По селах – Іван Франко

Лиш міх товстий під себе простеливши.

Лиш Сень не ліг. При вигаслім огнищі

Сидить він, скулившись від холоду,

Недвижний, у якійсь глибокій думі.

– О господи! – зітхне часом. – Не дай

Сліпому і глухому в світі жити,

Щоб не заскочив неготових нас

Великий день, страшний день суду твого!

І він здригнувся.

– Господи помилуй!

Се смерть у очі заглядає! – шепнув

І знов почав молитись, ще щиріше,

Ще гарячіше. Тихо сяють зорі,

Немов манять до себе. Дух якийсь

Могучий і таємний пролітає

Понад землею. Чує лет його

Усяке серце добре та чутливе

И тріпочесь тужно, наче пташка в кліті.

Чого? Куди? Пошто? Дарма питати.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: