ТОВАРИШ
То вечір був тихий: понад гороньками
Зірниця вечірня снияла,
А місяць уповен блудив зороньками,
У гаю десь пташка співала.
Ми були на варті у брамі Артемі,
Я сперся на білім поручу
І там задумався о землі родимій.
Заплакав на долю сву смутчу.
А він потихоньку до мене зближився,
Глянувши ми в очі, питався
Й свойов головоньков до мої склонився:
«Чого ж то мій брат заплакався?
Чого то тужити, коли ж ту так красно,
А май усю землю вкриває;
Не видиш, як місяць присвічує ясно,
Не чуєш, як пташка співає?»
«Най пташка співає, як хоче і знає,
А я ї, мій брате, не чую,
Бо моє серденько спокою не маеі
Лишив я дружину любую».
Нічо він не мовив, лиш в очі ми глянув,
Сердечне до мене стулився;
А пташка тужила, аж явір зів'янув.
А місяць під зорі укрився.
Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.