Мертві душі – Микола Гоголь

Але протягом того, як він сидів у твердому своєму кріслі, тривожимий думками й безсонням, частуючи щиро Ноздрьова й усю рідню його, і перед ним блимала лойова свічка, якої гніт давно вже накрився нагорілою чорною шапкою, щохвилини загрожуючи погаснути, і дивилася йому у вікна сліпа, темна ніч, готова ось-ось посиніти від наближення світанку, і пересвистувалися вдалині далекі півні, і в зовсім заснулому місті, може, пленталася де-небудь фризова шинель, бідолаха невідомо якого класу й чину, який знає одну тільки (гай-гай!) занадто второвану російським безшабашним народом дорогу, — в цей час на другому кінці міста відбувалась подія, що мала ще погіршити неприємне становище нашого героя. А саме по далеких вулицях і завулках міста деренчав дуже дивний екіпаж, який викликав сумнів щодо своєї назви. Він не був схожий ні на тарантас, ні на коляску, ні на бричку, а був швидше схожий на товстощокий опуклий кавун, поставлений на колеса. Щоки цього кавуна, тобто дверці, що мали сліди жовтої фарби, зачинялись дуже погано через поганий стан ручок і замків, абияк зв'язаних мотузками. Кавун був набитий ситцьовими подушками у вигляді кисетів, валків і просто подушок, напханий мішками з хлібинами, калачами, кокурками83, скородумками й кренделями з заварного тіста. Пиріг з курятиною і пиріг-розсольник виглядали навіть зверху. Зап'ятки були зайняті особою лакейського походження, в куртці з доморобної вибійки, з неголеною бородою, в якій уже пробивалася рідка сивина, особа, відома під ім'ям слуги. Деренчання і скрегіт від залізних скобок та іржавих гвинтів розбудили на другому кінці міста будочника, який, піднявши свою алебарду, закричав спросоння що було сили: "хто йде?" але, побачивши, що ніхто не йшов, а чулося тільки здалека деренчання, піймав у себе за коміром якогось звіра і, підійшовши до ліхтаря, скарав його тут же в себе на нігті. Після чого, відставивши алебарду, знову заснув за статутами свого рицарства. Коні раз у раз падали на передні коліна, бо були нековані, і до того ж, як видно, зручний міський брук їм був мало знайомий. Колимага, зробивши кілька поворотів з вулиці на вулицю, нарешті звернула в темний провулок повз невелику парафіяльну церкву Миколи на Недотичках і спинились перед ворітьми будинку протопопші. З брички вилізла дівка з хусткою на голові, в тілогрійці, і грюкнула обома кулаками у ворота так сильно, що хоч би й чоловікові (слугу у вибійчаній куртці уже потім стягнено було за ноги, бо спав, як мертвий). Собаки загавкали, і ворота, роззявившись, нарешті, проковтнули, хоч і на превелику силу, цей незграбний дорожній утвір. Екіпаж заїхав на тісне подвір'я, завалене дровами, курниками і всякими хлівцями; з екіпажа вилізла пані: ця пані була поміщиця, колезька секретарша Коробочка. Старенька, незабаром по від'їзді нашого героя, в такий зайшла неспокій щодо обману, який міг статися з його боку, шо, не поспавши три ночі підряд, вирішила поїхати до міста, незважаючи на те, що коні не були ковані, і там дізнатися напевне, почому йдуть мертві душі, і чи не схибила вона, боронь Боже, продавши їх, може, за півдарма. До якого наслідку призвело це прибуття, читач може дізнатися з однієї розмови, що відбулася між двома дамами. Розмова ця… але хай краще розмова ця буде в дальшій главі.

ГЛАВА IX

Вранці, раніше навіть того часу, який призначено в місті N. для візитів, з дверей оранжевого дерев'яного будинку з мезоніном і голубими колонами випурхнула дама в клітчатому чепурному клокові, супроводжена лакеєм у шинелі з кількома комірами й золотим галуном на круглому лощеному капелюхові. Дама впурхнула відразу з незвичайною поквапливістю по відкинутих приступках

у коляску, що стояла біля під'їзду. Лакей зараз же зачинив даму дверцями, закидав приступками й, ухопившись за ремені позаду коляски, гукнув кучерові: "поганяй!" Дама везла щойно почуту новину і почувала потяг непереможний швидше переказати її. Щохвилини виглядала вона з вікна й бачила на невимовну собі досаду, що все ще залишається півдороги. Кожен будинок здавався їй довшим, ніж звичайно; біла кам'яна богадільня з вузенькими вікнами тяглася нестерпно довго, так що вона нарешті не стерпіла, щоб не сказати: проклята будівля, і краю нема! Кучер уже двічі діставав наказ: "швидше, швидше, Андрюшко! ти сьогодні нестерпно довго ідеш!" Нарешті мета була досягнута. Коляска спинилась перед дерев'яним теж одноповерховим будинком темно-сірого кольору, з білими дерев'яними барельєфчиками над вікнами, з високими дерев'яними штахетами перед самими вікнами й вузьким палісадником, за штахетами якого тоненькі деревця побіліли від міської куряви, що ніколи з них не сходила. У вікнах мигтіли вазони з квітами, папуга, що гойдався в клітці, учепившись дзьобом за кільце, і дві собачки, що спали на сонці. В цьому будинку жила щира приятелька прибулої дами. Автор в надзвичайному утрудненні, як назвати йому обох дам так, щоб знову не розсердилися на нього, як сердилися давніше. Назвати вигаданим прізвищем небезпечно. Хоч яке вигадай ім'я, а вже неодмінно знайдеться в якомусь кутку нашої держави, гаразд, що велика, хто-небудь, що ним зветься, і неодмінно розсердиться не на життя, а на смерть, почне говорити, що автор умисне приїжджав секретно з тим, щоб вивідати все, що таке він сам, і в якому кожушку ходить, і до якої Аграфени Іванівни навідується, і що любить поїсти. Назвати ж по чинах, боронь Боже, ще небезпечніше. Тепер у нас усі чини й стани такі роздратовані, що все, що тільки буває в друкованій книзі, уже здається їм натяком на них: таке вже, видно, віяння у повітрі. Досить сказати тільки, що є в одному місті дурна людина, це вже й натяк: раптом вискочить пан поважного вигляду ft закричить: адже я теж людина, виходить, я теж дурень, словом, вмить збагне, в чому річ. А тому, щоб уникнути всього цього, будемо називати даму, до якої приїхала гостя, так, як її називали майже одностайно в місті N., саме дамою приємною у всіх відношеннях. Цю назву вона здобула законним способом, бо, справді, нічого не жалкувала, щоб бути люб'язною до краю. Хоч, звісно, крізь люб'язність прокрадалася ух яка в'юнка жвавість жіночого характеру! і хоч часом у кожному приємному слові її стирчала ух яка шпилька! а вже не доведи Господи, що кипіло в серці проти тієї, яка б пролізла як-небудь і чим-небудь у перші. Але все це було огорнуте найтоншою світськістю, яка тільки буває в губернському місті. Всякий рух робила вона з смаком, навіть любила вірші, навіть іноді мрійно вміла тримати голову, і всі погодились, що вона, справді, дама приємна у всіх відношеннях. А друга дама, тобто та, що приїхала, не мала такої різноманітності в характері, і тому будемо називати її: просто приємна дама. Приїзд гості збудив собачок, що спали на сонці: кудлату Адель, що безнастанно плуталась у власній шерсті, і песика Попурі на тоненьких ніжках. Той і друга з гавкотом понесли бубликами хвости свої в передпокій, де гостя звільнялась від свого клока й зосталася в платті модного узору й кольору та в довгих хвостах на шиї; жасміни полинули по всій кімнаті. Як тільки у всіх відношеннях приємна дама дізналася про приїзд просто приємної дами, так і вибігла в передпокій. Дами схопились за руки, поцілувались і скрикнули, як скрикують інститутки, зустрівшись незабаром після випуску, коли мамусі ще не встигли пояснити їм, що батько в однієї бідніший і нижчий чином, ніж у другої. Поцілунок був дзвінкий, бо собачки загавкали знову, за що були вдарені хусткою, і обидві дами пішли у вітальню, певна річ, блакитну, з канапою, овальним столом і навіть ширмочками, оповитими плющем; слідом за ними побігли з гарчанням кудлата Адель і високий Попурі на тоненьких ніжках. "Сюди, сюди, ось у цей куточок!" казала господиня, саджаючи гостю в куток дивана. "Отак! отак! ось вам і подушка!" Сказавши це, вона запхнула їй під спину подушку, на якій був вишитий шерстю рицар таким чином, як їх завжди вишивають по канві: ніс вийшов драбинкою, а губи чотирикутником. "Яка ж я рада, що ви… Я чую, хтось під'їхав, та думаю собі, хто б міг так рано. Параша каже: віце-губернаторша, а я кажу: ну от знову приїхала дурепа надокучати, і вже хотіла сказати, що мене нема дома…"

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: