Радіація в сизій капусті,
У цвітній, у петрушці, у моркві…
І от «натреновані гуманісти прив'язали корову — помсту, чорно—білу тільну корову» до чорних ґрат біля консульства. Бідна тварина затято мукала, жахаючи усіх набряклим вим'ям. Вонажне знала, яку «благородну» місію виконує, їй просто було боляче, вона хотіла їсти і пити. Жінки наші і діти жаліли її, напували з відра, тож одного разу корова й призвела на світ теля:
А потім взяла й отелилась, Спородила ловкеньке телятко. Чорно—білий бичок звівсь на ноги — Назвали його Чорнобилем. Дивилось теля на цей світ Дуже юно і незрозуміло.
І тоді «соромно стало дорослим», вони відв'язали корову з телям і відправили на ферму.
З доповідної скромного агента французької розвідки про поведінку поетів у Парижі
Японський поет Хіро Сім цікавився дуже всім. Шанували його усі ми. Він приїхав із Хіросіми…
Український поет Чорний
Біль (скорочено: Чорнобиль) хотів на Набережній купити ікону. У них підлягає це під заборону.
Але у нього не вистачило двох франків. Ікона була стара, хоть переправлена зовсім недавно у Париж.
Переправили сюди її «христопродавці». Для них митниці —хлібодавці Тої Мадонни злякавсь Хіро Сім На лічильник Гейгера показував всім Казав що дуже вона дзвенить І втік від неї за мить.
Не шукайте розділових знаків, у цій главі їх практично нема, це ніби просто зафіксовані дії окремих осіб, як було колись у літописах, де теж відсутні розділові знаки.
Та повернімося до змісту доповідної записки. З неї видно, що український поет допитувався усе, звідки ікона, говорив, що вона з Полісся, що її вкрали — ту Мадонну. Студенти з Латинського кварталу не дуже розбиралися: для них Мадонна — секс—рок—зірка Луїза—Вероніка Чікконе. І вони волали з усіх сил. Агент зазначає:
Дуже вони безсонні Провінційні Франсуа Війони
Хоч записані в атеїсти А воюють чомусь за ікони…
Фізики і лірики
Так, колись затято велися суперечки між «фізиками» і «ліриками» — хто важливіший, хто корисніший, хто має рацію. І ось тепер поет розповідає читачеві:
А ось фізик прибіг. Дивина для мене це мить. Яка ж я йому солом'яна оборона?! Шепоче він болісно: — Вона мені не простить… Не простить… Чорнобильська Мадонна…
Хлопчина такий молодий. Благословенний вік. Під четвертим реактором — усмішка безборонна…
— Розумієте, донька у мене. Донечці — один рік.
Може, простить вона — Чорнобильська Мадонна?!
До поета на сповідь зболеною душею звертається фізик. Наука могутня, але людина є людина, їй замало лише науки. Дума просить істини, благає прощення:
Дивилася Істина з вічної висоти,
З—підпорного рушника — Чорнобильська наша Мадонна.
Хрещатицька мадонна
У юрмищі хрещатицького дня Ти боса йшла, ти, сива Катерина — Бунт Врубеля з кирилівського дна, Летюча йшла, жалуча і поривна.
Такою побачив поету натовпі молоду жінку, що несла ляльку з лахміття, немов живу дитину. Очі її жагучі палали гнівом — це Чорнобиль не дав Гй стати матір'ю.
Який напій ти в квітень той пила, Коли, заквітла сином, ти ходила, Від Ірода себе не вберегла — Тебе накрила та нечиста сила?! А хустка збилась так на голові. Що лисиною світиш, Божа Мати… Я босий слід твій бачу у траві, Який боюсь і подихом займати.
Епілог
Та стали хуртовини наступати,
Та стали вдовиченків побивати:
Що гіерва хуртовина
Дома попалила,
А друга хуртовина
Скотину поморила,
А третя хуртовина
У полі й у домі
Та хліб побила,
А нічого в полі й у домі
Не й остановила.
Українська народна дума «Бідна вдова і три сини»
Вона дивиться, дивиться в душу. Вона палить очима до дна. А я все це дотерпіти мушу, Бо в душі не душа, а вина.
Поет промовляє до кожного, торкаючись його совісті, бо не може бути чужого болю і чужого горя:
Вона йде вже, прямує до тебе, Одчинила вже двері — й тобі Нахиляє це атомне небо У своїй потойбічній журбі. Крапля совісті є ще на денці? Вона вірить і в краплю твою: У твоєму житті—одноденці Я нікчемність свою впізнаю.
Ліричний герой картає себе за те, що оспівував бездумно досягнення науки і тих безвідповідальних людей, що спричинилися до страшного лиха.
Лисомудрі пихаті лахудри — Ваших внуків вона затуля: Боса йде на вогонь кривамудрий, Бо Вода вона є і Земля.
її погляд ти чуєш, учений, Тож тікай, лиш подумай — куди? її погляд на тебе вогнений — Його лазером та відведи!
Хто ж там, сиву, посміє займати? Сіль пізнання — це плід каяття… Несе сива чорнобильська мати Цю планету… Це хворе дитя!..