Хай не здається читачеві дивним, що обидві дами були незгодні між собою в тому, що бачили майже одночасно. Є, справді, на світі багато таких речей, що мають уже таку властивість: як на них гляне одна дама, вони вийдуть зовсім білі, а гляне друга, вийдуть червоні, червоні, як брусника.
"Ну, ось вам ще доказ, що вона бліда", провадила приємна дама: "я пам'ятаю як зараз, що я сиджу коло Манілова й кажу йому: гляньте, яка вона бліда! Справді, треба бути до такої міри безтолковими, як інші мужчини, щоб захоплюватись нею. А наш чарівник… Ах, яким він мені здався бридким! Ви не можете собі уявити, Ганно Григорівно, до якої міри він мені здався бридким".
"Так, але ж знайшлися деякі дами, що були небайдужі до нього".
"Я, Ганно Григорівно? От уже ніколи ви не можете сказати цього, ніколи, ніколи!"
"Та я не говорю про вас, наче крім вас нікого нема".
"Ніколи, ніколи, Ганно Григорівно! Дозвольте мені вам сказати, що я дуже добре себе знаю; хіба що з боку яких-небудь інших дам, які грають роль неприступних".
"Це вже пробачте, Софіє Іванівно! Дозвольте вам сказати, що за мною таких скандальозностей ніколи ще не водилося. За ким іншим хіба, а вже за мною ні, дозвольте мені це вам сказати".
"Чого ж ви образились? там же були й інші дами, були навіть такі, що перші захопили стільця біля дверей, щоб сидіти до нього ближче".
Ну, вже після цих слів, сказаних приємною дамою, мусила б неминуче настати буря, але, на превелике диво, обидві дами враз притихли, і зовсім нічого не настало. У всіх відношеннях приємна дама згадала, що викройка від модного плаття ще не в її руках, а просто приємна дама, що вона ще не встигла вивідати ніяких подробиць щодо відкриття, зробленого її щирою приятелькою, і тому мир настав дуже скоро. А втім, обидві дами не можна сказати, щоб мали в своїй натурі потребу завдавати прикрості і взагалі в характерах їхніх нічого не було злого, а так, невідчутне в розмові народжувалося само собою маленьке бажання кольнути одна одну; просто, одна одній для невеличкої втіхи при нагоді прикине якесь живе слівце: ось, мовляв, тобі! на, візьми, з'їж! Різного роду бувають потреби в серцях, як чоловічої, так і жіночої статі.
"Я не можу одначе зрозуміти тільки того", сказала просто приємна дама: "як Чичиков, бувши людиною заїжджою, міг насмілитись на такий відважний пасаж. Не може бути, щоб тут не було учасників".
"А ви думаєте, нема їх?"
"А хто ж би, гадаєте, міг допомагати йому?"
"Ну та хоч і Ноздрьов".
"Невже Ноздрьов?"
"А що ж? його ж на це вистачить. Ви знаєте, він рідного батька ладен продати, або, ще краще, програти в карти".
"Ах, Боже мій, які цікаві новини я дізнаюся від вас! Я б ніяк не могла припустити, щоб і Ноздрьов був причетний до цієї історії!"
"А я завжди припускала".
"Як подумаєш, справді, чого тільки не діється на світі: ну, чи можна було гадати, коли памятаєте, Чичиков щойно приїхав до нас у місто, що він учинить такий чудний марш у світ? Ах, Ганно Григорівно, коли б ви знали, як я перетривожилася! коли б не ваша прихильність і дружба… от уже, дійсно, на краю загибелі… куди ж? Машка моя бачить, що я бліда, як смерть: серденько пані, каже імені, ви бліді, як смерть. Машко, кажу, мені не до того тепер. Так от який випадок! Так і Ноздрьов тут, прошу покірно!"
Приємній дамі дуже хотілося вивідати дальші подробиці щодо викрадення, тобто, о котрій годині й інше, але багато захотіла. У всіх відношеннях приємна дама прямо відмовилась незнанням. Вона не вміла брехати: припустити що-небудь — це інша річ, та й то в такому разі, коли припущення спиралося на внутрішнє переконання; коли ж було відчутне внутрішнє переконання, тоді вона вміла постояти за себе, і спробував би якийсь дока-адвокат, що славиться хистом перемагати чужі думки, спробував би він змагатися тут, побачив би він, що значить внутрішнє переконання.
Що обидві дами нарешті цілком переконалися в тому, що спершу припустили лише як припущення, в цьому немає нічого незвичайного. Наш брат, народ розумний, як ми звемо себе, робить майже так само і за доказ можуть правити наші вчені розвідки. Спочатку вчений під'їжджає в них надзвичайним падлюкою, починає боязко, помірковано, починає найсмиреннішим запитом: чи не звідти? чи не з того кутка дістала ім'я така-то країна? або: чи не належить цей документ до іншого, пізнішого часу? або: чи не треба під цим народом розуміти ось який народ? Цитує негайно тих і інших стародавніх письменників, і як тільки побачить якийсь натяк або, просто, здалося йому, що натяк, вже він переходить в рись і бадьориться, розмовляє зі стародавніми письменниками запросто, ставить їм запити і сам навіть відповідає за них, забуваючи зовсім про те, що почав з боязкого припущення; йому вже здається, що він це бачить, що це ясно — і розвідку закінчено словами: так ось як воно було, так ось який народ треба розуміти, так ось з якої точки треба дивитись на предмет! Потім на повний голос з кафедри, — і новознайдена істина пішло гуляти по світу, набираючи собі послідовників та прихильників.
В той час, коли обидві дами так вдало й так дотепно розв'язали таку заплутану обставину, увійшов до вітальні прокурор з незмінне нерухомою своєю фізіономією, густими бровами й кліпаючим оком. Дами навперебій заходилися розповідати йому про всі події, розповіли про купівлю мертвих душ, про намір викрасти губернаторську дочку і збили його зовсім з пантелику, так що скільки не стояв він на одному місці, не кліпав
лівим оком і не бив себе хусткою по бороді, змітаючи звідти тютюн, але анічогісінько не міг зрозуміти. Так на тому й залишили його обидві дами й вирушили кожна в свій бік бунтувати місто. Цей захід удалося здійснити їм за півгодини з чимось. Місто зовсім було збудоражене; все прийшло в рух, і хоч би хто міг що-небудь зрозуміти. Дами вміли напустити такого туману в вічі всім, що всі, а особливо чиновники, якийсь час залишалися приголомшеними. Становище їхнє в першу хвилину було подібне до становища школяра, якому вві сні товариші, що встали раніше, засунули в ніс гусара, тобто папірець з тютюном. Потягши спросоння увесь тютюн у себе з усією щирістю сонного, він прокидається, схоплюється, дивиться, як дурень, витріщивши очі на всі боки, і не може зрозуміти, де він, що з ним було, і потім уже розпізнає осяяні скісним промінням сонця стіни, сміх товаришів, що поховались по кутках, і свіжий ранок, що заглядає у вікно разом з ожилим лісом, що бринить тисячами пташиних голосів, і осяяною річкою, що там і там зникає виблискуючими викрутасами між тонкими очеретами, усю всипану голими дітлахами, що закликають до купання, і потім уже нарешті почуває, що в носі в нього сидить гусар. Таке достоту було в першу хвилину становище обивателів і чиновників міста. Кожен, як баран, спинився, витріщивши очі. Мертві душі, губернаторська дочка й Чичиков збилися й поплуталися в головах їх надзвичайно химерно; і потім уже, після першого запаморочення, вони ніби почали розпізнавати їх нарізно і відділяти одне від одного, почали вимагати пояснення і сердитись, бачачи, що справа ніяк не хоче пояснитися. Що за притча, справді, що за притча ці мертві душі? логіки немає ніякої в мертвих душах, як же купувати мертві душі? де ж дурень такий візьметься? і на які сліпі гроші купуватиме він їх? і навіщо, до якого діла можна приткнути ці мертві душі? і чого вплуталася сюди губернаторська дочка? Якщо він хотів викрасти її, гак навіщо для цього купувати мертві душі?
Якщо ж купувати мертві душі, так навіщо викрадати губернаторську дочку? подарувати чи що він хотів їй ці мертві душі? Що за дурницю, справді, рознесли по місту? Що за напрям такий, що не встигнеш повернутись, а тут уже й пустять історію і хоч би якийсь глузд був… А от рознесли ж, виходить, була якась причина? Яка ж причина в мертвих душах? навіть і причини немає. Це, виходить, просто: на городі бузина, нісенітниця, курзу-верзу! це, просто, чорт би його забрав!..
Словом, пішли розмови, розмови, і все місто заговорило про мертві душі й губернаторську дочку, про Чичикова й мертві душі, про губернаторську дочку й Чичикова, і все що тільки було піднялося. Як вихор знялося доти, здавалось, дрімливе місто! Вилізли з нір усі тюрюки й бабаки, що позалежувались у халатах по кілька років дома, складаючи провину то на шевця, що пошив тісні чоботи, то на кравця, то на п'яницю-кучера. Усі ті, що припинили давно вже всякі знайомства й зналися тільки, як кажуть, з поміщиком Завалишиним та Полежаєвим (знамениті терміни, виведені від дієслів полежати та завалитись, які у великому вжитку в нас на Русі, так само, як фраза: заїхати до Сопикова й Храповицького, яка означає всякі мертвецькі сни на боці, на спині й у всіх інших положеннях з вихрапами, носовими висвистами й іншими такими речами). Усі ті, яких не можна було виманити з дому навіть закликом на смакування п'ятисоткарбованцевої юшки з двохаршинними стерлядями і всякими танучими в роті кулеб'яками; словом, виявилось,' що місто і людне, і велике, і населене як слід. Показався якийсь Сисой Пафнутійович і Макдональд Карлович, що про них і не чути було ніколи; у вітальнях застовбичив якийсь високий, високий з простреленою рукою такий високий на зріст, якого навіть і не видно було. На вулицях показалися криті дрожки, невідомі лінійки, деренчалки, колесосвистки — і заварилася каша. Іншим часом і за інших обставин, такі чутки, може, й не звернули б на себе ніякої уваги; але місто N. давно вже не діставало ніяких зовсім звісток. Навіть не сталося протягом трьох місяців нічого такого, що звуть у столицях комеражами, а це, як відомо, для міста те саме, що своєчасний довіз харчових припасів. У міській говірні виявились відразу дві зовсім протилежні думки й утворилися відразу дві протилежні партії: чоловіча й жіноча. Чоловіча партія, найбільш безтолкова, звернула увагу на мертві душі. Жіноча зосередила увагу виключно на викраденні губернаторської дочки. У цій партії, треба сказати на честь дамам, було незрівнянно більше ладу й обачності. Таке вже, видно, саме призначення їх бути гарними хазяйками й розпорядницями. Все в них незабаром набрало найпевнішого вигляду, одяглося в ясні й очевидні форми, пояснилось, очистилось, словом, вийшла викінчена картинка. Виявилось, що Чичиков давно вже був закоханий, і бачились вони в саду при місячному світлі, що губернатор давно віддав би за нього дочку, бо Чичиков багатий, як лихвар, коли б причиною не була дружина його, яку він покинув (звідки вони дізнались, що Чичиков жонатий — це нікому не було відомо), і що дружина, яка страждає від безнадійного кохання, написала листа губернаторові найзворушливішого, і що Чичиков, побачивши, що батько й мати ніколи не погодяться, зважився на викрадення. В інших домах розповідалося це трохи інакше: що в Чичикова немає зовсім ніякої дружини, але що він, як людина тонка, і така, що діє на певність, вирішив для того, щоб дістати доччину руку, почати справу з матері і мав з нею сердечний таємний зв'язок, і що потім зробив декларацію щодо доччиної руки; але мати, злякавшись, щоб не сталося злочину, противного релігії, і почуваючи в душі муки сумління, відмовила цілком, і що ось тому Чичиков зважився на викрадення. До всього цього приєдналося багато пояснень і поправок у міру того, як чутки доходили нарешті до найглухіших провулків. На Русі ж стани нижчі дуже люблять поговорити про плітки, що бувають у товариствах вищих, а тому почали про все це говорити в таких домках, де навіть у вічі не бачили й не знали Чичикова, пішли додатки і ще дальші пояснення. Сюжет ставав щораз цікавіший, набував щодня викінченіших форм і нарешті такий як є, у всій викінченості, внесений був у власні вуха губернаторші. Губернаторша, як мати сімейства, як перша в місті дама, нарешті як дама, що не підозрівала нічого подібного, була вкрай ображена такими історіями і пройнялась обуренням, з усякого погляду справедливим. Бідна блондинка витримала найприкріший tete-a-tete86, який тільки будь-коли траплялося мати шістнадцятилітній дівчині. Полилися цілі потоки розпитів, допитів, доган, погроз, докорів, умовлянь, так що дівчина кинулася в сльози, ридала й не могла зрозуміти жодного слова; швейцарові було дано найсуворіший наказ не приймати ні в який час і ні в якому разі Чичикова.