Квіти – Леонід Глібов

ГЛІБОВ ЛЕОНІД

КВІТИ

У гарному будинку на вікні

Бриніли Квіти у макітрі;

Тихесенько вони гойдалися на вітрі,

Радіючи весні.

На другому вікні стояли інші Квіти:

З паперу зроблені і шовком перевиті,

На дротяних стебельцях, наче мак,-

Хто йде, дивується усяк…

Чого тепер не роблять люде!

Без коней їздять,- ще колись

І не такеє диво буде:

От-от – дивись –

На місяць злізуть панувати

І там почнуть

По-своєму порядкувати,

Ще й земство заведуть…

А покіль що – повернем річ на Квіти.

День парний був; у холодку спочити

Ховавсь усяк.

От справжні Квіти кажуть так:

– Ой Вітрику, наш милий друже!

Навій нам дощику мерщій,

Бо душно стало дуже

Скрізь по землі сухій.-

А тії, шовком вбрані Квіти,

Сміються з них:

– Кому-кому – ще й вам годити,-

Не бачили дурних!

Навій їм дощику із неба…

Нащо він здавсь, коли його не треба?

Поналива води –

Хоч не ходи.

Не слід їм. Вітре, догоджати,

Бо що вони за Квіти, треба знати?

Ще тиждень поцвітуть,

А потім і посхнуть.

Ось ми не простою красою –

Сам бачиш ти –

І літом і зимою

Уміємо цвісти…-

А вітер віє, повіває…

Вже близько хмара… дощик накрапає.

І зразу зашумів –

Долину звеселив…

А тії Квіти, шовком вбрані"

Попадали, неначе п'яні,-

Пропала чвань!

Тепер – куди не глянь –

Скрізь по двору їх вітер носить.

Розумному, як кажуть, досить.

[1864-1872]

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар