Іван Франко - Лис Микита (сторінка 19)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_lis_mikita.docx)Ivan_franko_lis_mikita.docx140 Кб3637
Скачать этот файл (Ivan_franko_lis_mikita.fb2)Ivan_franko_lis_mikita.fb2159 Кб3105
Скачать этот файл (Ivan_franko_lis_mikita.pdf)Ivan_franko_lis_mikita.pdf27386 Кб3012
    Швидше нам ми­неться шлях.

    Ще як з Вов­ком манд­ру­вав я,

    Раз в чу­жи­ну заб­лу­кав я

    Аж над мо­ре, в Мал­пин край.

    Змучені оба, го­лодні,

    Нічого зло­вить не годні,

    Хоч ля­гай та уми­рай.

    Глянь - між ска­ла­ми криївка,

    Малпи Фрузі се домівка,

    От Не­си­тий повіда:

    «Йди, Ми­ки­то, в сю ха­ти­ну,

    Може, нас прий­муть в гос­ти­ну,

    Бо тяж­ка нам тут біда».

    Йду я, вход­жу - се­ред ха­ти

    Малпа, на­че чорт ла­ба­тий.

    А круг неї діточ­ки,

    Та такі вам об­рид­ливі!

    Чортенята всі прав­диві,

    Щи аж страш­но, бідоч­ки.

    Визвірились всі на ме­не,

    Аж пробігло щось сту­де­не

    Попід шкіру - тьфу, про­падь!

    Очі всі по­витріща­ли,

    Зуби так по­нас­тав­ля­ли,-

    Думалось: от-от з'їдять.

    А Мал­пи­ня, та проч­ва­ра,

    ІІідступа, мов чор­на хма­ра:

    «Що вам тре­ба? Хто ви є?»

    Ну, я їй да­вай бре­ха­ти:

    «Я прий­шов, щоб вам відда­ти

    Ушановання своє.

    Із да­ле­ко­го Підгір'я

    Богомільний, чес­ний звір я

    І, ма­буть, сво­як ваш єсть,-

    З прощі йду - та, чув­ши ма­су

    Про кра­су і мудрість ва­шу,

    Я прий­шов віддать вам честь».

    Подобріла Мал­па за­раз,

    Від, тих слів аж об­ли­за­лась.

    «Прошу сісти! Так, зна­чить,

    Ви про ме­не щось чу­ва­ли?» -

    «Пані, ах, які пох­ва­ли

    Фама скрізь про вас кри­чить!

    А сі любі ан­ге­лят­ка -

    Ваші діточ­ки? А тат­ка,

    Певно, до­ма десь не­ма?» -

    «Ох, мій па­не, я вдо­ви­ця!

    Та вам, мо­же б, по­жи­виться?

    Зараз злад­жу я са­ма!»

    «О спа­сибі, лю­ба пані!

    (А в киш­ках, мов в ба­ра­бані,

    Пусто, мар­ша тне живіт!)

    Їсти в вас я й не посмів би!

    Вашим лю­бим сло­вом хтів би

    Ум свій, сер­це на­поїть!»

    «Бачу, дру­же, що ти чем­ний,

    І ро­зум­ний, і приємний,-

    Любий гість мені та­кий!

    Будем го­во­ри­ти мно­го,

    Та про­те по­пе­ред всього

    Зараз їж мені і пий!»

    І мет­ну­лась до комірка,

    Принесла аж три тарілки

    М'яса, шницлів, ков­ба­си:

    Перед ме­не все при­но­сить,

    Потім сіла, та ще й про­сить:

    «Їж! Чом більше не їси?»

    Ну, я їм, аж ха­та хо­цить!

    Малпа тим ча­сом роз­во­дить

    Теревені всі свої

    Про жіночі нер­ви ніжні,

    Про муж­чин чут­тя побіжні,

    Про рабст­во жінок в сім'ї.

    Про «небіжчи­ка» спімну­ла

    Та й тя­женько так зітхну­ла:

    «Він ме­не не ро­зумів!»

    Далі ско­чи­ла в культу­ру,

    Ворожбу, літе­ра­ту­ру,

    Стрій, політи­ку і спів.

    Я по­та­кую й сма­кую,

    Та для фор­ми десь-якую

    Опозицію зве­ду;

    Малпа спо­рить, га­ря­читься,

    Бачу, потік не скінчиться,

    Тож, наївшись, більш не жду.

    «Пані лю­ба, я щас­ли­вий,

    Що та­кий тут скарб прав­ди­вий

    Несподівано знай­шов!

    Тут скріпив я тіло й ду­шу,

    Та простіть, спіши­ти му­шу,

    Та прий­ду шви­денько знов».

    Малпа щось там ще плес­ка­ла,

    Я не слу­хав, як дам дра­ла,

    Коло Вов­ка опи­нивсь.

    «Ах, Ми­ки­то, я тут ги­ну,

    А ти там цілу го­ди­ну!

    Ну, приніс що? По­жи­вивсь?»

    «Пожививсь,- го­во­рю,- бра­те,

    Та з со­бою стра­ву бра­ти

    Не по­до­ба, прос­то стид.

    То ти йди до ха­ти, дру­же,

    Малпа гос­тям ра­да ду­же,

    То й те­бе во­на вгос­тить».

    Вовк у ха­ту. Я се ба­чу,

    Добре знаю вов­чу вда­чу,

    То під стінку при­ту­ливсь,

    Слухаю. Ось Вовк вітаєсь,

    Малпа щось йо­го пи­таєсь,-

    Вовк на лавці роз­ва­ливсь.

    «Дай обідать, Мал­по глу­па!

    А се що? Чор­тя­ток ку­па?

    Ну, та й по­гань, бо­же крий!

    Та-бо й ти - хай дун­дер свис­не!

    Глянеш - мо­ло­ко аж кис­не…

    Ну, а де твій чорт ста­рий?»

    Так Вов­чисько ля­пав зду­ру.

    А втім Мал­па цег­лу з му­ру

    Як ухо­пить, як шпур­не

    В са­му мор­ду - бо­же лю­бий!

    Висипала шти­ри зу­би…

    Мій Не­си­тий як рев­не!

    Був би Мал­пу вбив на місці,

    Ба, ко­ли Мал­пи звин­ниці,

    Як не ско­чать діточ­ки:

    Сей камінням Вов­ка пря­жить,

    Той знов очі вид­рать ва­жить,

    Двоє хап­ле за дрюч­ки.

    Лущать, б'ють без ми­ло­сер­дя!

    Ледво-не-ледво відпер я

    Двері й крик­нув: «Вов­че, йди!»

    От він вис­ко­чив в тій хви­ли,

    Бо бу­ли б йо­го уби­ли,

    Ніби га­ма­на жи­ди.

    Відтоді у Мал­пи Фрузі

    Став я в лас­ках по зас­лузі,

    Вовк же гірший по­ли­ну.

    Тож я вірю щас­тю сво­му:

    Серед бурі, се­ред гро­му

    Інші то­нуть, я спли­ну».

    Отака ве­лась роз­мо­ва,

    Поки шля­хом Лис до Льво­ва

    Враз з Ба­баєм доч­ва­лав!

    Саме в по­обідню по­ру

    На май­дані прос­то дво­ру

    Він на суднім місці став.

    

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

    

    Повідають мудрі лю­де:

    Прибудь ро­зум, щас­тя бу­де.

    Того й Лис дер­жавсь усе:

    Хоч мо­роз шкре­бе по тілі,

    Але ру­хи бистрі, смілі,

    Гордо го­ло­ву не­се.

    Так він вис­ту­пив охо­че:

    Всі на нього впер­ли очі,

    Всім зро­би­лось прик­ро так,

    Мов че­ка­ли гро­му, бурі…

    Між ря­ди німі, по­нурі

    Лис всту­пив, мов ве­сельчак.

    «Га, убійце ти прок­ля­тий!

Пошук на сайті: