ПРЕЧИСТА ДІВО, РАДУЙСЯ, МАРІЄ!
У сине море сонце ясне тоне своє
І світло, ніби кров, червове
По всій країні доокола сіє;
А там зазульку в гаю десь чувати,
А там дзвіночок став селом кувати,
Там, в борі, вітер листом шелевіє:
Пречиста діво, радуйся, Маріє…
Пречиста діво, радуйся, Маріє…
Он молод жовняр ляг си на мураві,
Личко студене, шати му кроваві,—
Розстрілен нині, бо — самий не вміє..
Камратя яму темну му вкопали
І на спочинок бідного в ню склали;
Уже не скаже, як дзвінок запіє:
«Пречиста діво, радуйся, Маріє…»
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Під плотом сіла удовиця-мати,
До себе тулить бідне сиротяти
І плаче ревне, серденько їй мліє,—
Ба, вже не плаче, вже і не голосить,
Склонила голов, більше не підносить,
Зірниці плачуть, а дзвінок німіє…
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Там онде блудить сплакана дитина,
Без тата, мами, бідна сиротина,
Нічо не їло, душечка му мліє,—
І хоче в хату бідня навернути,
Господар псами тровить єго, чути:
Верескло, впало, кров ся з ніжки ліс
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Пречиста діво, радуйся, Маріє,
Бо я не можу… Вшак я маю душу —
І чути мушу, і дивити мушу,
Що тут на світі, ах, тутки ся діє!
Да як до гробу зложуть моє тіло,
Де темно, тісно, студено, зотліло,
Де нич не плаче, де усе німіє,—
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.