Приїзд С. в колгосп остається, звичайно, з послідуючими Тарасовими коментарями.
В першу половину, власне па початок третьої частини, епопеї ляже перероблена «Україна в огні», де Тарас Кравчина — Лаврін Запорожець або Мина Товченик.
Очевидно, проте, Запорожець.
Далі йде повернення, могутній наступ Червоної Армії. Запорожець— Кравчина їде до армії.
ЙОГО СОН
Сон — форма, спосіб монтажний, композиційний для висловлювання різних цікавих і надзвичайних речей і можливостей нездійсненних. Часом губиться межа між сном і дійсністю.
ЙОГО ЖАЛЬ
Можлива форма ліричних екскурсів. «Як жаль мені, що я не писатель, написав би я тоді книжку чи казку, як одну людину…»
КОМПЛЕКСИ — ЕТИЧНИЙ, МОРАЛЬНИЙ, ЕСТЕТИЧНИЙ
Збагнути все, чим мучився все життя. Основний комплекс пристрасті — етичний.
ЛЮБОВ ДО КРАСИ
«ПОГИБЕЛЬ БОГІВ» Може цілком ввійти до одної з частин.
«Перемога», «Тризна», «Зачарована Десна», «Китайський святий», «У країна в огні», «Велике товариство».
Пристосувати, переробивши все відповідно до біографій синів і до його власної біографії.
СНИ І ПРИКМЕТИ
Снам, і прикметам, і спостереженням приділити особливу увагу.
МРІЇ І БАЖАННЯ УЯВЛЕННЯ
Він міг уявити себе конем, убитим, повішеним, спаленим, деревом плодовим підрубаним. Він уявляв собі, як піймав Гітлера і як судив його.
Зробити велику сцену, велику главу уявленого суду. Суд — це моральний кодекс Кравчини.
Кравчина і Гітлер. Кравчина і Гесс.
Розмова з Гессом( начальником концтабору). Гессу забажалося, знищивши 2 мільйони людей, побалакати з 2 000 001 жертвою. Се був Кравчина.
Через всі «Ворота» і особливо через третю частину проходитиме думка: «Відстала Європа. Передова Азія».
Отже, ми ніби пе відстала Європа, а передова Азія.
Європа має палке бажання забути про наші жертви.
Хотять забути, не помічати нас. Тому, що ми їм пе подобаємось органічно, вони хотять, аби нас не було в їхній свідомості. Вони витісняють нас в підсвідоме. Тільки політики не забувають про наше існування, загрозливе memento mori, і пильно стоять на сторожі старого європейського світу.
Старий світ боїться нас.
ОПИСАТИ БІЙ ПІД ГРАЙВОРОНОМ
//1. Артилерія.
2. Танкова атака.
3. Піхотна атака.
4. Женці.
5. Бронебійники біля річки.
6. Дівчата купаються.
7. Переходять річку вбрід і
8. Снаряди падають у річку.
9. Сцена в госпіталі (під Харковом).
10. Убита жінка в долині.
11. Жінка плаче в госпіталі там те.
12. Біля кіп цілуються та ін.
13. Несуть на носилках для гною полоненого пораненого чорта.
14. Мимо везуть померлу матір дітей.//
Описати хату Кравчини з ілюстраціями і фотографіями. Фотографії богів, святих і великих людей. Піл, піч, долівка земляна, помийниця, сіни, двір в натуральному вигляді, бувший двір з непотрібними хлівами, клунею, повіткою. Вбиральня, як дикий і непристойний (нрзб). Вбиральня на свіжому повітрі.
Колодязь. Вода.
Страва. Взагалі харч.
Ікони. Боги. Як при німцях відновлювали церкву в селі.
Як художники писали з Кравчини апостола і як се признати було йому… (нрзб).
Правда про релігію.
«Загибель богів».
Як, проте, служили в церкві, що була перероблена га крамницю промкооперації. І як нічого з сього не вийшло.
У богів пе вірили, проте тримали їх на покуті для краси і для всякого случаю.
301Х1 [19]45
Ранок пройшов у роботі з Чинир'яном над текстом вірменської картини, яку я роблю… Вдень провів бесіду з братом Героя Радянського Союзу Супруна, що прийшов до мене з Ляховецьким у справі можливого створення сценарію про брата героя. Зараз іду до Рошаля і Строєвої обідати. Вітер і холод надворі. Болить серце, і нерви напружені до краю. Невесело мені. Смуток оволодіває моєю душею. І тривога. Неначе я вмер уже, коли подумаю про Україну. Ніщо пе долітає до мене.
ЗОЛОТІ ВОРОТА
Листопад 1945 р,
III
Людина родиться для щастя й для радості, і бореться вона і діє во ім'я щастя. І розцвітає людина в щасті, а не в журбі, в світлі, а не в темряві й незнайстві, в сім'ї, а не в розлущ, і ніколи не в неволі.
Самотність людині потрібна в свій час і в своїй мірі.
Руїни обурливо огидні. Вони пригноблюють душі, і в них не хочу я шукати красу. Народ не бачить краси в руїнах. Пробував заспівати на руїнах веселу пісню. І замовк.
Благородні руїни? Не знаю. Я знаю жалюгідні руїни.
ЗОЛОТІ ВОРОТА
Листопад 1945 р.
III
Доля моя!
Світе мій великий!
Благословляю вас, що не впіймали ви мене. Що не дали мені в руки ні меча, ні клейнода, ні печаті, ні заборонного статуту. Що звільнили ви мене од тягаря управління чи його видимості, що не дали в мої руки скрижалів законів людських, не примусили забороняти, гнати, не терпіти, розлучати.
Що ношу я царство свободи в своєму серці. Що можу думати неухильно тільки про велике і піднімати природу до самого себе, аби вона відображала мою душу. Що можу радуватися малому, і сорадуватися одверто, і жаліти вільно, знаючи, що тільки через повноту й свободу жалості людина остається людиною, а не каменем з викарбувапими на ньому письменами законів людських!
Що можу простити стільки, скільки не дано простити ні одному цареві.
Я прощаю многих, многих.
Я суджу в своєму душевному трибуналі за живими законами народного лиха і прощаю…
Листопад [19]45 p.
Розмова солдат про Е.
— Коли читаю я його чи слухаю, як хтось читає, чомусь так жаль мені його стає.
— А чом?
— Скільки в цім ненависті. Подумать, отака безодня.
— І де вона в ньому береться. Тяжка і пристрасна душа. У ненависті, як у корості.
— Еге. А може, просто страх його бере, що не вистачить у нас його отруйного чуття — знаряддя.
— І я так думаю. Не вірить він в наш гнів і розум, в нашу свідомість історичного часу.
І по жаліє серця нашого, що, так одстукавши боїв чотириста аж до Берліна, мусить, якщо не перестане битись, знайти в собі ще сили для життя, для товариства…
— Для милої, браття мої, і для творення потомства. Немає в нього жалості до нас живих. Є тільки крик по мертвих. Тому й но хочу я його читать. Досить з мене мого гніву і всіх картин, що бачу вже чотири роки і сам творю обов'язок кривавий.
— Не надавайте значення. Хай пише. Нам воно нічого,
а німців дражнить…
4 / ХІ/ [19]45
Я абсолютно перекопаний, що зараз я вступив в найважливіший період свого життя, себто що зараз моя творча вартість, що все те, що я ношу в собі, все, що продумав, перетворив в образи, сформував у мислі, — є найбільше від усього, що я зробив по сей день. Мені зараз потрібно тільки одне — десять років повної фізичної сили, ясності мозку, бездоганності серця. І я сього не матиму. Мені часто здасться, що я скоро помру. Серце, мов ворог, турбує мене і пригноблює, роблячись часом таким важким, що я падаю, і то мені мало. Мене ніби тягне вже в небуття. І я вмру, не здійснений в самому головному — у книзі, що її хотів б її я оставити народу, одну-єдину книгу. Я знаю — її нікому там зараз написати. І се особливо гфигпоблює мене. Як жаль мені себе, що так мій день повечорів і сонце моє зайшло, не встиг і оглянутись.
6/ХІ/ 1945
П'ятнадцять літ обробляв я свою чи, сказати б, громадську ниву. Не жалів ні сили, ні часу. Не знав часом свят і навіть недосипаючи ночей. Все думав, як би краще знять врожай. 1 в мене родило. Був добрий хліб на 'моєму полі, були яблука в сяду і мед на радість усім, хто їв, хто хотів їсти. Один лише раз не вийшов у мене врожай. Не так якось виорав, не те посіяв чи молитву не ту прочитав, і боліла до того ж вельми голова і серце. Тоді прийшли на мою политу марним потом ниву недобрі люде, серед зів'ялого саду поставили наспіх збиту трибуну, подібну до ешафота, і, прикриваючи свій сором, а хто не сором, а недобрість чи пустоту свою, кричали голосно:
— Ось він! П'ятнадцятьма врожаями обдурював нас. Забивав наші памороки красотою труда свого. Але нам пощастило нарешті. На шістнадцятому році він викрив своє справжнє лице. Розіпніть його, розіпніть його! Ненавидьте, зневажайте! Іменем великого бога, отця панюго, — розіпніть його. Не своїм іменем, бо в нас його нема, іменем соратника…
Тоді я мовчки впав і вмер…
9 / ХІ/ [19]45
Ми єдипа в світі країна побудованого соціалізму, в якій слово «інтелігент» звучало (колись) як зневажливе слово. У пас було заведено поняття «гнилий інтелігент». А між тим інтелігент ніколи не був у пас гнилим. Навпаки, він був полум'яним, чистим, передовим. Гнилою у нас була не інтелігенція, а міщанство. Воно осталося гнилим і нестерпно смердючим і зараз, не дивлячись на високі державні посади, що воно їх посідає.