Народи нашої країни пройшли уже гігантським шлях.
Полезахисні зони — ліси комунізму.
Новий пейзаж комунізму — це краса майбутнього, і в цій красі краса наших душ, нас, як авторів і творців майбутнього, нових людей на землі.//
24/VІІ [19]53
Годинна бесіда з т. Кузнецем Я. М. про два варіанти.
1. Самотьочнии (прийнятий урядом).
2. Механічний (Геден).
Другий дешевший на 5 мільярдів без Молочанського водосховища. У когось у вересні забігають «мальчики кровавые в глазах».
Образ Кузнеця інтересний.
Говорив йому про сибірські ріки, про Давидова» Вінтера і т. д. Все розуміє. Правда, треба тему трактувати у всесвітньому масштабі.
Пристрасті великі.
Пригадав йому Лисенка-Цицина.
ПРОПАВ
1.. Іван Іванович, що займав великий пост, бувши викликаний до Петра Петровича, який займав ще більший пост, почув раптом на свою адресу несподівано грубе:
— Геть! Іди геть! Мерзотник, так і так!..
2. Зовсім збитий з пантелику, вмить вийшов, в очах потемніло… плило все в голові… «Пропав».
3. Дома всі стурбовані. На роботу вже не поїхав. Но їв, не пив. Усю ніч не спав. Вів внутрішній діалог. «За що?» Перелічував усі свої заслуги, свою відданість праці, мрії… За що?! Не можу я більше працювати. Руки опускаються.
Йому здавалось, що всі уже знають про його ганьбу, про його падіння.
А може… не дай боже… невже?
4. На другий день був знову викликаний до П. П. Ішов — ноги не несли. Ввійшов. Був зустрінутий ласкаво, з вибаченням:
— Простіть мене. Я одержую ось уже два роки скарги на вас за брутальну поведінку і вирішив дати вам змогу перевірити це на собі… Жалійте людей. Не ображайте.//
1954 рік
26/11 1954
…— Через тебе, негідника, немає щастя у колгоспі. — Поживете й без щастя, чорт вас не візьме. Щастя, щастя! Є речі більш важливі, ніж оте щастя.
18/VIII [19]54 Поїзд
А НАЙГОЛОВНІШЕ З ГОЛОВНОГО
Синтезувати нову комуністичну психологію. Виразно зобразити всі можливі її прояви в роботі, в спрямуванні, в етиці і естетиці.
Мусять родитись у картині люди нової нашої безпрецедентної доби — комунізму.
Фільм про Великих маленьких людей, що творять нову еру на землі — еру комунізму.
31/Х [19]54
ГЕРОЇ І ЖЕРТВИ
(ДО ПИТАННЯ ПРО ПРЕКРАСНЕ)
//Для повноти картини потрібні в селі не тільки герої праці й битв, а й мученики, тобто жертви самоуправства, беззаконня і сваволі. Це люди чесні і морально пристойні, яких ні за що ні про що висилали, потім прощали незаподіяні злочини, і вони сьогодні ходять серед нас, не знаходячи собі ніякої вже точки опори, подібно до грішних душ у мікеланджелівському страшному суді.
Це до епізоду питань. До речі, згадати Кравчину, де він записує перед смертним боєм у партію і де всі сповідаються перед ним. Усе це до питання, до великого многогранного питання про прекрасне.//
12/ІХ [19]54
Сьогодні мені шістдесят років минуло…
Учора й сьогодні я одержав багато привітальних телеграм. З Москви, звичайно, не з убогого Києва.
Національну форму і зміст я відчуваю завжди, й сьогодні особливо. Гірко мені? Гробить мене розпач чи жаль? Ні. Небо таке ясне, і повітря прозоре…
Люблю народ свій палкою любов'ю. Ущухло много бур в моєму серці і пристрастей ущухло багато, тільки одна з них лишилася в мені назавжди: пристрасть етична, і за це я благословляю свою долю і свій час…
25/ІХ [19}54
Сьогодні я чомусь згадав про виступ Чарлі Чапліна у пресі чи в промові зі слів Андрія Малишка.
Чаплін заявив, що слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного митця — мислителя і поета. Він назвав моє ім'я, від чого, очевидно, українська частина нашої радянської делегації діячів культури ніяково опустила очі, не знаючи, як реагувати…
//С. красуня. Струнка, з красивими руками, з великим низьким лобом, голубоока. Чорт знає, які дияволи таяться в ній. Вона, звичайно, завоює його.
Сидячи на одній парті в гідротехнічному інституті, вона не може не завоювати його, тому що та, дружина, вдома. Вона вдома — і більш нічого. І все за С. Все говорить про те, що пара його — С. Так він і поїде з нею на нове будівництво, в нове життя. А дружина лишиться на березі нещасна. І буде плакати вона, і проклинати долю, і кликати його, але нічого вже не зміниться. Судилась їй сирітська доля покинутої.//
//Критики скажуть, звичайно, — вигадав автор конфлікт. Нема такого конфлікту. Наші маси давно вже переросла і виросли з цього кола нікчемних приватновласницьких проблем. Де він їх побачив? Де він побачив цих уявних матерів, які замість того, щоб з радісною усмішкою на устах переселятися з тісних мазанок у світлі нові будинки, раптом почали плакати і цілувати одвірки,, та ще з такими слізливими иричитаннями? Нема цього! Нема!
Тут автор зразу змушений буде поспішити назустріч критикам з заявою, якщо не про свою цілковиту з ними згоду, то в усякому разі з виявленням радості, що вони цього ніде в житті не помітили. І навіть заздрощів. А втім, ні. Заздрощів до критиків автор не відчуває.//
У СЦЕНАРІЯХ І ФІЛЬМАХ
//Скільки на думці?
Що на думці, те й на язиці.
Усе персонажі сповіщають у тій чи іншій нескладній формі один одному про те, що вони зараз робитимуть.
У підтексті майже нічого нема. Все однопланове. І немає мислення. І кожному відведено судити не вище чобота.//
//Відсутність підтексту в ролях не дозволяв акторам творити образи. Тому вони не живуть, тобто не мислять («Я мислю, отже, я існую»). Вони читці репліи.//
1/Х 1954
//Що може людина? Могутня нечувано наша людина сьогодні. Взагалі людина сучасності — якими засобами вона володіє?//
Верещака. Працюєте погано. По-старому.
Тихий. Скажіть мені: коли б були ви не письменник, а хлібороб, як ми от, як би землю краще по-новому обробляли,?
Верещака. Я? Я про це не думав. Я взагалі кажу.
Ти. хдй. Жаль. От бачте.
Верещака. А ви? Коли б були ви не колгоспник, а письменник, про що б ви книжку написали? Еге. Ви про це думали?
Тихий. Думав. Я написав би книжку про гарну, лагідну людину, добру і чесну. Про те, як призначили її, цю людину, на роботу, таку, для якої у неї ума-голови не хватає. І як оця людина поволі стала злою, нечесною, гидкою і нещасливою. І як через неї стало нещасливими багато гарних, розумних людей. Не перебивайте. І як потім у це село приїхало високе начальство і цю людину вроді неначе вигнало з посади, і як усім нам знову стало легко й ловко жити. І тій людині теж.
Верещака. Так. Може, ви назовете прізвище цієї людини?
Тихий. Можу назвать. Можу й не назвать.
Запорожець. Не називай, Трихван! Усі вони один у одного горілку п'ють. Правди не доб'єшся все одно.
Тихий. Доб'юсь.
Верещака. Одне можу вам сказати: напевно високе начальство до вас не приїде…
РОМАН
11/Х [19]54
У всіх його проявах розікласти на п'ять пар:
//Любов і радість. Ревнощі і страждання. Народження дітей. Розлуку.
Злиття сердець, щастя владання. Обман і мерзотність.
Прагнення до висот і допомога друга. Прагнення до висот і гальмування міщанки. Похибки серця. Гармонія.
З усіх повсякденних явищ поєднати один вірний і точний роман. Переплести всі долі пар.
НІЧ
1. Вони в степу обійнялись (тема моря).
2. Вони потонули, море закрило їх.
3. Друга пара па човні на Дніпрі,
4. Човен на Дніпрі. Вони в ньому лежать.
5. Сцена підла.
6. Вона одна в степу. Страждання. Музика.
7. Фівчук лягав спати.//
221/Х [19]54
Н. Каховка
Деталь.
Їздив з М. в Стару Каховку. Хотів знайти невловимих водобудівців. Двічі не заставав. І обидва рази мене вражали секретарки зава і парторга. Обидві досить гарнесенькі, молоді, з гарними фігурами. Але пики в обох злі, як у гадюк. Вони ніколи не бачили мене в житті, не знають, хто я. Але обидві огризалися на мої запитання, наче перед ними стояв не сивий відвідувач, а їхній найлютіший ворог.
Яка дивацька відсутність елементарного виховання! Так хотілося сказати: «Посміхнись ти, дурепо паршива! Попроси мене люб'язно сісти. Які ідіоти тебе виховали? Який дурень узяв тебе до себе на роботу?»
Потім я подумав: «Ні, змовчу. І тихо піду».
Можливо, вони копіюють своїх начальників?..
23/Х [19]54
Різне. …Да! Заходжу я до Петра Івановича. Скільки років не бачилися! Людина культурна, море чарівності. Є нам що згадати. Одне слово — зустріч майже близьких друзів. Розмови високі, політичне спрямовані до самих вершин комунізму. Просунувся Петро Іванович, просунувся здорово! Ось як злетів! Ну і досвід, звичайно, керівної роботи, і зовнішність, і голос, і посмішка, і щось таке, знаєте, високе і принадне, керівне на обличчі…