В арешті – Юрій-Осип Федькович

В АРЕШТІ



І опівніч вже минає,

Вже і лампа догоряє,

І караття заніміли,

Коло столу сном присіли.



Спочивайте, милі браття,

Бо вам добре спочивати,

Але я – о ні, ніколи,

Бо-м в кайданах, бо-м в неволі.



І за що мене вкували,

Що риштунки ржев запали?

Я би-м думав, що від піти

Зброя мусить червоніти.



Що ж бо збройов ся клопочу?

Нам кують мня, кілько хочуть!

На вікні он, коло грати,

Там шездара-сиротяти.



А я втворю си віконце:

Ясний місяць – моє сонце!

Ох, як зачну грати, грати,

Муся струни ся пірвати.



Так, най струни ся поколють,

Бо я вся жовнярську долю,

Бо я всьо, що в войську знаю,

На шездарі заспіваю.



Так, усьо я заголошу.

А кайдан, що осьде ношу,

Завторує в срібні нути,

Аж го звідси муся чути.



Але то би було лихо!

Ліпше грати тихо-тихо,

Аби братів не скорняти,

Во вни любя ся сміяти.



Сміх – дурниця ми не буде,

Але в войську всякі люде:

Скажуть, що я їх клопочу,

А я ласки їх не хочу.



То ж тихенько, серце, струни!

При зірницях, в світлі луни

Можна трошки потужити,

Лиш би браття не збудити.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар