“Глянь на мене, вітрику, чи гарно прибралась?
Рано до схід сонечка росою вмивалась,
Є у мене листячко, пахучії квіти.
Чому ж мені, вітрику, ой чом не радіти?
Краще в полі нашому над мене немає.
Аж до моря славонька про мене літає.
Із моєї сипанки (1) смачна страва буде,
Поливку і маслечко дадуть добрі люде!”
“Рівна, сестро милая, нам доля з тобою, —
Обізвався братичок десь за борозною. —
Скрізь по людях склалася і про мене слава,
Он і в полі, вітрику, кипить моя страва”.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Великою пошаною в народі користувалися хліб та круп’яні культури, які давали людям щоденні страви. Тому Л. Глібов і склав акровірш про гречку, з якої виходить добра каша з поливкою (підливкою) та маслечком. Не менше популярним було й просо, з якого робили пшоняну крупу та варили польову кашу чи козацький куліш. Акровірш нагадує народну пісню звертаннями, повторами, вигуками, вживанням пестливо-зменшувальних слів.
(1) Сипанка — дерев’яна тара для зберігання зерна; тут: крупа.