Чорнобильська Мадонна (СКОРОЧЕНО) – Іван Драч

ІВАН ДРАЧ

ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА (СКОРОЧЕНО)

Пролог

Прологові передують два епіграфи: з поеми Т. Шевченка «Марія» та з української народної думи «Бідна вдова і три сини». Таким чином епіграфи налаштовують на контраст між високим розумінням матері, оспіваним й освяченим у віках, і гіркою думою про нещасну долю матері, зрадженої синами. Саме поєднання цих думок і відображає зміст і суть поеми.

Тяжко пишу, зболено розмірковую, Словами гіркими наповнюю аркуш…

Поет відчуває, як нелегко буде йому

…намалювати її таку.

Як малювали на задану тему богове мистецтво,

Протягом тисячоліть — від Рубльова до Леонардо да Вінчі,

Від Вишгородської мадонни і до Сікстинської,

Від Марії Оранти і до Атомної Японки…

Нелегко, бо довжелезний ряд митців, які крізь століття возвеличували образ Матері Всесвіту — Мадонни. І все ж поет відчуває, що є щось, чого ніхто ще не сказав, але воно мусить бути сказане людству. Це сильніше за нього, це ніби вона, його героїня, сама водить пензлем митця:

Ти намагався її змалювати — Вона вмочила тебе в сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі ти подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане? А без надії? А проституйованою лахміття достатку?..

Проходячи через сумніви, через вагання і острах, поет відчуває свою відповідальність перед людьми, і тому лягають зболені рядки на папір.

Я заздрю всім…

Я заздрю всім, у кого є слова. Немає в мене слів. Розстріляні до слова; мовчання тяжко душу залива. Ословленість — дурна і випадкова.

Чутливий до слова, поет розуміє, що для його задуму необхідні слова особливі, щирі, не випадкові, не заїжджені. Ось звідки оця «німота» — від бажання уникнути штампу, нещирості, зайвої пишномовності:

Я випалив до чорноти жури Свою прокляту, одчайдушну душу І жестами, німий, заговорив… Хай жестами. Але сказати мушу.

З канадської листівки

«Мадонна атомного віку» Василя Курилика, 1971

«Це прийде безжалісно до жінки з дитиною, до матері з немовлятами саме в той день…»

Лiричний герой прозою розповідає про те, як він уявляє собі наслідки атомного зараження на картині, що зображує мирний Квебек, якого насправді не торкалися таке зараження: атомні вибухи сприяють зростанню рослин, але діти, що ще не родилися, пізніше народяться вже скаліченими, бо вражені радіацією. А мати страждає від ядерного тепла, і раптом її волосся усе випадає.

«З іншою голодною дитиною, що благає її про їжу, вона може бути не без іроній названа Мадонною Атомного Віку».

Солдатська мадонна

Розповідь солдата з будівельного батальйону

Солдати, яких відправили ліквідувати наслідки аварії на ЧАЕС, ріжуть поруділі дерева і ховають їх на глибині двох метрів під шаром піску, а думка одна: швидше б закінчити та тікати звідси, додому.

Та щоранку ми бачимо,

Як вночі тут хтось босий ступа,

На пісочку неторканому

Якась боса жіноча стопа,

Наче б хто по душі моїй

Так таємно—непрошено ходить…

Та й не по—людські це якось, адже тут ніхто не може залишатися надовго, солдатів сюди привозять лише на деякий час. А тут хтось пюпри все залишився. Хто? Чому?

Ось що каже генерал: — Матір я взяв із села. А вона мені з Києва Третій раз уже боса втекла. Хоч би взулась та взута Тікала сюди, у цей світ, А то босий,однаковий, Дуже босий вже слід.

Генерал замовк, але його слова, пронизані страшною виною, ще звучали у кожного в серці. І всі відчували однаково.

Йшли невидимі ноги І вервечку, чітку і легку, своїх босих слідів Пропечатували перед нами, Перед юними й сивими, Адурними справіку синами… А ми німо дивилися — От проява непевна яка! Може, мати ішла в саркофаг До Валерія Ходемчука?

Як з моторошшя сну

Як з моторошшя сну, Душа моя встає, Як тяжко їй Вставати і німіти, Питаю душу я: «Душе моя. Ви є?» Вона мовчить і є — Лиш годі зрозуміти.

Мовчить душа з душі. Мовчить, мов цілий світ, Загорнутий в лихі В словесні целофани… Пучками голими З душі здираю лід… Як ранить пучки ті… Як душу тяжко ранить…

Варіація на банальний київський сюжет, або ж Баба в целофані — наша мати

Аж три епіграфи передують цій главі. Перший з них такий: «Корова — в багатьох старовинних і архаїчних релігіях символ плодючості, достатку і благоденства» (Міфи народів світу). Два інших взяті з «Вибуху» С. Йо-венко та В. Яворівського «Марія з полином у кінці століття».

І де сосни, дощами спалені, Лізуть в очі лихою іржею — У якійсь несусвітній окалині Денно й нощно блукають душею. Тут і побачили з вертоліта щось дивне:

— А це що таке, я тебе питаю?

— Видно, з космосу щось занесло.

— Целофан — як скафандр, метляється скраю…

І лунають різні думки про те, звідки це взялося. Хто висловлювався за те, що то «пришельці із космосу», хто міркував, може, з НАТО? І от спустилися на землю і регочуть. Виявилося, що ті дві загадкові істоти — баба та її корова, дбайливо обгорнуті целофаном.

А що вже корова — та теж в целофані,

Як диво космічне, суне в тумані,

Лиш роки пробились з накидки таки…

І очі в накидці — якраз там, де очі,

І отвір, щоб пастись, старій поторочі!

А взута корова в старі кирзаки…

Стали питатьу баби, чого це вона корову у чоботи взула.

— А що радіація, Ви, мабуть, не чули?! — В синових чоботах взута корова — Нехай же пасеться і буде здорова,

І бабі ще дасть до відра молока, Така запашна і молочна така.

І на питання, чому це вона з усіма не поїхала, баба відповідає, що залишилася «синам на зло!».

Вічна материнська елегія

«Проходила по полю — Зелене зеленіє… Назустріч Учні Сина: Возрадуйся, Маріє!

П. Тичина «Скорбна мати»

Назустріч матері й справді їхали «Учні Сина» — солдати того самого генерала, взяли вони матір та у кабіну, щоб урятувати. Син докоряє матері

за те, що вона тікає з міста, адже він хотів врятувати її, дати їй спокій коло внуків. Та хіба це для неї — таке життя, коли живеш і дожидаєш смерті?

Сказала йому гордо:

— Я — невмируща мати!

Солдати дивилися, як плаче генерал, бо мати знов пішла тут и,

Де бусол і криниця, Де кіт її й корова, І де усе, що сниться Без слова, лихослова.

Не може поїхати стара з сином, бо вона мати і не в змозі зрадити, зрадити саму землю — матір усіх людей, хоч діти прирекли її на загибель.

Все плакало на сонці, Не хтіло помирати. І квітку прямо в стронцій Поцілувала Мати.

Запитання без відповіді

Всі криниці в целофанових капшуках,

Всі колодязі затушковані

Питали одне—однісіньке:

Де знайти кілометри целофану

На рукотворне київське море

Чи бодай на Десну зачаровану,

З якої Київ п'є воду?!

Соловей—розбійник

Як багатьох матерів на світі, цю матір звали Марія. Так звали й ту велику Матір — Марія. «Та зродила Христа, ця — антихриста!»

Такі гіркі слова почула вона про свого сина, що вигадав колись оту станцію. Не тямлячи себе, побігла вона додому, лишаючи заслони і кордони. Там впала, знесилена, і наснився її сон про старшого сина.

Він все це вигадав. Станцію й атом. В ночі аж світилась його голова, Не був він на кучері завжди багатим — Багатим він був на нелюдські дива.

Мати згадує, як він, дорослий і сильний, приїжджав до неї г о рибу (тому на корові його кирзаки), як говорив:

— Зробимо, мамо, тут станцію чисту, Місто зведем, де полин ба буркун.—

Свистів, як проклятий. І, мабуть, по свисту Сусіди прозвали: — Маріїн свистун.

Друга частина глави розповідає про те, яку спорожнілій Прип'яті тьохкає соловей. Це якесь божевілля: серед мертвої тиші раптом оцей соловей, такий настирний, такий недоречний, але разом із тим вічний,— як багато років, століть, співає, розриваючи страшну тишу.

Альфа, бета з гаммою — невидимі промені, І він теж невидимий — Лисий Соловей, Ще в походах Ігоря його крила стомлені, Дивляться ж безоднями молодих очей.

Мати і «христопродавці»

…Тепер на зміну нехай і поодинокого мародерства звичайного прийшло вишукане, інтелектуальне: шукають предмети старовини, найчастіше — ікони…

А. Михайленко «Корені і пам'ять Зони…»

Одинокій матері було не по собі, «душу закутувало сльотою», і вона вирішила: змию голову дощовою водою, як колись, може, тоді полегшає. Та вода напувала землю, годувала яблуні і груші у садку — змиє лихо. Отак і зробила: «І голову змила, і вмилась, а потім лягла чистенька, аж наче вся засвітилась». їй снився дивний сон, неначе вона молода, легка, так і летить. От тільки у розпущених косах чогось сивини багато. Але що це? її доганяють сини і виривають коси. Вона тікає відчайдушно і… прокидається від гуркоту мотоцикла під вікном. Хтось увійшов до хати.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: