Жандарм. Не хапайся за голову, Миколо! Адже твоє сумлiння само тобi каже, що моя правда.
Микола. Нi, брешеш. Я її не силував! Вона ще вдячна менi була…
Жандарм. Адже бачиш її вдячнiсть.
Микола. Вороже, се ти її звiв, одурив, причарувавi
Жандарм. Ти мав три роки часу причарувати її до себе. Чому сього не вчинив?
Микола.. Бо я не чарiвник – ось чому!
Жандарм. Бо ти вiхоть, а не чоловiк – ось чому!
Микола. Хто вiхоть? Я вiхоть?
Жандарм. Авжеж не я.
Микола. Отже я зараз покажу тобi, що я не вiхоть. Марш менi з хати! (Хапає його за плечi.)
Жандарм. (вiдтручує його). Iди спати, Миколо! Ти троха п’яний.
Микола. П’яний чи не п’яний, не твоя рiч. Але ти менi геть iз хати забирайся!
Жандарм. От же не вступлюся. Тут i заночую, коли менi схочеться.
Микола (лагiдно). Вступися, Михаиле! Не доводи мене до лютостi.
Жандарм (лагiдно). I не доходи до лютостi, небоже, се нездорово. А я справдi у тебе заночую. А завтра оба разом поїдемо до мiста.
Микола. Оба разом? Пощо?
Жандарм (виймає папiр i показує). Ади, знаєш отсей папiр?
Микола. Чорти б його знали, а не я!
Жандарм. То зле, Миколо! Не вадило б тобi його знати. Тут i про тебе дещо написано.
Микола.. А що там про мене написано?
Жандарм. Наказ iз суду, аби тебе приставити. Я ще нинi маю його доручити вiйтовi. Там знов на тебе в судi щось наговорили.
Микола.. Га. Юдо! Так ти знов з того боку пiдо мною риєш? Зовсiм мене доконати хочеш? От же не дiждеш! (Вириває йому з рук папiр i рве на куснi.) На, маєш, маєш, маєш!
Жандарм. Дурню, i що ти зробив? Чи ти знаєш, що тобi буде за се?
Микола. Не менi, а тобi.
Жандарм. Нi, тобi! На, маєш раз! (Б’є його в лице.) Се на завдаток! На, маєш два! (Замахується.)
Микола (хапає карабiн). На тобi також разi (Кидається на Михайла.)
Анна (кидається мiж них). Миколо, набiк!
Микола (вiдтручує її). Ти сама набiк!
Жандарм. Пусти його, Анно! Я його i так не боюся. (Хапає за карабiн, хоче вирвати Миколi.) Пусти, дурню! З тим не жартуй!
Микола. Ось тобi мiй жарт! (Пускає карабiн, хапає сокиру i втоплює в груди Жандарм овi. Той падає.)
Анна. Господи! Що з тобою, Михаиле? (Кидається до нього.)
Жандарм (вхопився рукою за груди, з котрих бухає кров). А ее так! Нiчого! Нiчого менi не треба.
Анна. Кров! Кров! Ти ранений, Михаиле, забитий. Голубчику! Де рана?
Жандарм. Нiчого, Анно, нiчого! Се лиш жарт був. Троха поболить та й перестане. Годi, Миколо! Чого став та й трусишся? Дай руку!
Микола (кидає сокиру). Та… та… невже воно нiчого?
Жандарм. (слабше). Дай руку! (Простягає йому закровавлену руку. Микола дає свою.) Спасибi тобi! Ти зробив менi прислугу, i я не гнiваюсь на тебе! Я хотiв i сам собi таке зробити, та якось рука не пiднялася.
Анна. Михаиле, серце моє, скажи, що тобi? Де в тебе рана?
Жандарм. Кажу тобi, що менi зовсiм добре. Навiть i лiкiв не треба! А ось i свiдки! Ну, слава богу! Слава богу!
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Тi самi, вiйт, Бабич, Настя, селяни.
Вiйт. Ген! А тут що такого? Хто тут галасує?
Настя. Ой лишенько! Шандар забитий.
Вiйт. Невже неживий? Миколо, Анпо! Що се таке? Говорiть, чого стоїте як остовпiлi?
Жандарм (слабо). Пане вiйте! Дайте їм спокiй! Вони не виннi! Я… я сам…
Вiйт. А тобi що таке сталося? Пощо на себе руки наложив?
Жандарм. Так було треба. То моя рiч… Анно! Миколо… бувайте здоровi… i простiть. (Умирає.)
Анна (кидається до трупа). Михаиле, Михайлику! На кого ти мене покидаєш? Що я без тебе на свiтi зачну?
Микола. Анно, вспокiйся, хiба ти не маєш для кого жити?
Заслона спадає