Іван Франко - Лис Микита (сторінка 21)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_lis_mikita.docx)Ivan_franko_lis_mikita.docx140 Кб3638
Скачать этот файл (Ivan_franko_lis_mikita.fb2)Ivan_franko_lis_mikita.fb2159 Кб3107
Скачать этот файл (Ivan_franko_lis_mikita.pdf)Ivan_franko_lis_mikita.pdf27386 Кб3014

    Щоб не роз­тек­лись во­ни!»

    Шарпнула ще раз Вов­чи­ця,-

    Ні, хвіст у ле­ду дер­житься!

    Тягне міцно - аші руш.

    «Тітко,- Лис рік,- дя­куй бо­гу,

    Ось з се­ла нам на підмо­гу

    Люди йдуть, зо двад­цять душ!»

    Як Вов­чи­ця теє вчу­ла,

    Зо стра­ху се­бе за­бу­ла -

    Як за­виє!.. Бо­же мій!

    Люди люті, гульк, надбігли,

    Як її, при­мерз­лу, вздріли,

    Хап за па­лич­ки як стій.

    Сиплються уда­ри гра­дом!..

    Бідна жінка кру­тить за­дом,

    В'ється, рветься, а ті б'ють!

    Далі шарп­ну­ла що­си­ла,

    Півхвоста в ле­ду ли­ши­ла

    Та й шмиг­ну­ла в бо­жу путь!»

    А на се Ми­ки­та ґреч­но:

    «Так, се прав­да, без­пе­реч­но,

    Лиш крихітка в ній брехні!

    Непотрібно, Вов­че, тільки

    Всю зах­ланність свої жінки

    Ти при­пи­суєш мені.

    Будь во­на по­ряд­на й чес­на,

    Швидко б хвіст з во­ди піднес­ла,

    Мала б ри­бу й хвіст увесь.

    Та во­на мов оцапіла,

    Став весь ви­ло­вить хотіла,

    Ще й на ме­не жа­луєсь».

    Збір увесь за­ре­го­тав­ся,

    А Не­си­тий аж стікав­ся,

    Під со­бою зем­лю гриз.

    «Га, по­га­нець! - крик­нув лю­тий.-

    Ось як він вер­тить і кру­тить.

    Щоб не­вин­ним все був Лис!

    Та не до­че­каєш, кля­тий,

    Нас усіх на сміх підня­ти!

    Підлих спра­вок твоїх - тьма,

    Ну, ска­жи, там при кри­ниці

    Чи бу­ла ви­на Вов­чиці,

    Чи твоя лиш злість са­ма?

    При цімбро­ваній кри­ниці

    Висіли два відра з криці

    На ва­лу на лан­цюзі.

    Лис во­ди хотів на­питься -

    Скік в відро, щоб вниз спус­титься

    Друге ж звис­ло на версі.

    Ну, п'є во­ду і сма­кує

    І на­раз собі міркує:

    «Боже, що се я вчи­нив?

    Вниз я з'їхав, але вго­ру

    Хто ж ме­не підтяг­не впо­ру?»

    Бідний з жа­ху аж за­вив.

    Треба ж тій біді лу­читься,

    Щоб той плач йо­го Вов­чи­ця

    Вчула, йду­чи бе­реж­ком.

    До кри­ниці за­зи­рає…

    «Лисе, що там є?» - пи­тає

    Своїм ніжним го­лос­ком.

    Лис мій сквап­но за­ба­ла­кав:

    «Ах, тіту­сю, ри­би, раків

    В тій кри­ниці осьде гук!

    Півгодини тут ла­паю,

    Піввідра вже ось їх маю

    Та й наївсь, не­на­че струк!

    Жаль, що стільки їх ся ли­шить!

    Влізь в відро, що там­ка ви­сить,

    Та й до ме­не їдь униз!

    Наїсися, ще й до­до­му

    Купу за­не­сеш ста­ро­му!»

    Так бре­хав їй хит­ро Лис.

    Ну, а се вже вам не тай­но,

    Що Вов­чи­ця, як зви­чай­но,

    Страх го­лод­ная бу­ла.

    Як про ри­бу й ра­ки вчу­ла,

    Зараз у відро стриб­ну­ла

    Та й з ним шусть! униз пішла.

    Вниз пішло відро Вов­чиці,

    Вверх пішло зо дна кри­ниці

    Те відро, де Лис сидів.

    «Ну, тіту­сю, будь здо­ро­ва!

    Я спішу до Ма­ге­ро­ва! -

    Крикнув Лис, як вверх летів.-

    Славну ти вда­ла дра­би­ну:

    Я йду вго­ру, ти вдо­ли­ну;

    Так-то в світі все ве­десь.

    Риб там не знай­деш, не­бо­го,

    Та по­ду­мать мож­но дов­го,

    Як дістаться вго­ру днесь!»

    Вчула жінка річ лай­дацьку;

    Страх та­кий на­пав бідач­ку,

    Що аж спер­ли в бік кольки.

    Втім з відром у во­ду впа­ла,-

    То за­ви­ла, зас­тог­на­ла,

    Аж піднес­ли­ся бульки.

    Вчули лю­ди крик Вов­чиці,

    Позбігались до кри­ниці;

    Мислите, що хоть один

    Змилувавсь, хтів поміч да­ти,

    Що є жінка й дітям ма­ти?

    Ні, в їх ру­ки впав, то гинь!

    «Вовк в кри­ниці! Вовк в кри­ниці!

    За ло­ша­та і яг­ниці

    Відплатім йо­му те­пер!

    Витягайте ос­то­рож­но.

    Але бий­те, скільки мож­но,

    Щоб нам за­раз тут умер!»

    Ну, по­ду­май­те, ва­шеці,

    Що там діялось в їй серці,

    Як ті вверх її тяг­ли!

    Там вни­зу во­да, по­то­па,

    А ввер­ху зо двад­цять хло­па,

    А з пал­ка­ми всі бу­ли!

    Лиш на світ во­на вка­за­лась,

    Як не знімесь лускіт, га­лас -

    Б'ють, тов­чуть, мов околіт!

    Бідна зніти­лась в відерці,

    А тут вже роз­пу­ка в серці

    І в очах по­мерк їй світ.

    Сил їй до­да­ла три­во­га:

    Скочила з відра, не­бо­га,

    В най­густіший стиск па­лиць:

    Навіть в казці не ска­за­ти,

    Кілько їй приш­лось наб­ра­ти

    Суковатих па­ля­ниць.

    Як во­на спас­ти­ся вспіла

    І жи­ва з їх рук убігла,

    Сього вже не знаю я.

    Се, бре­ху­не ти огид­ний,

    Твій був пос­ту­пок єхид­ний,

    Справка підлая твоя!»

    «Ой Вов­цу­ню, коб ти знав,

    Як то я їй дя­ку­вав

    За той вчи­нок ми­ло­серд­ний,

    Що да­ла собі нак­лас­ти

    Те, що прав­но ма­ло впас­ти

    Та на мій хре­бет мізер­ний!..

    Благородная Вов­чи­ця!

    Вчинком тим ти б міг гор­диться.

    Є зас­лу­га тут моя…

    А при тім во­на, нівро­ку,

    Суковатого об­ро­ку

    Знести мо­же більш, ніж я!»

    Так-то Лис з Вов­чиці кпив­ся.

    Всі сміялись, Вовк ка­зив­ся.

    «Брехо! Мит­ко! - він кри­чав.-

    Най кор­дюк язик твій сто­чить!

    Як ти все в живії очі

    Біле в чор­не проб­ре­хав!

    Але ні, не язи­ка­ми,

    А зу­ба­ми і ру­ка­ми

    Будем биться! Най ум­ру,

    А тобі, бре­ху­не, вбійце,

    Зраднику і кро­вопійце,

    Хавку кля­тую зап­ру!»

    Крикнув Лис: «Ти, грубіяне!

    Думаєш, що лай­ка ста­не

    Латкою на честь твою?

    В лайці ти міцніший, син­ку,

Пошук на сайті: