Іван Франко - Із секретів поетичної творчостi (сторінка 10)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.docx)Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.docx163 Кб4696
Скачать этот файл (Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.fb2)Ivan_franko_iz_sekretiv_poetichno_tvorchosti.fb2194 Кб3187
    Сонна фан­та­зiя є не тiльки реп­ро­дук­тив­на, але й твор­ча: во­на пот­ра­фить уяви­ти нам та­кi об­ра­зи, та­кi сце­ни i си­ту­ацiї, яких ми в жит­тi нi­ко­ли не ба­чи­ли i не заз­на­ва­ли. Во­на пот­ра­фить ском­бi­ну­ва­ти все те з ве­ли­чез­но­го за­па­су на­ших зви­чай­них вра­жень i iдей, пос­лу­гу­ючи­ся збiльше­ною в снi лег­кiс­тю в асо­цi­юван­нi iдей. Для сон­ної фан­та­зiї сто­ять от­во­ром усi таємнi скрит­ки та схо­ван­ки на­шої нижньої свi­до­мос­тi, всi скар­би на­ших дав­нiх, за­бу­тих i за­тер­тих вра­жень вiд най­дав­нi­ших лiт, усе те, що на­ша свi­до­мiсть на явi хi­ба з тру­дом мо­же виг­реб­ти в пам'ятi або мо­же й зов­сiм не виг­реб­ти. I над усiм тим скар­бом сон­на фан­та­зiя па­нує безг­ра­нич­но, всев­лад­не. Лег­кiсть асо­цi­юван­ня тих об­ра­зiв у снi - ве­ли­чез­на, влас­не зад­ля бра­ку конт­ро­лю з бо­ку свi­до­мос­тi i реф­лек­сiї. В тiм па­ну­ван­нi над сфе­рою на­шої нижньої свi­до­мос­тi i в тiй­лег­кос­тi ком­бi­ну­ван­ня ле­жить увесь сек­рет си­ли i ба­гатст­ва на­шої сон­ної фан­та­зiї, та тут же ле­жить та­кож увесь сек­рет си­ли i ба­гатст­ва по­етич­ної фан­та­зiї. Ми вже вка­зу­ва­ли в по­пе­ред­нiм роз­дi­лi, як час­то по­ет iде бу­цiм­то про­ти пра­вил зви­чай­ної асо­цi­ацiї iдей, з якою лег­кiс­тю вiн зво­дить до­ку­пи, ком­бi­нує та­кi об­ра­зи, якi в зви­чай­нiй уявi тiльки з тру­дом мож­на звес­ти до­ку­пи, i як при по­мо­чi та­ких да­ле­ких асо­цi­ацiй по­ет вик­ли­кає в на­шiй ду­шi влас­не та­кi вра­жен­ня, якi ба­жав вик­ли­ка­ти, зму­шує нас до пев­ної мi­ри пе­ре­жи­ва­ти те, що за­ча­ру­ва­ла пе­ред на­ми йо­го фан­та­зiя в сло­вах.

    Крiм тих снiв, кот­рих ос­но­вою є без­по­се­реднє, внут­рiшнє чи зверхнє под­раз­нен­ня нер­вiв i кот­рi я наз­вав би ана­лi­тич­ни­ми, є ще iн­ша ка­те­го­рiя снiв. Звiс­но, що на­ше ду­хо­ве жит­тя в гра­ни­цях свi­до­мос­тi скла­дається з двох ка­те­го­рiй явищ: 1) вра­жен­ня - об­ра­зи i їх ком­бi­на­цiї - ду­ман­ня i 2) афек­ти - чут­тя - прист­рас­тi. От­же ж, ко­ли ана­лi­тич­нi сни вiд­по­вi­да­ють бiльш-менш пер­шi й ка­те­го­рiї, а влас­ти­во її двом ниж­чим сту­пе­ням, то дру­гiй ка­те­го­рiї вiд­по­вi­да­ють сни, кот­рi мож­на б наз­ва­ти сим­во­лiч­ни-м й. Те, що на явi ми на­зи­ваємо абст­рак­цiй­ни­ми сло­ва­ми, ба­чи­мо не раз у снi в якiмсь од­нiм конк­рет­нiм об­ра­зi, взя­тiм iн­ко­ли зо сфе­ри ду­же да­ле­кої вiд да­но­го пред­ме­та. I так за­ко­ха­но­му ду­же час­то сняться бар­вис­тi, па­ху­чi квi­ти; чо­ло­вi­ко­вi в ве­се­лiм, по­гiд­нiм наст­рої ду­ху сниться, що вiн ку­пається в чис­тiй во­дi; в мо­ло­дос­тi, ко­ли фi­зич­нi i ду­хо­вi си­ли до­хо­дять до­пов­нi роз­вою, нам час­то сниться, що лi­таємо в по­вiт­рi або пе­рес­ка­куємо ши­ро­кi ро­ви чи на­вiть до­ми; чо­ло­вi­ко­вi, що боїться на­пас­тi во­ро­гiв або дiз­нав та­кої на­пас­тi, сниться, що йо­го ку­са­ють пси; чо­ло­вi­ко­вi, що дiз­нав­ся про якусь страш­ну, нес­по­дi­ва­ну по­дiю, сниться, що па­де в про­пасть, i т. i. Ся сим­во­лi­ка сон­них при­ви­дiв зда­вен-дав­на звер­та­ла на се­бе ува­гу лю­дей i бу­ла го­лов­ною ос­но­вою во­рож­би з снiв (оней­ро­ман­тiї) i при­пи­су­ван­ня снам вi­що­го, про­роцько­го зна­чен­ня. Цi­ка­во, що т а са­ма здат­нiсть до сим­во­лi­зу­ван­ня є та­кож од­ною з го­лов­них ха­рак­тер­них прик­мет по­етич­ної фан­та­зiї.

    Поетична так са­мо, як i сон­на фан­та­зiя не лю­бить абст­рак­тiв i за­гальни­кiв i за­люб­ки транс­по­нує їх на мо­ву конк­рет­них об­ра­зiв. Шекс­пiр на­зи­ває смерть "ста­рим дзво­на­рем" або "ли­сим па­ла­ма­рем"; Ле­нау сим­во­лi­зує ми-нув­шiсть ось у яких кар­ти­нах:

    Friedhof der entsch­laf­nen Ta­ge;

    Schweigende Ver­gan­gen­he­it.

    Du beg­rabst des Her­zens Kla­ge,

    Ach, und se­ine Se­lig­ke­it!

    Особливо ба­га­тою сим­во­лi­кою виз­на­чається по­езiя Шев­чен­ко­ва. У нього жаль вис­лов­люється кар­ти­ною: "Сер­це пла­че та бо­лить", смерть яв­ляється в об­ра­зi ко­са­ря, що то

    Понад по­лем iде,

    Не по­ко­си кла­де,

    Не по­ко­си кла­де - го­ри,

    Стогне зем­ля, стог­не мо­ре,

    Стогне та гу­де.

    Його ду­ми - то "си­зi го­луб'ята", що при­лi­та­ють "iз-за Днiп­ра… у степ по­гу­ля­ти", проб­лиск ра­дос­тi по дов­гих днях смут­ку вiн ма­лює ось як:

    I ста­не яс­но пе­ред ним

    Надiя ан­ге­лом свя­тим,

    I зо­ря, мо­ло­дiсть йо­го

    Витає ве­се­ло над ним.

    (II, 14).

    Моральний упа­док чо­ло­вi­ка вiн ма­лює та­ки­ми сло­ва­ми:

    Ви ж ук­ра­ли,

    В баг­но по­га­не за­хо­ва­ли

    Алмаз мiй чис­тий, до­ро­гий,

    Мою, ко­лись свя­тую ду­шу.

    Мовчанку своїх знай­омих в ча­сi йо­го зас­лан­ня ха­рак­те­ри­зує вельми плас­тич­но:

    А їм не­на­че рот за­ши­то,

    Нiхто й не гавк­не, не лай­не,

    Неначе й не бу­ло ме­не.

    (II, 15).

    Таких сим­во­лiч­них об­ра­зiв ба­га­то май­же в кож­нiм тво­рi на­шо­го Коб­за­ря; їх ба­гатст­во, на­ту­ральнiсть i плас­ти­ка - се най­лiп­ше свi­доцт­во йо­го ве­ли­ко­го по­етич­но­го та­лан­ту. Чи­та­ючи їх, ми ба­чи­мо наг­ляд­но, що вiн не пiд­шу­ку­вав їх, не му­чив­ся, ком­по­ну­ючи їх, що во­ни са­мi плнлк йо­му пiд пе­ро, бо йо­го по­етич­на фан­та­зiя так са­мо, як сон­на фан­та­зiя кож­до­го чо­ло­вi-ка, бу­ла са­мов­лад­ною па­нею ве­ли­чез­но­го скар­бу вра­жень i iдей, наг­ро­мад­же­но­го в до­лiш­нiй свi­до­мос­тi по­ето­вiй, що во­на так прос­то i без тру­ду про­мов­ля­ла конк­рет­ни­ми об­ра­за­ми, як зви­чай­ний чо­ло­вiк - абст­рак­та­ми та ло­гiч­ни­ми вис­нов­ка­ми.

    III. ЕС­ТЕ­ТИЧ­НI ОС­НО­ВИ_

    Приступаючи до про­дов­жен­ня пе­рер­ва­ної то­рiк роз­мо­ви про рiз­нi еле­мен­ти по­етич­ної твор­чос­тi, я хо­тiв би прис­вя­ти­ти от­сей роз­дiл її ес­те­тич­ним ос­но­вам. Ес­те­ти­ка, вiд грецько­го сло­ва чут­тя, зна­чить, влас­ти­во, на­уку про чут­тя в най­шир­шiм зна­чен­нi сього сло­ва (Empfin­dungs­leh­re), от­же, про роль на­ших змис­лiв у при­нi­ман­нi вра­жень зверхнього свi­ту i в реп­ро­ду­ку­ван­нi об­ра­зiв то­го свi­ту наз­верх. Прав­да, все iе те­пер є до­ме­ною влас­ти­вої пси­хо­ло­гiї, а для ес­те­ти­ки ли­ши­ла­ся тiльки та спе­цi­альна час­ти­на, що вiд­но­ситься до кра­си чи то в при­ро­дi, чи то в шту­цi. От­же ж, i ми, не вда­ючи­ся в спе­цi­альнi пси­хо­ло­гiч­нi де­та­лi, об­ме­жи­мо­ся на ви­ка­зан­ня ро­лi по­оди­но­ких змис­лiв i прий­ня­тих ни­ми об­ра­зiв у по­езiї, а та­кож на тiм, яки­ми спо­со­ба­ми по­езiя, в ана­ло­гiї або в су­пе­реч­нос­тi до iн­ших штук, пе­ре­дає своїм слу­ха­чам i чи­та­чам тi змис­ло­вi об­ра­зи, щоб вик­ли­ка­ги в їх ду­шах са­ме та­ке вра­жен­ня, яке в да­нiй хви­лi хо­че вик­ли­ка­ти по­ет.

    

1. РОЛЬ ЗМИСЛIВ У ПОЕТИЧНIЙ ТВОРЧОСТI

    

    Все, що ми знаємо, є про­дук­том на­ших змис­лiв - тоб­то до­хо­дить iз зверхнього свi­ту до на­ших моз­ко­вих цент­рiв за по­се­ред­ницт­вом змис­лiв. Ми знаємо зверх­нiй свiт не та­кий, як вiн є на дi­лi, а тiльки та­кий, яким нам по­ка­зу­ють йо­го на­шi змис­ли; по­за ни­ми ми не маємо нi­яко­го спо­со­бу пiз­нан­ня, i всi пос­ту­пи на­ук i са­мо­го пiз­на­ван­ня по­ля­га­ють на тiм, що ми вчи­мо­ся конт­ро­лю­ва­ти ма­те­рi­али, пе­ре­да­нi нам од­ним змис­лом, ма­те­рi­ала­ми, якi пе­ре­да­ють iн­шi змис­ли, а над­то в на­уко­вiй i по­етич­нiй лi­те­ра­ту­рi маємо зло­же­ний без­мiр­ний за­пас та­ких же змис­ло­вих дос­вi­дiв, їх ком­бi­на­цiй i абст­рак­цiй, а та­кож ве­ли­кий за­пас чуттєвих зво­ру­шень най­рiз­нi­ших лю­дей i мно­гих по­ко­лiнь.

    Але наш ор­га­нiзм не є са­мим тiльки ре­цеп­ти­вим апа­ра­том: обiк змис­лiв, що при­но­сять нам вра­жен­ня зверхнього свi­ту, у нас є ор­га­ни влас­ної внут­рiшньої дi­яльнос­тi, не зов­сiм за­леж­нi вiд змис­ло­вих iм­пульсiв, хо­ча не­роз­рив­но зв'яза­нi з са­мою при­ро­дою на­шо­го ор­га­нiз­му. Всi об'яви функ­цiї тих внут­рiш­нiх ор­га­нiв на­зи­ваємо збiр­ною наз­вою "ду­ша". Роз­рiз­няємо кiлька го­лов­них об'явiв ду­шев­но­го жит­тя; п а м ' я т ь, тоб­то мож­ли­вiсть пе­ре­ра­хо­ву­ван­ня i реп­ро­ду­ку­ван­ня дав­нiх вра­жень або вза­га­лi дав­нiх iм­пульсiв та змiн у на­шiм ор­га­нiз­мi, да­лi - с в i д о м i с т ь, тоб­то мож­нiсть вiд­чу­ва­ти вра­жен­ня, iм­пульси i змi­ни як щось ок­ре­ме вiд на­шо­го внут­рiшнього "я", ч у т т я, тоб­то мож­нiсть ре­агу­ван­ня на зверх­нi або внут­рiш­нi iм­пульси, ф а н т а з i ю, тоб­то мож­нiсть ком­бi­ну­ван­ня i пе­рет­во­рю­ван­ня об­ра­зiв, дос­тар­чу­ва­них пам'яттю, i, вкiн­цi, в о л ю, тоб­то мож­нiсть звер­шен­ня на­ших фi­зич­них чи ду­хов­них сил в якiмсь од­нiм нап­ря­мi.

Пошук на сайті: