Думи мої – Юрій-Осип Федькович

ДУМИ МОЇ



Думи ж мої, думи руські, відки ви ся взєли?

Ци ви, може, в моїм раю квіточками цвили,

Ци ви, може, в моїм небі ангелом злітали,

Що ви моє бідне серце досі колисали?

Так, як мати вороб'ятко вечором колише,

І над ним, і коло него хрестик божий пише,

Би уроки, би злі духи там не притупали, –

Так і моє бідне серце ви-сте колисали.



Ні родини, ні дружини, – бо сестричка вмерла,

Що тій бідній сиротині сльози часом втерла, –

Так пішов я в світ широкий за кавалком хліба.

Ах, не раз я мусив чути: \"Ціба, хлопче, ціба!\"

А хоть хто кавалок хліба часом дати рачив,

То аби ся надивити, як хлопчина плаче;

І ци можна дивувати тому тулачеві,

Що продався до жовнярства за три срібні леви?



Не дивуйте, люди добрі, доля так судила.

А як часом з черевика кров камінєм плила

І під буком під капральським плечі ся кроїли,

То ся мої синці, рани думами гоїли.

Бо хоть часом і задурно бранця хто набився,

То не йшов він до Дунаю, з гвера не стрілєвся,

Лиш узяв кобзину в руки та й зачав співати,

А вкоївши своє серце, ляг з кобзинов спати.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: