Мірошник – Леонід Глібов

ГЛІБОВ ЛЕОНІД

МІРОШНИК

Мірошник мав хороший млин.

В хазяйстві неабищо він:

Про се гаразд усякий знає,

Хто хлібець має.

Млин у Мірошника був водяний.

Мірошник той Хомою звався,

І був він чоловік такий,

Що не гаразд за діло брався;

А інший раз

Буває дорогий і час.

Вода раз греблю просмоктала…

Ну що ж! Узять би й загатить.

Так ні! Мірошник спить та спить.

Вода ж біжить… іце більш прорвала;

Хомі й за вухом не свербить.

Хто йде – мерщій у млин загляне:

– Ой Хомо, Хомо, схаменись!

Он скоро вже й води не стане;

Піди лиш, брате, подивись! –

А він їх слуха щось не дуже:

– Нехай лиш! Річка – не калюжа;

Води ще стане на ввесь вік! –

З Хоми сміються добрі люде:

– Тоді побачимо, як буде,-

Дурний ти, Хомо, чоловік! –

І справді сталось, як казали:

Вода зійшла – колеса стали.

Злякавсь Мірошник та й біжить

Притьмом до прірви, щоб гатить.

Курей тим часом із десяток

Прийшло напитися води.

Уздрів Мірошник сих паньматок.

– Бач, капосні! – кричить.- Куди?

У мене й так води немає,

Ще й ви сюди?! –

І зозла палицю хапає…

Шпурнув – та й всіх курей побив.

А млин стоїть, хоч прірву й загатив;

І що робити – не втямає…

Ні з чим зостався мій Хома:

Води нема, й курей чортма.

На світі є такі пани:

Без діла сотні всюди сують,

А за недогарок вони

Людей і лають, і мордують.

(Вони се так, бач, хазяйнують!).

Та й диво, що у них

Хазяйство піде все на сміх!

1853

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар