У н т е р-о ф і ц е р ш а. Та робити б то, звісно, нема чого. А за помилку ото звели йому заплатити штрафт. Мені свого щастя нема чого зрікатись, а гроші б мені тепер дуже знадобились.
Х л е с т а к о в. Добре, добре! Ідіть! ідіть! я розпоряджусь. (У вікно висовуються руки з просьбами). Та хто там іще? (Підходить до вікна). Не хочу, не хочу! Не треба, не треба! (Відходячи). Набридли, чорт забери! Не пускай! Осипе!
О с и п (кричить у вікно). Геть, геть! Не час, завтра приходьте! (Двері розчиняються і виставляється якась постать у фризовій шинелі, з неголеною бородою, роздутою губою та перев’язаною щокою, за нею в перспективі показується кілька інших).
О с и п. Геть, геть! чого лізеш? (Упирається першому в черево руками й випихається разом з ним у прихожу, зачинивши за собою двері).
Ява XII
Хлестаков і Марія Антонівна.
М а р і я А н т о н і в н а. Ой!
Х л е с т а к о в. Чого ви так злякались, панночко?
М а р і я А н т о н і в н а. Ні, я не злякалась.
Х л е с т а к о в (хизується). Даруйте, панночко, мені дуже приємно, що ви мене маєте за таку людину, яка… Чи насмілюся спитати вас: куди ви намірялися йти?
М а р і я А н т о н і в н а. Справді, я нікуди не йшла.
Х л е с т а к о в. Чого ж, приміром, ви нікуди не йшли?
М а р і я А н т о н і в н а. Я думала, чи не тут мамуня…
Х л е с т а к о в. Ні, мені хотілося б знати, чого ви нікуди не йшли?
М а р і я А н т о н і в н а. Я вам перешкодила. Ви працювали над важливими справами.
Х л е с т а к о в (хизується). А ваші очі кращі, ніж важливі справи… Ви ніяк не можете мені перешкодити, ніяким чином не можете; навпаки, ви можете зробити приємність.
М а р і я А н т о н і в н а. Ви говорите по-столичному.
Х л е с т а к о в. Для такої прекрасної особи, як ви. Чи насмілюсь бути таким щасливим, щоб запропонувати вам стільця? Але ні, вам треба не стільця, а трон.
М а р і я А н т о н і в н а. Справді, я не знаю… мені так треба було йти. (Сіла).
Х л е с т а к о в. Яка у вас чудова хусточка!
М а р і я А н т о н і в н а. Ви насмішник, аби тільки посміятися з провінціальних.
Х л е с т а к о в. Як би я бажав, панночко, бути вашою хусточкою, щоб обіймати вашу лілейну шийку.
М а р і я А н т о н і в н а. Я зовсім не розумію, про що ви говорите, якась хусточка… Сьогодні дивна погода!
Х л е с т а к о в. А ваші губки, панночко, кращі, ніж усяка погода.
М а р і я А н т о н і в н а. Ви все отаке говорите… Я б вас попросила, щоб ви мені написали краще на згадку які-небудь вірші в альбомі. Ви, певно, їх знаєте багато.
Х л е с т а к о в. Для вас, панночко, все, що хочете. Вимагайте, які вірші вам?
М а р і я А н т о н і в н а. Які-небудь, отакі — хороші, нові.
Х л е с т а к о в. Та що вірші! я багато їх знаю.
М а р і я А н т о н і в н а. Ну, скажіть-бо, які ж ви мені напишете?
Х л е с т а к о в. Та навіщо ж говорити? я й без того їх знаю.
М а р і я А н т о н і в н а. Я дуже люблю їх…
Х л е с т а к о в. Та в мене багато їх усяких. Ну, хай так, я вам хоч це: «О ти, людино, що даремно на бога ремствуєш в біді35…» ну, й інші… тепер не можу пригадати; а втім, це все нічого. Я вам краще замість цього виявлю моє кохання, яке від вашого погляду… (Присуваючи стілець).
М а р і я А н т о н і в н а. Кохання! Я не розумію кохання… Я ніколи й не знала, що таке кохання… (Відсуває стілець).
Х л е с т а к о в. Чого ж ви відсуваєте свого стільця? Нам краще буде сидіти близько одне до одного.
М а р і я А н т о н і в н а (відсуваючись). Навіщо ж близько? однаково й далеко.
Х л е с т а к о в (присуваючись). Чого ж далеко? однаково й близько.
М а р і я А н т о н і в н а (одсувається). Та до чого ж це?
Х л е с т а к о в (присуваючись). Але ж це вам здається тільки, що близько: а ви уявіть собі, що далеко. Який би я був щасливий, панночко, якби міг пригорнути вас у свої обійми.
М а р і я А н т о н і в н а (дивиться у вікно). Що це там, начебто полетіло? Сорока чи яка інша птиця?
Х л е с т а к о в (цілує її в плече й дивиться у вікно). Це сорока.
М а р і я А н т о н і в н а (підводиться з обуренням). Ні, це вже занадто… Зухвалість така!..
Х л е с т а к о в (затримуючи її). Вибачте, панночко: я це зробив з кохання, справді, з кохання.
М а р і я А н т о н і в н а. Ви вважаєте мене за таку провінціалку… (Силкується піти).
Х л е с т а к о в (далі затримуючи її ). З кохання, справді, з кохання. Я так тільки, пожартував: Маріє Антонівно, не гнівайтесь! Я ладен навколішки у вас просити пробачення. (Падає навколішки). Простіть же, простіть. Ви бачите, я на колінах.
Ява XIII
Ті самі й Анна Андріївна.
А н н а А н д р і ї в н а (побачивши Хлестакова на колінах). Ой, який пасаж!
Х л е с т а к о в (підводячись). А, чорт забери!
А н н а А н д р і ї в н а (до дочки). Це що значить, панночко? Це що за вчинки такі?
М а р і я А н т о н і в н а. Я, мамуню…
А н н а А н д р і ї в н а. Іди геть звідси! чи чуєш, геть, геть! І не смій показуватись на очі. (Марія Антонівна виходить у сльозах). Вибачте, я, скажу вам, так безмежно здивована…
Х л е с т а к о в (набік). А вона теж дуже апетитна, дуже непогана. (Кидається навколішки). Пані, ви бачите, я палаю від кохання.
А н н а А н д р і ї в н а. Як, ви на колінах? Ох, встаньте, встаньте, тут підлога завсім не чиста…
X л е с т а к о в. Ні, на колінах, неодмінно на колінах, я хочу знати, що мені судилось, життя чи смерть.
А н н а А н д р і ї в н а. Але дозвольте, я ще не розумію цілком значення слів. Якщо не помиляюсь, ви робите декларацію36 щодо моєї дочки.
Х л е с т а к о в. Ні, я закоханий у вас. Життя моє на волоску. Якщо ви не увінчаєте незмінне кохання моє, то я недостойний земного існування. З полум’ям у грудях прохаю руки вашої.
А н н а А н д р і ї в н а. Але дозвольте сказати: я так би мовити… я замужем.
Х л е с т а к о в. Цe нічого! Для кохання нема різниці; і Карамзін сказав: «Закони засуджують»37. Ми підемо в холодок струмків… Руки вашої, руки прошу.
Ява XIV
Ті самі і Марія Антонівна вбігає раптом.
М а р і я А н т о н і в н а. Мамуню, татуньо сказав, щоб ви… (Побачивши Хлестакова на колінах, скрикує): Ой, який пасаж!
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, чого ти? до чого? нащо? Що за пустотливість така! Раптом убігла, як очамріла кішка. Ну, що ти знайшла такого дивного? Ну, що тобі на думку спало? Справді, як дитина яка-небудь трилітня. Не схоже, не схоже, зовсім не схоже на те, щоб їй було вісімнадцять літ. Я не знаю, коли ти будеш розважніша, коли ти поводитимешся, як годиться благовихованій дівиці; коли ти будеш знати, що таке хороші правила і солідність у вчинках.
М а р і я А н т о н і в н а (крізь сльози). Я, справді, мамуню, не знала…
А н н а А н д р і ї в н а. У тебе вічно якийсь протяг розгулює в голові; ти береш приклад з дочок Ляпкіна-Тяпкіна. Чого тобі дивитись на них! не треба тобі дивитись на них. Тобі є приклади інші — перед тобою мати твоя. Ось які приклади ти повинна наслідувати.
Х л е с т а к о в (схоплюючи за руку дочку). Анно Андріївно, не перешкоджайте нашому щастю, благословіть незрадливе кохання!
А н н а А н д р і ї в н а (вражена). То ви в неї?..
Х л е с т а к о в. Вирішіть: життя чи смерть?
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от бачиш, дурна, ну от бачиш: через тебе, отаке дрантя, гість зволив стояти на колінах, а ти раптом вбігла, як божевільна. Ну, от, справді, слід, щоб я навмисне відмовила: ти недостойна такого щастя.
М а р і я А н т о н і в н а. Не буду, мамуню; справді, більше не буду!
Ява XV
Ті самі і городничий хапаючись.
Г о р о д н и ч и й. Ваше превосходительство! не занапастіть! не занапастіть!
Х л е с т а к о в. Що вам?
Г о р о д н и ч и й. Там купці скаржились вашому превосходительству. Честю запевняю, і наполовину нема того, що вони кажуть. Вони самі обманюють і обмірюють народ. Унтер-офіцерша набрехала вам, нібито я її висік; вона бреше, їй-богу, бреше. Вона сама себе висікла.
Х л е с т а к о в. Хай пропаде унтер-офіцерша — мені не до неї.
Г о р о д н и ч и й. Не вірте, не вірте. Це такі брехуни… Їм ось така дитина не повірить. Вони вже на все місто відомі, як брехуни. А щодо шахрайства насмілюсь доповісти: це такі шахраї, яких і на світі не було.
А н н а А н д р і ї в н а. Чи знаєш ти, якою честю вшановує нас Іван Олександрович? Він просить руки нашої дочки.