Щука – Леонід Глібов

ГЛІБОВ ЛЕОНІД

ЩУКА

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцім би вона такеє виробляла,

Що у ставку ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Піймали Щуку молодці

Та в шаплиці

Гуртом до суду притаскали,

Хоча чуби й мокренькі стали.

На той раз суддями були

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа,-

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий.

За стряпчого, як завсігди годиться,

Була приставлена Лисиця…

А чутка у гаю була така,

Що ніби Щука та частенько,

Як тільки зробиться темненько,

Лисиці й шле – то щупачка,

То сотеньку карасиків живеньких

Або линів гарненьких…

Чи справді так було, чи, може, хто збрехав

(Хто ворогів не мав!),-

А все-таки катюзі,

Як кажуть, буде по заслузі.

Зійшлися судді, стали розбирать:

Коли, і як воно, і що їй присудити?

Як не мудруй, а правди ніде діти.

Кінців не можна поховать…

Не довго думали – рішили –

І Щуку на вербі повісити звеліли.

– Дозвольте і мені, панове, річ держать,-

Тут обізвалася Лисиця.-

Розбійницю таку не так судить годиться:

Щоб більше жаху їй завдать

І щоб усяк боявся так робити, –

У річці вражу Щуку утопити!

– Розумна річ! – всі зачали гукать.

Послухали Лисичку

І Щуку кинули – у річку.

1858

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: