Лук’ян Кобилиця – Юрій-Осип Федькович

ЛУК'ЯН КОБИЛИЦЯ



Було колись в Буковині –

Добре було жити.

Не знали ми, що то біда

Та що то тужити.

При кобзині зійшла днина,

При скрипочці нічка;

А вна собі молоденька,

Як у траві чічка.

У батенька у Стефана,

В Волощини неньки

Пробувала. Не спиняли,-

Що багло серденько,

Що хотіла, те й робила:

Гуляти – гуляла,

А хотіла рано встати,

То рано вставала.

А хотіла попіспати

В шовкових перинах,

То ненечка старенькая

На пальцях ходила,

Журилася, молилася,

Двері підливала…

На острішку в'ють голуби,

Вона їх вмовляла:

\"Не гудіте, голубочки,

На побитій1 хаті,

Не будіте мою дочку

В тисовій кімнаті,

Бо я знаю, коли маю

Донечку будити…\"

Не плач, серце Буковино!

Що ж мусиш робити,

Коли така уже доля

Твоя на сім світі…

Батько помер, неньку вбили,

А сироти-діти

Розібрали добрі люде

Нібито за своє:

Одну турчин, другу москаль,

Тебе, серце моє

Буковино, на аркані

Повів німець з Відня

В свою глуху Німеччину,

Головонько бідна!

Та й запродав ляшкам-панкам

У другу неволю…

Буковино, серце моє,

Лишенько з тобою!

Шумить, летить наш Черемуш

Кровавий у море.

А могили берегами

Чорніють, як гори:

Кого ляхи замучили,

Кого утопили,

А хто не ждав, поки втопя,

Сам скочив у хвилю.

Сумно зарув2 наш Сокільський3,

Голосить Сучава4:

\"Сини мої нещасливі,

Нащо ваша слава,

Нащо думка козацькая,

Батьківськая воля,

Коли усі погинете

У ляцькій неволі!..5

Сперли ліси, сперли пашу,

Дров ні хворостини,

Ваші жінки, ваші діти

Від студені гинуть.

А з-під вас ся поточили

Кровавії ріки –

Сини мої, сини мої,

Пропали навіки!

Навіки-сте запродані

У панську неволю,

А нікому уступитись

За праведну волю\".

Уступався Юрій Гінда –

Нема го на світі;

Уступався Поколія6-

Пішов в землю жити.

Обізвався Кобилиця:

\"Гори мої сині,

Або я вас вирятую,

Або за вас згину!\"



Стоїть місяць серед неба,

Нікому не світить;

Русалоньки не виходять

На берег ся гріти;

Тілько сови посідали

Собі на коморі,

Та хтозна-що межи собов

Потихо говоря.

Може, собі нагадують,

Як колись-то було

На волоській Буковині?

Було, та минуло!

А може, вни говорили

Про руські соколи:

Чи муть вни ще гнізда вити

На тім Довгім полі?

Святий знає,- я не знаю…

Сердечко щось мліє…

Ходім ліпше подивитись,

Що в Плоскім7 ся діє.

Сидить Лук'ян кінець стола,

На руки схилився; .

Сидять кругом депутати8,

Кождий зажурився.

Вернулися сеї ночі

Від цісаря з Відні,-

І там нема порадоньки

Головоньці бідній…

Цісар сидить на стільчику

Та в картах ся грає,

А ті гори буковинські

Нехай пропадають!..



Нехай пропадають, нехай погибають!

Коби таки вигиб увесь руський рід!

Так німці си нишком у Відні гадають

Та риють великий, великий нам гріб.

Копайте, панове! Копайте, здорові!

Хто яму копає, собі їй копає.

Не тому могила, кому їй зробили,

А тому, кого в ню відтак поховають.



А ми підем з топірцями

В зелену діброву,

Та витешем домовину

Велику, кедрову,

Та пішлемо до цісаря

В німецьку столицю…

А самі ся подивимо,

Що наш Кобилиця

Молоденький поробляє,

Та що його гості

Депутати собі діють

В хаті на помості?



Скочив Лук'ян із-за стола:

\"А сором-бо, браття,

А сором-бо журитися

У гуцульській хаті!

Наші батьки не журились,

Та й нам ще не конче

Журитися! Наша правда

Велика, як сонце!..

Ми не платим цісарщину9,

Щоб німці з-за того

Справляли нам кайданнячко

На руки, на ноги.

Ми не даєм до прийому10

Сини наші бідні,

Щоби цісар бенкетував

За них собі в Відні.

Не так, браття депутати!

Він цісар для того,

Аби правду святу беріг,

Як бога святого,

Аби нарід ущасливить,

А не закопати!

Ану, хлопці, ану живо

Коня осідлати

Мені мого вороного!

Що буде, те й буде,

А я їду в Угорщину

До міста до Буди11.

Угре волю добувають,

Поможуть і нашу.

А ви стада воронії

Женіте на пашу.

А як прийдуть з Угорщини

Від мене вам вісті…

Тоді треба, пани-браття,

На коники сісти…

А де тепер наш Черемуш

Глибокий ся точить,

Там мусить кров поточитись,

Панове-молодці!

А тепер ми з карим стадом

В зелені діброви!

Поки верну з Угорщини,

Бувайте здорові!\"

1 Побитий – вкритий ґонтом (дахом).

2 Зарув – заревів.

3 Сокільський -гора над Черемошем.

4 Сучава – назва ріки й міста на ній.

5 У ляцькій неволі – у польсько-шляхетській неволі.

6 Юрій Гінда, Поколія – ватажки карпатських опришків. Першому з них Федькович присвятив поему під назвою \"Юрій Гінда\".

7 Довгополе, Плоске-назви буковинських сіл, де діяв Лук'ян Кобилиця..

8 Депутати-селяни, обрані до австрійського парламенту влітку 1848 р.

9 Цісарщина – державний податок.

10 Даєм до прийому – посилаємо рекрутів до австрійської армії.

11 Буда – назва старовинної частини Будапешта.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: