Украдене щастя - Іван Франко (сторінка 9)

    Вiйт. А пам'ятай­те ме­нi, аби все по­ряд­но, без об­ра­зи бо­жої.

    Шльома. Чуєте, що пан на­чальник ка­же? Без об­ра­зiв бо­жих!

    Вiйт. А ско­ро сон­це зай­де, за­раз ме­нi пе­рес­та­ти i до­до­му роз­хо­ди­ти­ся. Я тут при­сяж­но­го приш­лю, аби нiх­то не смiв…

    Шльома. По­що, па­не на­чальни­ку? По­що при­сяж­но­го тру­ди­ти! Хi­ба я сам не знаю, що на­ле­житься? Як прий­де той час, то вже я сам їм ска­жу, що тре­ба пе­рес­та­ти. Ну, ну, бав­те­ся! А ви, па­не на­чальни­ку, хо­дiть зо мною, я вам маю щось ду­же лад­не ска­за­ти. (Тяг­не йо­го до корш­ми.)

    

ЯВА ВОСЬМА

    

    Тi са­мi без вiй­та i Шльоми.

    Юрба розс­ту­пається, про­чи­щу­ючи мiс­це по­се­ре­ди­нi. Стар­шi чо­ло­вi­ки i жiн­ки за­сi­да­ють то ко­ло му­зик, то по­пiд стi­ною на ос­ло­нах, то на ко­ло­дах. Дi­ти ви­ла­зять на плiт. Па­руб­ки i дiв­ча­та у двi ла­ви сто­ять дов­ко­ла. Му­зи­ка за­чи­нає гра­ти.

    Один па­ру­бок. Гей, по­гу­ляй­мо ни­нi! Не­хай ли­хо смiється! Ану, му­зи­ки, ко­ло­мий­ки! Та та­кої врiж­те дрiб­ної, аби аж жиж­ки тру­си­ли­ся!

    Музики гра­ють ко­ло­мий­ки, кiлька пар тан­цює. По якiмсь ча­сi му­зи­ки ури­ва­ють, тан­цю­ючi ста­ють.

    Парубок. А то що? Чо­го ви ста­ли? Скрип­ник по­ка­зує сми­ком на ву­ли­цю.

    Гомiн. Шан­дар! Шан­дар! Той, що Ми­ко­лу до кри­мi­на­лу зав­дав!

    Усi сти­ха­ють, па ли­цях вид­ко нес­по­кiй а на­вiть ост­рах.

    

ЯВА ДЕВ'ЯТА

    

    Тi са­мi, Жан­дарм i Ан­на.

    

    Жандарм (тяг­не Ан­ну за ру­ку). Але хо­ди ж бо, хо­ди! Чо­го то­бi они­ма­ти­ся!

    Анна. Бiй­ся бо­га, Ми­ха­иле! Пус­ти ме­не! Ади, лю­ди ззи­ра­ються.

    Жандарм. Ну, то що, що ззи­ра­ються? Ко­му цi­ка­во, не­хай ди­виться. А ме­не то що об­хо­дить? Я з людсько­го ди­ву не бу­ду нi си­тий, нi го­ло­ден.

    Анна. Але стид­но. Ли­це лу­пається. Шеп­чуть, пальця­ми по­ка­зу­ють.

    Жандарм (грiз­но ди­виться на неї). Ан­но, я ду­мав, що ти ро­зум­на жiн­ка, а ти все ще дур­ни­цi пле­теш. Пiс­ля то­го, що ста­ло­ся, ти ще мо­жеш ува­жа­ти на людськi по­зир­ки i по­шеп­ти! Тьфу, чис­то бабська на­ту­ра!

    Анна. Ми­ха­иле!..

    Жандарм. Нi, не ка­жи ме­нi так! Не хо­чу те­бе зна­ти, анi ба­чи­ти, ко­ли ти та­ка.

    Анна. Ми­ха­иле!..

    Жандарм. Ну, так iдеш?

    Анна. Гос­по­ди, що ж я маю ро­би­ти!..

    Жандарм. I тан­цю­ва­ти бу­деш зо мною?

    Анна (з жа­хом). Тут? При всiх?

    Жандарм. Ти знов своє? Анi сло­ва бiльше! Бу­деш чи не бу­деш?

    Анна (шеп­че). Гос­по­ди, до­дай ме­нi си­ли! (По­дає йо­му ру­ку. Обоє наб­ли­жа­ються до юр­би пе­ред корш­мою.)

    Жандарм. Сла­ва Iсу­су!

    Селяни i се­лян­ки (кла­ня­ються). Сла­ва на­вi­ки!

    Жандарм. Я чув тут пе­ред хви­лею му­зи­ку, ба­чив та­нець.

    Парубок. Ну, а хi­ба що? Не вiльно нам?

    Другий па­ру­бок. Ни­нi пу­шiн­ня.

    Третiй па­ру­бок. Нам пан на­чальник поз­во­лив.

    Жандарм. Ну, ну, та я нi­чо­го не ка­жу. По­тан­цюй­те со­бi. Ну, му­зи­ки, грай­те! Най по­чую, як ви тут у Нез­ва­ни­чах умiєте. Мо­же, й ме­не охо­та вiзьме з ва­ми пок­ру­ти­ти­ся. Поз­во­ли­те, хлоп­цi?

    Парубки. О, про­си­мо, про­си­мо!

    Музика грає. Жан­дарм, пос­лу­хав­ши тро­хи, бе­ре Ан­ну за ру­ку i вiд­хо­дить з нею до корш­ми.

    

ЯВА ДЕСЯТА

    

Тi самi без Жандарм а i Анни.

    

    Перша жiн­ка. Та й справ­дi пiш­ла з ним.

    Друга жiн­ка. Вид­но, що їй зра­зу нi­яко­во бу­ло. Тро­ха про­ти­ви­лась.

    Настя. Ще не при­вик­ла, ку­мо. Але при­вик­не швид­ко. Вiн її прив­чить.

    Друга жiн­ка. Та й страш­ний же! А най­ст­раш­нi­ший, як ус­мi­хається. Так тi зу­би­щi бi­лi та ве­ли­кi вис­та­вить, що, здається чо­ло­вi­ко­вi, ось-ось уку­сить.

    Музика, тан­цi. По хви­лi Жан­дарм i Ан­на ви­хо­дять iз шин­ку, бе­руться за ру­ки i пус­ка­ються та­кож у та­нець.

    

ЯВА ОДИНАДЦЯТА

    

    Тi са­мi, Жан­дарм i Ан­на тан­цю­ють. По­ма­лу тан­цю­ючi па­ри розс­ту­па­ються. На всiх ли­цях обу­рен­ня. Жан­дарм i Ан­на ли­ша­ються са­мi.

    

    Жандарм (по­ба­чив­ши се, зу­пи­няється, грiз­но). А се що? (Обер­тається кру­гом.) Чо­му не тан­цюєте?

    Парубки (кла­ня­ються, лу­ка­во). Нам до­сить.

    Жандарм. Як то? Не хо­че­те бiльше?

    Один па­ру­бок. Нi. По­му­чи­лись.

    Жандарм. Хлоп­цi, се ви зад­ля ме­не?

    Парубок. Мо­же, й так.

    Жандарм. Що? Ви смiєте ме­нi та­кий стид ро­би­ти?

    Парубок (смi­лi­ше). А пан смi­ють нам та­кий стид ро­би­ти?

    Жандарм. Який?

    Парубок. Тан­цю­ва­ти з та­кою жiн­кою. -

    Жандарм. З якою?

    Парубок. Са­мi то лiп­ше знаєте, з якою. Ми з нею не тан­цюємо.

    Жандарм. Але я з нею тан­цюю. Ви ме­нi не смiєте сти­ду ро­би­ти. Я цi­сарський слу­га.

    Парубок. Ми всi цi­сарськi. А до тан­цю ви нас не при­си­луєте.

    Жандарм (м'якше). А мо­же, й при­си­лую. (Кри­чить.) Жи­де! Гей, Шльомо!

    

ЯВА ДВАНАДЦЯТА

    

    Тi са­мi i Шльома, за ним вiйт.

    

    Шльома (з лi­ва­ром у ру­цi). Чо­го вам тре­ба, па­не пос­тен­фi­рер?

    Жандарм. Вiд­ро го­рiв­ки i пiв­бо­чiв­ки пи­ва для всеї гро­ма­ди, на мiй ра­ху­нок, ро­зу­мiєш? А за­раз!

    Парубок. Ви, па­не шан­да­ре, дар­мо не екс­пен­суй­те­ся! Ми ва­шої го­рiв­ки анi ва­шо­го пи­ва пи­ти не бу­де­мо i в та­нець з от­сею ко­бi­тою не пi­де­мо. Ми анi вам, анi їй чес­тi не уй­маємо. Що со­бi маєте, то со­бi май­те, але тан­цю­ва­ти з ва­ми не мо­же­мо. Вiльно па­ну на­чальни­ко­вi за­бо­ро­ни­ти нам дальше ба­ви­ти­ся, то ми ро­зiй­де­мо­ся. Гей, хлоп­цi, дiв­ча­та, хо­дi­мо до­мiв!

    Вiйт (стає на се­ре­ди­нi). Гов, гов! А тут що та­ке ста­ло­ся?

    Парубок (кла­няється). Нi­чо­го, па­не на­чальни­ку. По­тан­цю­ва­ли та й до­до­му йде­мо.

    Вiйт. Ба, та так жи­во?

    Парубок. Ад­же єго­мость ост­ро за­ка­зу­ва­ли.

    Вiйт. Ти, блаз­ню один! Ме­нi то­то бу­деш при­га­ду­ва­ти? Ка­ди то­му, що но­са не має, а не ме­нi. Ти ду­маєш,,що я та­кий ду­рень i не ба­чу, що тут дiється?

    Парубок. Ну, то чо­го ж пан на­чальник пи­та­ються?

    Вiйт. Мов­чи, дур­ню! Хлоп­цi, стид вам та­ке ро­би­ти! Пан шан­дар ни­нi ваш гiсть, са­мi ви йо­го зап­ро­си­ли - не бiй­те­ся, я ба­чив че­рез вiк­но! Ну, а те­пер та­кий беш­кет йо­му ро­би­те? Фе, так не­гар­но.

    Парубок. А нам ви­па­дає з та­кою ра­зом тан­цю­ва­ти?

    Вiйт. Ан­на по­ряд­на гос­по­ди­ня! Чо­го ви вiд неї хо­че­те?

    Парубок. Чо­ло­вi­ка вi­ша­ти ма­ють, а во­на тут бу­де тан­цю­ва­ти. То так по­ряд­на гос­по­ди­ня ро­бить?

    Вiйт. Не слу­хай­те, дi­ти! Се брех­ня, її чо­ло­вi­ка ще не су­ди­ли, ще не зна­ти, чи вiн що ви­нен, а без су­ду нi­ко­го не вi­ша­ють. А ко­ли пан шан­дар не цу­рається вес­ти її в та­нець, то ви не маєте пра­ва нею цу­ра­ти­ся. Ну, ну, не фир­кай­те­ся, а будьте ра­дi, що вам доз­во­ле­но ба­ви­ти­ся. А ви, па­не шан­да­ре, не про­тив­те­ся дiт­ва­кам. Са­мi ба­чи­те, во­ни то не з зло­го сер­ця. Ну, му­зи­ки, ну, грай­те!

    Музики гра­ють; звiльна, мля­во по­чи­на­ються тан­цi. По якiмсь ча­сi Жан­дарм з Ан­ною знов пус­ка­ються в та­нець. На­раз на пiв­так­тi му­зи­ка ури­ває, па­ри, крiм Жан­дарм а i Ан­ни, ста­ють мов вко­па­нi.

    

ЯВА ТРИНАДЦЯТА

    

    Тi са­мi, по хви­лi Ми­ко­ла.

    

    Музики i часть тан­цю­ючих ба­чать Ми­ко­лу, ще за­ким вiн по­явив­ся на сце­нi. Жан­дарм i Ан­на обер­не­нi до нього пле­чи­ма.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_franko_ukradene_shastya.docx)Ivan_franko_ukradene_shastya.docx108 Кб3767
Скачать этот файл (Ivan_franko_ukradene_shastya.fb2)Ivan_franko_ukradene_shastya.fb2142 Кб2844

Пошук на сайті: