Керманич – Юрій-Осип Федькович

КЕРМАНИЧ



– Ох, братику ж ти мій, соколе,

Чого ж ти поломилась воля?

Чого ж голівоньку склонив

На тисовий отсе ти стів,

Ще й зашумів, як та тополя?



Я побіжу за воскарков…

– Так, моя сестричко,

За воскарков!.. Нехай мені

В одно вна не сниться,

Та дівчина божевільна:

Як ходить, так ходить

Понад Черемуш глибокий

Та дивиться в воду

Єго, чорну та непевну…

А сама, як пава, –

У віночку з горицвіту,

Та з рути, та з блаву.

Та все дивиться у воду…

\"Марку мій, соболю!

Вийди, вийди вже до мене:

Що се вни говоря,

Що ти втонув у Черемші?

Що б вни не сплескали!?

Та ж той Чермуш ось як любо

Голубить ті скали, –

Та тебе б мав утопити?..

Нє, Марку єдиний!..

А я твоїм вже боярам

Й дари приладила:

Кождівському по рантусі,

Ще й по рушникові!

А всім твоїм дружбам, Марку, –

По хустці шовковій!..

Де ж ти бариш?.. Може, й справді

Під білим камінєм?..

Я всім роздам рибарчикам

Все моє перстінє,

Ще й монество їм розірву!

Они відшукають!..

Они?.. Тебе?.. Нє, Марочку!

Вни тебе не знають –

Ні то личко рум'яноє,

Ні твою уроду!

А я знаю… та й тя найду…\" –

Та й бух! сестро, в воду!

В саме плесо!..

А за колоду



Лягало сонечко спочить…

А як на другий день вставало –

Горицвіти стрілою гнали

Долів ріков… А се, мабуть,

У Чорне море вни женуть

Шукать керманича…

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар