К о р о б к і н (читаючи далі). «А втім, народ гостинний і добродушний. Прощай, душа Тряпічкін. Я сам, за прикладом твоїм, хочу взятись до літератури. Нудне, брат, так жити, хочеш, нарешті, поживи для душі. Бачу: справді, треба за що-небудь високе взятися. Пиши до мене в Саратовську губернію, а звідти в село Підкотилівку. (Перевертає листа й читає адресу). Його благородію, вельмишановному панові Івану Васильовичу Тряпічкіну, в Санкт-Петербурзі, на Поштамтську вулицю, в домі під нумером дев’яносто сьомим, повернувши у двір, на третьому поверсі, праворуч».
О д н а з д а м. Який реприманд41 несподіваний!
Г о р о д н и ч и й. От коли зарізав, то зарізав! Убив, убив, зовсім убив! Нічого не бачу: бачу якісь свинячі рила, замість облич, а більш нічого… Вернути, вернути його! (Махає рукою).
П о ш т м е й с т е р. Де вже вернути! Я, як навмисне, наказав доглядачеві дати якнайкращу трійку; чорт підбив дати й наперед розпорядження.
Д р у ж и н а К о ро б к і н а. Оце так, оце-то нечувана конфузія!
А м о с Ф е д о р о в и ч. Одначе ж, чорт забери, панове! він у мене триста карбованців позичив.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. У мене теж триста карбованців.
П о ш т м е й с т е р (зітхає). Ох! і в мене триста карбованців.
Б о б ч и н с ь к и й. У нас з Петром Івановичем шістдесят п’ять на асигнації, егеж.
А м о с Ф е д о ро в и ч (недомислено розставляє руки). Як же це, панове? Як же це, справді, ми такого маху дали?
Г о р о д н и ч и й (б’є себе по лобі). Як я — ні, як я, старий дурень? Спав, дурний баран, з розуму!.. Тридцять років живу на службі: жоден купець ані підрядчик не міг обдурити; шахраїв над шахраями обманював, пройдисвітів і крутіїв таких, що весь світ ладні обікрасти, ловив на гачок. Трьох губернаторів обманув!.. Що губернаторів! (махнувши рукою) нічого й говорити про губернаторів…
А н н а А н д р і ї в н а. Але цього не може бути, Антоша: він заручився з Машенькою…
Г о р о д н и ч и й (з серцем). Заручився! Дуля з маком — ось тобі заручився! Лізе мені в очі із заручинами!.. (Несамовито). Ось, дивіться, весь світ, усе християнство, всі дивіться, як обдурено городничого! Дурня йому, дурня, старому падлюці! (Свариться сам на себе кулаком). Ех ти, товстоносий! Смоктульку, ганчірку вважав за поважну людину! Он він тепер по всій дорозі дзеленьчить дзвоником! Рознесе по всьому світу історію. Мало того, що підеш на посміховище — знайдеться перодряп, писака, в комедію тебе вставить. Ось що прикро! Чину, звання не пожаліє, і будуть усі скалити зуби та плескати в долоні. Чого смієтесь? із себе смієтесь!.. Ех, ви!.. (Тупає зі злості ногами по підлозі). Я б усіх отих писак! У, перодряпи, ліберали прокляті! чортове насіння! Вузлом би усіх зав’язав, на борошно б стер вас усіх, та чортові в підбивку! в шапку, туди йому!.. (Тикає кулаком і б’є підбором по підлозі).
(Після деякої мовчанки).
Досі не можу отямитись. От, справді, якщо бог хоче покарати, то відбере перше розум. Ну, що було в цьому вітрогонові схожого на ревізора? Нічого не було! От просто ні на півмізинця не було схожого — і раптом усі: ревізор, ревізор! Ну, хто перший пустив, що він ревізор? Кажіть!
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (розставивши руки). І як це сталося, хоч убий, не можу збагнути. Наче туман якийсь приголомшив, чорт попутав.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Та хто пустив,— ось хто пустив: оці молодці! (Показує на Добчинського і Бобчинського).
Б о б ч и н с ь к и й. Їй-богу, не я! і не думав…
Д о б ч и н с ь к и й. Я нічого, зовсім нічого…
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Звісно, ви…
Л у к а Л у к и ч. Звичайно. Прибігли, як божевільні, з трактиру: «Приїхав, приїхав і грошей не платить…» Знайшли велику птицю!
Г о р о д н и ч и й. Натурально, ви! плетуни міські, брехуни прокляті!
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Щоб вас чорт забрав з вашим ревізором та оповіданнями.
Г о р о д н и ч и й. Тільки нишпорите по місту та бентежите всіх, торохтії прокляті! Плітки сієте, сороки короткохвості!
А м о с Ф е д о р о в и ч. Паскудники прокляті!
Л у к а Л у к и ч. Ковпаки!
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Сморжі короткопузі! (Всі обступають їх).
Б о б ч и н с ь к и й. Їй-богу, це не я, це Петро Іванович.
Д о б ч и н с ь к и й. Е, ні, Петре Івановичу, ви ж бо перші теє…
Б о б ч и н с ь к и й. А от і ні; перші ото були ви.
Ява остання
Ті самі і жандарм.
Ж а н д а р м. Чиновник, що приїхав за іменним наказом з Петербурга, викликає вас цю ж мить до себе. Він зупинився в гостиниці.
(Сказані слова вражають, як громом, усіх. Звук подиву однодушно вилітає з дамських уст; вся група, враз перемінивши пози, залишається скам’янілою).
НІМА СЦЕНА
Городничий посередині у вигляді стовпа з розставленими руками та закинутою назад головою. Праворуч його дружина й дочка, із спрямованим до нього рухом усього тіла; за ними поштмейстер, що перетворився на знак запитання, звернений до глядачів; за ним Лука Лукич, що розгубився найбезневиннішим способом; за ним, коло самого краю сцени, три дами, гості, що притулились одна до одної з найсатиричнішим виразом облич, який стосується безпосередньо родини городничого. Ліворуч від городничого: Земляника, що нахилив голову трохи набік, наче до чогось прислухаючись; за ним суддя з розчепіреними руками, що присів майже до землі й зробив рух губами, немовби хотів посвистати або вимовити: «Ось тобі, бабуню, і Юрія!» За ним Коробкін, який обернувся до глядачів з примруженим оком і ущипливим натяком на городничого; за ним, коло самого краю, Добчинський і Бобчинський із спрямованим один до одного рухом рук, роззявленими ротами і виряченими один на одного очима. Інші гості залишаються просто стовпами. Майже півтори хвилини скам’яніла група зберігає таке становище. Завіса спускається.
1 Городничий — у першій половині XIX ст. начальник поліції в повітовому місті.
2 Ботфорти — високі чоботи з стоячими халявами й широкими розтрубами.
3 Вольтер’янець — вільнодумець, прибічник французького філософа Вольтера (1694–1778), особа, яка засвоїла скептицизм Вольтера щодо релігії.
4 Олександр Македонський (356 — 323 до нашої ери) — цар Македонії, славетний полководець давніх часів, що завоював Малу Азію, Єгипет, Персію, частину Індії.
5 Пасаж — випадок, пригода.
6 «Московские ведомости» — газета, яку видавав Московський університет.
7 В блаженстві, в раю.
8 Штандарт — прапор.
9 Цивільному, не військовому.
10 Нотиція — повідомлення.
11 Подорожня — документ, який давав право їхати казенними поштовими кіньми. В подорожній записувалося: маршрут, чин і прізвище того, хто їхав, а також, у якій справі він їхав — в службовій чи у власній.
12 Джон Масон (1705–1763) — англійський духовний письменник. Книги його були широко розповсюджені у XVIII і на початку XIX століття.
13 Вівсяний суп.
14 Соломон — цар ізраїльський; за легендою, був надзвичайно мудрий.
15 Єлистратишко — колезький регістратор, найнижчий цивільний чин у царській Росії.
16 Щукін двір — один з петербурзьких базарів.
17 Картуз — згорток із твердого паперу, в якому продавався тютюн для люльки.
18 Штос — азартна гра в карти.
19 «Роберт Диявол» — опера німецького композитора Мейербера. «Не ший мені, матінко, червоний сарафан» — пісня.
20 Йохим — відомий у 30-х роках XIX ст. петербурзький каретний майстер.
21 Фриштик — сніданок.
22 Шантрет — шатен.
23 Свіжопросолена тріска.
24 Забастувати — при грі в банк — не збільшувати ставки. Гнути від трьох ріжків — збільшувати ставку втроє.
25 Подорож.
26 Розумієте.
27 «Одруження Фігаро» — комедія французького письменника Бомарше; «Норма» — опера італійського композитора Белліні; Барон Брамбеус — псевдонім російського письменника О. І. Сенковського, редактора журналу «Библиотека для чтения»; «Фрегат Надія» — твір російського письменника О. О. Бестужева-Марлінського (1797–1837); «Московський телеграф» — журнал, що його видавав М. О. Полєвой з 1825 по 1834 рік, коли цей журнал був закритий за ліберальний напрямок.