Одначе, перш, ніж понюхати, пильно подивився, чи нікого немає. Здається, що ні; аж ось ввижається йому, що пень дерева пихкає і дметься, показуються вуха, наливаються червоні очі, роздуваються ніздрі, ніс наморщився, от-от чхне. "Ні, не понюхаю табаки!" подумав дід, сховавши ріжок: "знову заплює чортяка очі!" Вхопив казана і скільки духу тікать. Тільки чує, а позаду щось так і чеше його лозиною по ногах. "Ой, ой, ой!" покрикував тільки дід, біжучи з усієї сили. І вже як добіг до попового городу, тоді тільки почав потроху переводити дух.
"І куди це запропастився дід?" думали ми, дожидаючи його години зо три. Вже з хутора давно прийшла мати і принесла горщик гарячих галушок. Діда нема та й нема! Сіли знову вечеряти самі. Після вечері мати вимила горщик, дивиться, куди б вилити помиї, щоб не на грядку, аж бачить – сунеться прямо їй назустріч кухва1. У небі було темненько. Це ж, мабуть, котрийсь із хлопців, пустуючи, сховався за кухвою, та й підштовхує її. "От і добре, сюди я й виллю помиї", сказала та й вилила гарячі помиї.
"Ой", закричало щось басом. Зирк – дід. Ну, хто ж знав таке! їй-богу, думали, що діжка лізе. Признатися, хоч воно трохи ніби й гріх, а таки сміх узяв, коли побачили, як сива дідова голова вся була облита помиями і обвішана лушпинням з кавунів та динь.
"Бачиш, чортова баба", сказав дід, обтираючи полою голову: "як ошпарила! ніби свиню перед Різдвом! Ну, хлопці, буде тепер вам на бублики! У золотих жупанах будете ходити, сучі діти! Подивіться, лишень, подивіться сюди, чого я вам приніс!" сказав дід і одкрив казана. І що ж би таке було там, як ви гадаєте? Ну, принаймні, подумавши добре? га? золото? Отож-бо й є, що не золото: сміття,
Кухва – бочка, глек. гній… сором казати, що таке! Плюнув дід, викинув казана і руки помив.
Після того заказав і нам вірити коли-небудь чортові. "Ви собі й не думайте", говорив він нам часто: "все, що не скаже ворог господа Христа, все збреше, сучий син! Правди в нього й на копійку немає!" І бувало тільки почує старий, що в якомусь місці неспокійно: "Ану, хлопці, давайте хрестити!" загукає до нас: "так його! так його! гарненько!" і почне класти хрести. А те прокляте місце, де не витанцьовувалось, обгородив він тином і звелів кидати туди все, що було непотрібного, увесь бур'ян і сміття, що згрібали з баштана. Так от як морочить нечиста сила чоловіка. Я добре знаю цю землю: після того наймали її у батька під баштан сусідні козаки. Земля добра! і родила завжди на диво; тільки на тому завороженому місці ніколи не було нічого путнього. Засадять, як слід, а зійде щось таке, що й не добереш у ньому толку: кавун не кавун, гарбуз не гарбуз, огірок – не огірок… чорт знає, що таке!
Вечори на хуторі біля Диканьки Частина перша
Сорочинський ярмарок. Переклад А. Хуторяна
Вечір проти Івана Купала. Переклад І. Сенченка
Майська ніч, або Утоплена. Переклад М. Рильського
Втрачена грамота. Переклад С. Васильченка
Частина друга
Ніч перед Різдвом. Переклад А. Хуторяна
Страшна помста. Переклад І. Сенченка
Іван Федорович Шпонька та його тітонька. Переклад Остапа Вишні
Зачароване місце. Переклад С. Васильченка.
Бібліотека світової літератури для дітей у 100 томах "СВІТОВИД" заснована 2004 року
Вступне слово Т. Гундорової
Ілюстрації А. Бубнова, В. Власова, І. Годіна, М. Дерегуса, Є. Кібрика, А. Лаптєва, М. Нестерова
Друкується за виданням: К.: Держлітвидав, 1952
Гоголь Микола Васильович
Вечори на хуторі біля Диканьки.