Молитва – Юрій-Осип Федькович

МОЛИТВА



О, як то тихо вечором на ярі!

Де сонце було, там кроваві смуги,

І ніби склали світ на чорні мари,

Так все утихло, ні плачу, ні руги,

Гейби всі люде привалили віком,

Що криє сльози, сльози з чоловіком.



І всі печалі, що мня вдень кроїли,

Що моє серце на кавалки дерли,

Угризки, троски, всі ся укоїли,

Гей ніби з світом і людьми замерли,

І моя душа знов свобідна стала,

Як тими днями, нім свій рай страдала.



Тож склоню голов в засльожені квіти,

І яко нужден, яко син той болю,

Найнешасливший на всі людські діти,

Тобі ся, боже, боже мій, помолю,

Як тими днями, як я ще молився

І ще-м не думав, ще-м не печалився.



Но що ж я, святе, буду тя благати,

Коли тебе я тілько напросився,

А ти не можеш того мені дати?

Відь моїй просьбі бог ще не родився!

А так не буду вже нічо просити,

Лиш склоню голов та й зачну тужити.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: