Отак, знаєте, підеш, а на вулиці будуть до тебе приставати а різними просьбами…//
5/V [19]52
//На всій картині поввина полум'яніти печать величі історії. Але не в знеособленому місиві тисячних бентежних юрм, а в індивідуалізованих образах, у вчинках, думках, у висоті намірів. Чим вимірюється людина? Висотою намірів і цілей, а не висотою хмарочосів.//
//Все повинно бути в безперервному русі з змінним ритмом — від бурхливого до урочисто повільного.//
//Усі пори дня і року. Сходи і заходи.//
13/VII [19]52
//Один з основних персонажів Мовчан Ілля, багатодітний. Він веселий. Він втілення радості, праці. У цьому його талант.
Такі його дружина і діти. Він любить дітей.
Може бути винятковою своєю чарівністю сцена, коли, посадивши собі на живіт напівголого малюка, він після трудів грається з ним і про що тільки не розмовляє. Згадати відомий малюнок у (нрзб), де він держить його, лежачи, на витягнутих руках.
Старші три розумники. Взагалі діти його гарні, здорові, привабливі. Гарна дружина. Згадати: В. Мовчан у тайзі. Розумник. Знаки віспи зробили його лице сяючим.
Докладно описати його в роботі.
Що він уміє робити.
Які слухняні йому інструменти.//
//Але це був уже хор.
Згадати, як, роблячи вулик для бджіл, він співав у садку під грушею біля хати. Описати цю грушу роду. І подвір'я, сад. І як діти його підспівували йому. Деякі були такі ще малі, що співати не вміли. У них ще ве вистачало слуху та протяжності звуку. Як у маленьких птиць не вистачає сили в крильцях і в співанні. Пісні були різні, і все це радість життя.//
//Молодому космополітові не сподобалось у Каховці.
— Не подобається мені Каховка.
— Так? Не подобається! Ай-ай-ай! А скажіть мені, ви їй подобаєтесь?
— Кому?
— Каховці. Чим ви порадували її, чим натхнули? Якими ідеями, якими планами ви схвилювали серця каховчан — будівників комунізму? А що ви знаєте про неї? Які пропозиції внесли на предмет виправлення недосконалості видимого порядку речей?
— Та я просто…
— Ви нахлібник і нікчема. Каховка навіть не помітила вашої присутності в ній. Ви як муха в їдальні. Йому не подобається Каховка! Нудно, неефектно, не, не… Ви сліпа нікчема, сліпа, не здатна бачити, без любові до людей, без радості творчості, без здатності захоплюватись. Ви молоді, а душа у вас стара. Стара заперечуюча душонка з такою-от, знаєте, саркастичною дотепністю. Я бачити вас не хочу! Ідіть.//
Тоді Гриша Нагнибіда подивився на нас своїми великими чистими очима, і ми помітили, що він відходить од
нас.
— Що, Гриша? — сказали ми йому ніжно, наскільки дозволяло нам зовнішнє безобразів і смердота, що йшла з наших ротів.
— Умираю, — прошептав Нагнибіда і якось не то всміхнувсь, не то хотів заплакать. Потім він повернув своє
лице' до мене, як до старшого літами. Тоді я нахилився і до нього і, дивлячись в бездонну прозорість його очей,
що ось-ось закриються навіки, помітив, що очі його вже бачать не нас, а щось інше, дивлячись кудись поза нас.