Охрімова свита – Леонід Глібов

ГЛІБОВ ЛЕОНІД

ОХРІМОВА СВИТА

Була в Охріма сіра свита,

Так хороше пошита:

Іззаду вусики з червоного сукна;

На комірі мережечка така, що на! –

Хоч голові носити.

Дурний Охрім не вмів її глядіти,

Таскав, коли й не слід таскать.

Раз став він свиту надягать,-

Аж дивиться – рукава вже продрались.

От мій Охрім, щоб люди не сміялись,

Налагодивсь латать.

А де ж суконця взять?

Охрімові невдивовижу!

"Ми знайдемо! – він каже сам собі,-

Рукава трохи обчикрижу

Та й поможу журбі".

Зробив

І свиту знов надів.

І хороше йому здається,

Хоч руки й голі до локіт;

Так он біда: куди він не поткнеться,-

Усяк од реготу береться за живіт.

Розсердився Охрім, що з його так глузують.

"Тривайте ж,- каже,- коли так,

Зроблю ж я осьде як…

Нехай дурні собі пустують;

У них, видно, жуки у голові…

А ми втнемо рукавця і нові,

Хіба мудрація велика!"

Охрім догадливий був парубіка!

Прехорошенько взяв

Підрізав поли він чимало,-

Якраз, щоб на рукава стало,-

Покраяв та й попришивав –

І знов рукава як рукава;

І ходить мій Охрім, неначе та проява,

Та й думає: "Ось я-то молодець,

Удався хоч куди хлопчина!"

Дурний, дурний: а на йому свитина,

Неначе той німецький каптанець!

Отак і з тим буває,

Хто чортзна-де добро своє діває,-

А там як кинеться – вертить і так і сяк,

Неначе горобець у клітці…

Дивись, згодя – гуляє неборак

В Охрімовій куценькій свитці.

1853

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар