А н н а А н д р і ї в н а. До свого дядька, щоб попросити благословення.
Г о р о д н и ч и й. Попросити благословення; але завтра ж… (Чхає, привітання зливаються в суцільний шум). Вельми дякую! Але завтра ж і назад… (Чхає; привітальний шум; чутніше за інші голоси):
Д і л ь н и ч н о г о п р и с т а в а. На здоров’я, ваше високоблагородіє!
Б о б ч и н с ь к о г о. Сто років і міх червінців!
Д о б ч и н с ь к о г о. Продовж, боже, на сорок-сороків!
А р т е м і я Ф и л и п о в и ч а. Щоб ти пропав!
Ж і н к а К о р о б к і н а. Щоб тебе чорт узяв!
Г о р о д н и ч и й. Найщиріше дякую! І вам того ж бажаю.
А н н а А н д р і ї в н а. Ми тепер у Петербурзі маємо намір жити. А тут, скажу вам, таке повітря… сільське вже занадто!.. признаюсь, велика неприємність… От і чоловік мій… він там дістане генеральський чин.
Г о р о д н и ч и й. А так, скажу вам, панове, я, чорт забери, дуже хочу бути генералом.
Л у к а Л у к и ч. І дай боже стати!
Р а с т а к о в с ь к и й. Від людини неможливо, а від бога все можливо.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Великому кораблеві — велика й плавба.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Які заслуги, така й шана.
А м о с Ф е д о ро в и ч (набік). Ще й справді зробиться генералом! От уже кому личить генеральство, як корові сідло! Ну, брат, ні, до цього ще довга пісня. Тут і кращі за тебе є, а досі ще не генерали.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (набік). Ото, чорт забери, вже й у генерали лізе! Чого доброго, може, й буде генералом. Адже в нього поважності, лихий не взяв би його, доволі. (Звертаючись до нього). Тоді, Антоне Антоновичу, і нас не забудьте.
А м о с Ф е д о р о в и ч. І коли що станеться, наприклад, яка-небудь потреба у справах, не залишіть без заступництва!
К о р о б к і н. Наступного року повезу синка до столиці на користь державі, то, зробіть ласку, виявіть йому вашу протекцію, місце батька заступіть сирітці.
Г о р о д н и ч и й. Я готовий із свого боку, готовий старатися.
А н н а А н д р і ї в н а. Ти, Антошо, завжди готовий обіцяти. По-перше, тобі не буде часу думати про це. І як можна, і з якої речі себе обтяжувати отакими обіцянками?
Г о р о д н и ч и й. Чому ж, серце моє? іноді можна.
А н н а А н д р і ї в н а. Можна, звісно, та не всякій же дрібноті виявляти своє заступництво.
Ж і н к а К о р о б к і н а. Ви чули, як вона трактує нас?
Г о с т я. Егеж, вона така завжди була; я її знаю, посади мужика за стіл, він і ноги свої…
Ява VIII
Ті самі і поштмейстер поквапливо, з розпечатаним листом у руці.
П о ш т м е й с т е р. Дивовижна річ, панове! Чиновник, якого ми вважали за ревізора, був не ревізор.
В с і. Як, не ревізор?
П о ш т м е й с т е р. Зовсім не ревізор,— я дізнався про це з листа.
Г о р о д н и ч и й. Що ви, що ви, з якого листа?
П о ш т м е й с т е р. Та з власного його листа. Приносять до мене на пошту лист. Глянув на адресу — бачу «на Поштамтську вулицю». Я так і зомлів. «Ну», думаю собі, «певно, знайшов непорядки на пошті й повідомляє начальство». Взяв, та й розпечатав.
Г о р о д н и ч и й. Як же ви?..
П о ш т м е й с т е р. Сам не знаю: надприродна сила спонукала. Покликав був уже кур’єра на те, щоб послати його з естафетою39, але цікавість така взяла, якої ще ніколи не почував. Не можу, не можу, чую, що не можу! тягне, так от і тягне! В одному вусі так от і чую: «Ей, не розпечатуй! пропадеш як курка»; а в другому наче біс який шепче: «Розпечатай, розпечатай, розпечатай!» І як придушив сургуч — по жилах вогонь, а розпечатав — мороз, їй-богу, мороз. І руки тремтять, і все закаламутилось.
Г о р о д н и ч и й. Та як же ви насмілились розпечатати листа такої уповноваженої особи?
П о ш т м е й с т е р. То ж бо й штука, що він не уповноважений і не особа!
Г о р о д н и ч и й. Що ж він, по-вашому, таке?
П о ш т м е й с т е р. Ні се ні те, чорт знає, що таке!
Г о р о д н и ч и й (запально). Як ні се ні те? Як ви смієте назвати його ні тим ні сим, та ще й чортзнає-чим? Я вас під арешт…
П о ш т м е й с т е р. Хто? ви?
Г о р о д н и ч и й. А так, я!
П о ш т м е й с т е р. Короткі руки!
Г о р о д н и ч и й. Чи знаєте ви, що він жениться з моєю дочкою, що я сам буду вельможа, що я аж на Сибір запроторю?
П о ш т м е й с т е р. Ех, Антоне Антоновичу, що Сибір? далеко Сибір. Ось краще я вам прочитаю. Панове! дозвольте прочитати листа?
В с і. Читайте, читайте!
П о ш т м е й с т е р (читає). «Спішу повідомити тебе, душа Тряпічкін, які зо мною чудеса. На дорозі обчистив мене кругом піхотний капітан, отож трактирник хотів уже був посадовити в тюрму; коли раптом з моєї петербурзької фізіономії та з костюму ціле місто взяло мене за генерал-губернатора. І тепер я живу в городничого, розкошую, упадаю напропалу за його жінкою і дочкою; не вирішив тільки, з котрої почати — думаю, перше з матінки, бо, здається, готова ту ж мить до всіх послуг. Пам’ятаєш, як ми з тобою бідували, обідали на шармака, і як одного разу кондитор схопив був мене за комір, з приводу з’їдених пиріжків за рахунок прибутків аглицького короля? Тепер зовсім інакше повернулось. Усі мені дають позичково, скільки хоч. Оригінали страшенні від сміху ти б умер. Ти, я знаю, пишеш статейки, вмісти їх у свою літературу. По-перше: городничий — дурний, як сивий кінь…»
Г о р о д н и ч и й. Не може бути! Там нема цього.
П о ш т м е й с т е р (показує листа) Читайте самі!
Г о р о д н и ч и й (читає). «Як сивий кінь». Не може бути! ви це самі написали.
П о ш т м е й с т е р. Як же б я став писати?
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Читайте!
Л у к а Л у к и ч. Читайте!
П о ш т м е й с т е р (читаючи далі). «Городничий — дурний, як сивий кінь…»
Г о р о д н и ч и й. О, чорт забери, треба ще повторювати! наче воно там і так не стоїть.
П о ш т м е й с т е р (читаючи далі) Хм… хм… хм… хм… «сивий кінь. Поштмейстер теж добра людина..» (Кидаючи читати). Ну, тут про мене він теж непристойно висловився.
Г о р о д н и ч и й. Ні, читайте!
П о ш т м е й с т е р. Та, навіщо ж?..
Г о р о д н и ч и й. Ні, чорт забери, коли вже читати, то читати! Читайте все!
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Дозвольте, я прочитаю. (Надіває окуляри й читає). «Поштмейстер достоту департаментський сторож Міхеєв, напевне так само, падлюка, п’є без просипу».
П о ш т м е й с т е р (до глядачів). Ну, поганий хлопчисько, якого треба відшмагати більш нічого!
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (читаючи далі). «Доглядач за богоугодними закладами… І… І…» (Заїкується).
К о р о б к і н. А чого ж ви зупинились?
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Та нечітке перо… а втім, видно, що негідник.
К о р о б к і н. Дайте мені. От у мене, я думаю кращі очі. (Бере листа).
А р т е м і й Ф и л и по в и ч (не даючи листа). Ні, це місце можна пропустити, а там далі розбірливо.
К о р о б к і н. Та дозвольте, вже я знаю.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Прочитати я й сам прочитаю: далі, справді, все розбірливо.
П о ш т м е й с т е р. Ні, все читайте! адже перше все читано!
У с і. Віддайте, Артемію Филиповичу, віддайте листа! (До Коробкіна). Читайте.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Зараз. (Віддає листа). Ось, дозвольте… (Затуляє пальцем). Ось звідси читайте. (Всі приступають до нього).
П о ш т м е й с т е р. Читайте, читайте! дурниці, все читайте!
К о р о б к і н (читаючи). «Доглядач за богоугодними закладами Земляника — зовсім свиня в ярмулці».
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (до глядачів). І не дотепно! Свиня в ярмулці! де ж свиня буває в ярмулці?
К о р о б к і н (читаючи далі). «Доглядач шкіл протух увесь цибулею».
Л у к а Л у к и ч (до глядачів). Їй-богу, і в рот ніколи не брав цибулі.
А м о с Ф е д о р о в и ч (набік). Хвалити бога, хоч принаймні про мене нема!
К о р о б к і н (читає). «Суддя»…
А м о с Ф е д о р о в и ч. От тобі й на!.. (Вголос). Панове, я думаю, що лист довгий. Та й який чорт у ньому: погань отаку читати!
Л у к а Л у к и ч. Ні!
П о ш т м е й с т е р. Ні, читайте!
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ні, вже читайте.
К о р о б к і н (продовжує). «Суддя Ляпкін-Тяпкін найбільшою мірою моветон…» (Зупиняється). Мабуть, французьке слово40.
А м о с Ф е д о р о в и ч. А чорт його знає, що воно означає! Ще добре, коли тільки шахрай, а може, ще й за те гірше.