Жандарм (знов придивляється його лицю). Але тебе, брате, таки порядно тi полiна мусили заїхати. Цiле праве лице мов граблями подряпане.
Микола. Та кажу тобi, що як на мене з правого боку полiна гуркнули, то я думав, що вже менi голову на камуз розбили.
Жандарм (встає, проходиться по хатi i сiдає лiворуч вiд Миколи, а потiм глядить на нього). Ов, та бо у Тебе i з лiвого боку ще гiрше калiцтво.
Микола (змiшаний). А то я тим боком на землю впав, на рiще, та й так направився. Ще щастя, що ока на сук не висадив.
Жандарм (заглядає йому в очi). Е, та бо i спереду шрам на чолi, зовсiм, як би хто подряпав. Ще й синцi попiд очима. Ей, Миколо, признайся, се не вiд полiн!
Микола (ще гiрше змiшаний). Що ти знов! До чого маю признатися? Бiймебоже, що я з нiким не бився! Та й нащо би я тебе дурив?
Жандарм (смiється i клепле його по плечi). Ну, ну, Микола, не бiйся! Я нинi твiй гiсть, то не потребуєш Nменi нi до чого признаватися. Але се одно тобi скажу, небоже: ти на крутаря не вродився. Видно вiдразу, коли хочеш щось збрехати, а воно тобi анi руш не удається!
Микол а (заляканий). Але ж скари ж то мене господи!
Анна. Миколо, та покинь же божитися! Ось подумай радише, де ми пану шандаревi постелимо. Пiзня година,, а ви оба помученi, пора спати. Микола. Ай, ай, ай, твоя правда, небого! А я, дурень, забалакався та й забув про се! Я зараз, зараз! (Хапається сюди й туди по хатi, та не може потрапити на лад. Надiває шапку та й кожух.)
Анна. Ба, ти куди?
Микола. Я зараз! Знаєш, я так думаю: околот соломи принесу, постелимо Михайловi отут на землi. Ти только верет яких приладь, подушку, а кожухом накриється.
Жандарм. О, спасибiг вам. У мене е свiй плащ.
Анна. Та я би була сама за соломою пiшла. Микола. НуI Куди тобi! Я сам заразiсько принесу. (Бере шапку i виходить.)
ЯВА СЬОМА
Тi самi без Миколи.
Анна порається коло постелi.
Жандарм пiдходить до неї i бере її за плечi.
Жандарм. Анно!
Анна (ледве чутно). Чого тобi?
Жандарм. Що, ти навiть поглянути на мене не хочеш?
Анна обертається до нього лицем, але зараз спускає очi вниз i мовчить. Жандарм довго дивиться на неї.мНелюди! Поганцi! Таки додержали слова, закопали тебе живцем у могилу! Бог би їм сього не простив!
Анна. Про кого се ти?
Жандарм. А про кого ж би, як не про твоїх коханих братчикiв? Знаєш, як мене взяли до вiйська, то один iз них у коршмi виразно сказав менi: “Ти, Михаиле, iди в божий час, але про Анну i не думай. Не буде вона твоя, хоч би ми мали її живцем у могилу закопати”. Я тодi розсмiявся йому в очi, але бачу, що вони таки поставили на своїм.
Анна (несмiло). Так ти… не гнiваєшся на мене? Не проклинаєш мене?
Жандарм. На тебе, бiдна сирото! Хiба ж я не знаю, що ти тут нiчого не винна, що у тебе не було власної волi, що тебе загукали, одурили, замучили?
Анна плаче.
Та нi, признаюся тобi, в першiй хвилi, дiзнавшися, що ти вийшла замуж за отсього тумана, я був лютий на тебе. Я був би вбив тебе, коли б ти була де близько. Я цiлими днями бiгав мов одурiлий по полю i кляв тебе, просив на тебе у бога найтяжчої кари, найстрашнiшого лиха,
Анна (перелякана). Михайле!
Жандарм. Не бiйся, бог не дитина, щоби слухати прокльонiв одурiлого чоловiка.
Анна (крiзь сльози). Ой, боюсь, що вiн таки вислухав тебе!
Жандарм (радiсно). Що? Значить, ти не забула мене? Любиш мене ще, Анно?
Анна (з переляком вiдпихає його вiд себе). Мовчи, мовчи! Що ти говориш? Не смiй до мене так говорити. Я шлюбна жiнка, я чоловiка маю.
Жандарм. Е, що такий чоловiк! Нинi є, а завтра може не бути.
Анна. Як то? Що се значить? Що ти говориш?
Жандарм. Нiчого. Так собi. Але якби його не було, то ти…
Анна. Мовчи! Мовчиї Не говори! I про чоловiка мого не смiй думати нiчого злого!
Жандарм. Ет, говори собi! Се ми вже побачимо. Що я про нього думаю, то моя рiч.
Анна (бере його за рам’я). Михаиле, що ти думаєш, скажи менi?
Жандарм. Дай менi спокiй! Завтра побачиш!
Анна. Завтра? Значить, є щось? Ти щось задумав? Щось страшне? О, так! Бачу се по твоїх очах! Чула се с твого голocy, коли ти розпитував його про тi шрами. О, я знаю-тебе, у тебе кам’яне серце! Я не буду просити тебе, щоб тизмилувався над нами, не погубляв нас. Одно тiлькi тобi скажу, що двоє невинних людей вiзьмеш на душу!
Жандарм. Я маю в бозi надiю, анi одного не вiзьму. Але те одно тобi скажу, що твiй чоловiк був би дуже добре зробив, коли би був нинi дома сидiв i не їздив на заробок.
Анна. Звiр ти, звiр лютий! Наострився пожерти нас i тепер думаєш, що найшов притоку. Але бог тебе,покарае, тяжко покарає?
Жандарм (смiється). Ха, ха, ха! Ось гарно: двоє мерцiв зiйшлося, що за життя любилися i по смертi одноза друге не забули, а зiйшовшися, не мають що лiпшого робити, як сваритися. Анно, серце моє! Невже ж я такий, ненависний тобi?
Анна. Чого ти хочеш вiд мене? Чого прийшов у сi сторони?
Жандарм. Богом тобi клянуся, що я не хотiв. Два мiсяцi я вже тут, а знаєш сама, що я досi оминав вашу хату. Аж сьогодня – не знаю, чи бог, чи зла доля завели мене до вас.
Анна. Годi. Чоловiк iде! (Стелить постiль, Жандарм сiдає кiнець столу i нiби дрiмає.)
ЯВА ВОСЬМА
Тi самi i Микола з околотом соломи.
Микола (кидає околiт насеред хати). Ну, та й шаруга ж там, господи! Завтра, мабуть, нашу хату рiвно зi стрiхою замете. Адже я ледво докопався з хати до стодоли. (Роздягається.) А ти що, Михаиле, дрiмаєш? А я думав, що ти з давньою знайомою (моргає на Анну) схочеш побалакати. Адже ви колись любилися…
Жандарм. Е, чи однi то дурницi чоловiковi по головi стрiляли, поки молодий був. А тепер, як чоловiка в вiйську промуштрували, та по босняцьких горах прогонили, та на шандарськiй службi пiдгартували, то куди вже йому давнi любощi згадувати. Та й твоя жiнка, вибачай за слово, якась мов прикисла троха. Мабуть, мiцно її в руках держиш, га?
Микола. Я? Її? Господи, та вона мене… Та я би її… Але що таке говорити! Смiшно менi, старому. А от що сумує та тоскує вона коло мене, се правда.
Жандарм. Ну, се вже ваша обоїх рiч. Що менi в те мiшатися!
Микола. Так, брате, твоя правда. Муж i жона – одна сотона; чужому нема що туди пальцi втиркати.
Анна (стелить Жандарм овi на землi). Ти, Миколо, дверi позамикав?
Микола. Ба, аякже! (Позiває.) О, пора в стебло. (Хреститься i шепотом молиться до образiв.)
Жандарм. Та хiба й собi роздягатися. (Роздягається, хреститься i лягає на землi.) А якби я завтра рано не збудився, то будьте ласкавi збудити мене, скоро встанете.
Анна. Добре, добре. (Кладе його карабiн на лаву, заглядає до печi i затикає її. Тим часом Микола, скiнчивши молитву, розперiзується i лягає на постелi.)
Микола. Ти спиш уже, Михаиле?
Жандарм. Та дрiмаю. Або що таке?
Микола. Та нiчого. Добранiч тобi!
Жандарм. Добранiч!
Анна хреститься, вiдтак стає за припiчок i гасить лампу.
Заслона спадає
ДIЯ ДРУГА
Декорацiя та сама. День. В печi горить.
Микола парить березове пруття i крутить ужiвки.
Анна то порається коло печi, то помагає йому.
ЯВА ПЕРША
Микола i Анна.
Микола. Ну, держи добре, не пускай! (Крутить.) Так. Тепер давай сюда. Най його хороба спiткає з його латрами! Плюнув би чоловiк на той заробок, а тут нi, їдь знов, щоби того проклятого латра докапарити, щоб вiн йому стiкся.
Анна. Та чень нинi легше буде їхати, нiж учора. Бач, випогодилося!
Микола. Ага, випогодилося! А вчора дорогу замело зо шумом, що й слiду не найти. Нi, я таки не поїду сьогодня. I себе збавлю, i худобу, а за що? Нехай вiн пропадає зi своїми латрами.
Анна. Та то певно, що лiпше не їхати, нiж по снiгах з тягарем копатися. Латри не втечуть, а робота й дома найдеться. Ой, якби ти був учора мене послухав та, не їхав!
Микола. Або що?
Анна. Та нiчого. Але моє серце чує якусь бiду. Яка менi нинi погань снилася, то нехай бог боронить! Десь нiби я коралi сiю по хатi, по оборi, по цiлiм селi, та такi грубi та червонi…
Микола (немов сам до себе). Коралi-то сльози.
Анна. А далi десь нiби на нашу хату з усiх бокiв пси гавкають, у дверi лiзуть, у вiкна голови пхають, та такi лютi та розжертi…
Микола. Лютi пси – то напасть.
Анна. А далi десь нiби мене до шлюбу вбирають а в саме бiле: бiлi черевики, бiлу спiдницю, бiлу перемiтку.
Микола. Свят, свят, свят! Що тобi, жiнко? Най бог вiдвертає вiд нас усе лихе! Що ти говориш?
Анна. Та що таке? Хiба се що значить?
Микола. Та… бодай у лиху годину не згадувати! Господи! Сон, мара! На все божа воля. Не треба нiколи забiгати поперед батька в пекло, ось що! (Крутить далi.) Гм, i що його робити з тими латрами, i сам не знаю.