Тричі мені являлася любов – Іван Франко

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов



Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла



І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.



Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.



Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

"Мені не жить, тож най умру одна!"



І мовчки щезла там, де вічно темнно.

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,



Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір.



Спершу я думав, що бокує, тоне

Десь в тіні, що на мене й не зирне –

Та враз мов бухло полум'я червоне.



За саме серце вхопила мене,

Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась

І смокче кров, і геть спокій жене.



Минали дні, я думав: наситилась,

Ослабне, щезне…Та дарма! Дарма!

Вона мене й на хвилю не пустилась,



Часом на груді моїй задріма,

Та кігтями не покида стискати;

То знов прокинесь, звільна підійма



Півсонні вії, мов боїться втрати,

І око в око зазира мені.

І дивні іскри починають грати



В її очах – такі яркі, страшні,

Жагою повні, що аж серце стине.

І разом щось таке в них там на дні



Ворушиться солодке, мелодійне,

Що забуваю рани, біль і страх,

В марі тій бачу рай, добро єдине.



І дармо дух мій, мов у сіті птах,

Тріпочеться! Я чую, ясно чую,

Як стелиться мені в безодню шлях



І як я ним у пітьму помандрую.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар