Ревізор – Микола Гоголь

Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). По барильце для французької горілки.

Б о б ч и н с ь к и й (одводячи його руки). По барильце для французької горілки. От ми пішли з Петром Івановичем до Почечуєва… Ви вже, Петре Івановичу… теє-то… не перебивайте, будь ласка, не перебивайте!.. Пішли до Почечуєва, та на дорозі Петро Іванович каже: «Зайдімо», каже, «до трактиру. У шлунку-бо в мене… зранку я нічого не їв, то шлункове трясіння…» отаке-то, в шлунку в Петра Івановича… «А в трактир», каже, «привезли тепер свіжої сьомги, то ми закусимо». Тільки-но ми в гостиницю, коли це юнак…

Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Непоганий із себе, в партикулярному9 одязі…

Б о б ч и н с ь к и й. Непоганий із себе, в партикулярному одязі, ходить отак по кімнаті, і на обличчі отакий роздум… фізіономія… вчинки, і тут (крутить рукою біля лоба) багато, багато всього. Я ніби передчував і кажу Петрові Івановичу: «Тут що-небудь не спроста». Егеж. А Петро Іванович уже кивнув пальцем і підкликали трактирника,— трактирника Власа: в нього жінка три тижні тому породила і такий премоторний хлопчик, буде так само, як і батько, держати трактир. Підкликавши Власа, Петро Іванович і спитали його потихеньку: «Хто», каже, «цей юнак?» — а Влас і відповідає на це: «Це», каже… Е, не перебивайте, Петре Івановичу, будь ласка, не перебивайте, ви не розкажете, їй-богу, не розкажете: ви пришіптуєте, у вас, я знаю, один зуб в роті із свистом… «Це», каже, «юнак, чиновник», отак-бо, «їде з Петербурга, а на прізвище», каже, «Іван Олександрович Хлестаков, а їде», каже, «в Саратовську губернію і», каже, «предивно себе атестує: другий уже тиждень живе, з трактиру не їде, забирає все набір і ні копійки не хоче платити». Як сказав він мені це, а мене тут от наче щось і напоумило. «Е!» кажу я Петрові Івановичу…

Д о б ч и н с ь к и й. Ні, Петре Івановичу, це я сказав: «е!»

Б о б ч и н с ь к и й. Спочатку ви сказали, а потім і я сказав: «Е!» сказали ми з Петром Івановичем. «А з якої речі сидіти йому тут, коли дорога його веде в Саратовську губернію?» — Егеж. А ось, він ото і є той чиновник.

Г о р о д н и ч и й. Хто, який чиновник?

Б о б ч и н с ь к и й. Чиновник, той, про якого зводили дістати нотицію10,— ревізор.

Г о р о д н и ч и й (в страху). Що ви, Господь з вами! це не він.

Д о б ч и н с ь к и й. Він! і грошей не платить, і не їде. Кому ж би й бути, як не йому? І подорожня11 прописана в Саратов.

Б о б ч и н с ь к и й. Він, він, їй-богу, він… Такий спостережливий: усе обдивився. Побачив, що ми з Петром Івановичем їли сьомгу,— більше тому, що Петро Іванович щодо свого шлунку… егеж, то він і в тарілки нам заглянув. Такий пильний — мене так і пройняло страхом.

Г о р о д н и ч и й. Господи, помилуй нас грішних! Де ж він там живе?

Д о б ч и н с ь к и й. У п’ятому номері, під сходами.

Б о б ч и н с ь к и й. У тому самому номері, де минулого року побилися проїжджі офіцери.

Г о р о д н и ч и й. І давно він тут?

Д о б ч и н с ь к и й. А тижнів уже зо два. Приїхав на Василя Єгиптянина.

Г о р о д н и ч и й. Два тижні! (Набік). Батечку, сваточку! Пронесіть, святі угодники! За ці два тижні вишмагано унтер-офіцерську жінку. Арештантам не видавали провізії! На вулицях шинок, брудота! Ганьба! осудовище! (Хапається за голову).

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Що ж, Антоне Антоновичу? — їхати парадом до гостиниці.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Ні, ні! Попереду пустити голову, духовенство, купецтво; ось і в книзі: «Діяння Іоанна Масона»12…

Г о р о д н и ч и й. Ні, ні; дозвольте вже мені самому. Бували важкі випадки в житті, миналися, ще навіть і спасибі діставав. А може, бог пронесе й тепер. (Звертаючись до Бобчинського). Ви кажете, він молодий?

Б о б ч и н с ь к и й. Молодий, років двадцяти трьох або чотирьох з чимсь.

Г о р о д н и ч и й. Тим краще — молодого скоріше пронюхаєш. Біда, якщо старий чорт; а молодий увесь зверху. Ви, панове, готуйтеся кожний у себе, а я вирушу сам, або ось хоч з Петром Івановичем, приватно, для прогулянки, навідатися, чи не зазнають проїжджі неприємностей. Гей, Свистунов!

С в и с т у н о в. Що скажете?

Г о р о д н и ч и й. Біжи зараз до дільничного пристава; або ні, ти мені потрібен. Скажи там кому-небудь, щоб якнайшвидше до мене дільничного пристава, і приходь сюди. (Квартальний біжить, хапаючись).

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ходім, ходім, Амосе Федоровичу. Справді, може трапитись біда.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Та вам чого боятись? Ковпаки чисті надів на хворих, та й кінці у воду.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Де там ковпаки? Хворим велено габер-суп13 давати, а в мене по всіх коридорах тхне такою капустою, що бережи тільки носа.

А м о с Ф е д о р о в и ч. А я щодо цього спокійний. Справді, хто зайде до повітового суду? А якщо хто й загляне в який-небудь папір, то він життю не буде радий. Я ось уже п’ятнадцять років сиджу на суддівському стільці, а як заглиблюсь іншого разу в записку — а! тільки рукою махну. Сам Соломон14 не розбере, що в ній правда і що неправда. (Суддя, попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл і поштмейстер ідуть і на дверях стикаються з квартальним, що повертається).

Ява IV

Городничий, Бобчинський, Добчинський і квартальний.

Г о р о д н и ч и й. Що, дрожки там стоять?

К в а р т а л ь н и й. Стоять.

Г о р о д н и ч и й. Біжи на вулицю… або, ні, зажди! Біжи принеси… Та інші ж де? невже ти тільки сам? Адже я наказував, щоб і Прохоров був тут. Де Прохоров?

К в а р т а л ь н и й. Прохоров у приміщенні дільниці, та тільки до діла не може бути взятий.

Г о р о д н и ч и й. Як це?

К в а р т а л ь н и й. Та так: привезли його вранці як мерця. От уже два цебри води вилили, досі не протверезився.

Г о р о д н и ч и й (хапаючись за голову). Ох, боже мій, боже мій! Біжи швидше на вулицю, або ні — біжи перше до кімнати, чуєш! і принеси звідти шпагу та новий капелюх. Ну, Петре Івановичу, їдьмо!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: