Іван Франко - З вершин і низин (сторінка 4)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.docx)Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.docx96 Кб3481
Скачать этот файл (Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.fb2)Ivan_franko_z_vershin_i_nizin.fb2122 Кб3110
    Пречудний спо­кою,

    Витай на­до мною.

    Святою ру­кою

    Прогонюй мій жаль!

    Як со­неч­ко сяє!

    Як вільно гу­ляє

    По вільно­му краї

    Мій пог­ляд кру­гом!

    Луги за ла­на­ми,

    Село між са­да­ми

    І мир між хат­ка­ми,

    Спокй над се­лом.

    А лю­ди щас­ливі,

    Брати мов зич­ливі,

    На прадідній ниві

    Працюють поспів…

    І пісня лу­нає

    Від краю до краю:

    Тут па­на не­має,

    Немає й рабів!

    О краю мій, світе!

    Щоб раз те­бе вздріти,

    Я рад був терпіти

    Весь вік у ярмі.

    А днесь тя щод­ни­ни

    З утіхов ди­ти­ни

    Видаю, єди­ний,

    У снах, у тюрмі.

    14 мар­та 1880

    Нічні ду­ми

    

***

    

    Ночі безмірнії, ночі без­соннії,

    Горе моє!

    Мозок на­ля­жуть дум­ки нев­га­мовнії,

    В серці гри­жа, мов па­вук той, по­лоннії

    Сіті снує.

    Виром нев­пин­ним ба­жан­ня сер­дечнії

    Рвуться, ле­тять -

    Вічно нев­ти­шені і без­ко­нечнії…

    Мов на свої ме­не кри­ла без­печнії

    Схопить хо­тять.

    Де ви так рве­тесь, ку­ди ви літаєте,

    Думи-орли?

    В гості до зірки ви, чень, не ба­жаєте?

    К зем­ним зіркам же ви й стеж­ки не знаєте

    Тут по зем­ли.

    О моя яс­на, блис­ку­ча зірнич­ко,

    Де ти жи­веш?

    Чи за жит­тя ще я вздрю твоє лич­ко?

    Чи аж по смерті на гріб мій, гор­лич­ко,

    Плакать прий­деш?

    12 дек[абря] 1882

    

***

    

    Догорають поліна в печі,

    Попеліє чер­во­ная грань…

    У за­думі сид­жу я вночі

    І ду­мок сную чор­ную ткань.

    І ко­ли ж то той жар до­го­рить,

    Що ят­риться у серці мені?

    І чи ско­ро-то го­ре зга­сить

    В моїм мізку дум­ки ог­няні?

    Ох, пе­чуть і бу­шу­ють во­ни!

    Гризе ду­шу й мо­ро­зить ну­да!

    Кров ки­пить, і нут­ро все в огні -

    Вколо ж мур і не­во­ля бліда.

    Я бо­ро­тись за прав­ду го­тов,

    Рад за во­лю про­лить свою кров,

    Та з со­бою са­мим у війні

    Не прос­то­яти дов­го мені.

    18 но­яб[ря] 1881

    

***

    

    Не по­ки­дай ме­не, пе­ку­чий бо­лю,

    Не по­ки­дай, важ­кая ду­мо-му­ко

    Над людським го­рем, людською жур­бою!

    Рви сер­це в мні, бліда жу­ро-ма­рю­ко,

    Не дай зас­нуть в пос­телі бе­зу­час­тя -

    Не по­ки­дай ме­не, гри­же-га­дю­ко!

    Не дай жи­во­му в до­мо­ви­ну класться,

    Не дай по­ду­мать ані на хви­ли­ну

    Про влас­ну радість і про влас­не щас­тя,

    Докіль круг ме­не міліони ги­нуть,

    Мов та тра­ва схне літом під ко­сою,

    І від ко­лис­ки аж по до­мо­ви­ну

    Жиють з бідою, на­че брат з сест­рою, -

    Докіль жит­тя тяж­ким нас да­вить ва­лом,

    На пні ла­має си­лою страш­ною,

    Докіль ще не­до­сяг­лим іде­алом

    Для міліонів ситість, теп­ла ха­та, -

    Докіль на ли­цях сльози, ніби ра­лом,

    Борозди ри­ють, до­ки зим­на кра­та

    Тюремна ру­ки пу­тає ро­бучі,

    Мруть з го­ло­ду без­домні си­ро­тя­та,

    Пишаються під не­бом ті блис­кучі

    Гнізда роз­пус­ти, зоп­сут­тя й об­ма­ни

    І світ за­ра­жу­ють, докіль мо­гучі

    "Стовпи" от­ру­ту ллють в на­родні ра­ни,

    Думки ку­ють, для при­хоті своєї

    Люд тру­пом сте­лють люті та­мер­ла­ни!

    Ох, загніздись на дні душі моєї,

    Важкая ду­мо! Сильни­ми кліща­ми

    Стискай те сер­це, ско­ро б від твоєї

    Схибнув я стеж­ки! Но­ча­ми і дня­ми

    Шепчи над ву­хом: "Ти слу­га не­щас­них!

    Працюй для них сло­ва­ми і ру­ка­ми

    Без ба­жань влас­них, без вдо­во­лень влас­них!"

    28 но­яб[ря] 1883

    

***

    

    Місяцю-князю!

    Нічкою тем­ною

    Тихо пли­веш ти

    Стежков тяємною…

    Ніжно хлю­по­четься

    Воздушне мо­ре,

    Так в нім і хо­четься

    Змить з сер­ця го­ре.

    Місяцю-князю,

    Ти, чарівни­ченьку!

    Смуток на твой­ому

    Ясному ли­ченьку.

    Із не­бозвідної

    Стежки погідної

    Важко глядіть тобі

    В мо­ре без­дон­не,

    В людськості бідної

    Горе без­сон­не.

    Місяцю-князю!

    В пітьмі бу­ду­що­го,

    Знать, ти шу­каєш

    Зілля цілю­що­го,

    Зілля, що лиш цвіте

    З-за рай­ських меж…

    Ох, і ко­ли ж ти те

    Зілля най­деш?..

    16 іюля 1883

    Думи про­ле­тарія

    

НА СУДІ

    

    Судіть ме­не, судді мої,

    Без ми­лості фальши­вої!

    Не надійтесь, що вер­ну я

    З до­ро­ги "не­чес­ти­вої",

    Не надійтесь, що го­ло­ву

    Пред ва­ми смир­но схи­лю я,

    Що в добрість ва­шу віри­ти

    Буду од­ну хоч хви­лю я.

    Судіть ме­не без бо­язні -

    Таж сильні ви, то знаєте!

    Судіть без всти­ду, таж ви встид

    На прив'язі три­маєте;

    Судіть, як ка­же пра­во вам,

    Судіть остріше, тяж­че ще -

    Таж ви і пра­во - то од­но

    В одній ма­шині колісце.

    Одно ли­шень, про­шу я вас,

    Скажіть ви­раз­но й сміло ви:

    Яка ви­на моя і тих,

    Що враз зо мною йдуть і йшли?

    Скажіть ви­раз­но: "Лю­ди ті -

    Се зрад­ни­ки! Во­ни хо­тять

    Перетворить, пе­ре­вер­нуть,

Пошук на сайті: