МОЛИТВА
О, як то тихо вечором на ярі!
Де сонце було, там кроваві смуги,
І ніби склали світ на чорні мари,
Так все утихло, ні плачу, ні руги,
Гейби всі люде привалили віком,
Що криє сльози, сльози з чоловіком.
І всі печалі, що мня вдень кроїли,
Що моє серце на кавалки дерли,
Угризки, троски, всі ся укоїли,
Гей ніби з світом і людьми замерли,
І моя душа знов свобідна стала,
Як тими днями, нім свій рай страдала.
Тож склоню голов в засльожені квіти,
І яко нужден, яко син той болю,
Найнешасливший на всі людські діти,
Тобі ся, боже, боже мій, помолю,
Як тими днями, як я ще молився
І ще-м не думав, ще-м не печалився.
Но що ж я, святе, буду тя благати,
Коли тебе я тілько напросився,
А ти не можеш того мені дати?
Відь моїй просьбі бог ще не родився!
А так не буду вже нічо просити,
Лиш склоню голов та й зачну тужити.
Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.