Микола Гоголь - Ревізор (сторінка 12)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mykola_gogol_revizor.docx)Mykola_gogol_revizor.docx104 Кб3016
Скачать этот файл (Mykola_gogol_revizor.fb2)Mykola_gogol_revizor.fb2260 Кб1935
Г о р о д н и ч и й (з незадоволенням). А, не до слів тепер! Чи знаєте ви, що той самий чиновник, якому ви скаржились, тепер жениться з моєю дочкою? Що? га? що тепер скажете? Тепер я вас! У! Обманюєте народ... Зробиш підряд з казною, на сто тисяч обдуриш її, постачивши гниле сукно, та потім пожертвуєш двадцять аршин, та й давай тобі ще нагороду за це! Та якби знали, так би тобі... І черево суне наперед: він купець, його не займай. «Ми» каже, «і дворянам не поступимось». Та дворянин... ах ти ж, пика! дворянин вчиться наук: його хоч і шмагають у школі, та за діло, щоб він знав корисне. А ти що? — починаєш з крутійства, тебе хазяїн б’є за те, що не вмієш обманювати. Ще хлопчисько, «отче наш» не знаєш, а вже недомірюєш; а як розідме тобі черево та наб’єш собі кишеню, так і запишався! Ху ти, яке диво! Через те, що ти шістнадцять самоварів видудлиш за день, то через те й пишаєшся? Та мені плювати на твою голову і на твою пиху!

К у п ц і (вклоняючись). Винуваті, Антоне Антоновичу!

Г о р о д н и ч и й. Скаржитись? А хто тобі поміг змахлювати, коли ти будував міст і написав дерева на двадцять тисяч, тоді як його й на сто карбованців не було? Я поміг тобі, цапина борода! Ти забув це? Я, посвідчивши це на тебе, міг би тебе також спровадити на Сибір. Що скажеш? га?

О д и н  з  к у п ц і в. Богу винуваті, Антоне Антоновичу. Лихий попутав. І закаємось надалі скаржитись. Вже яке хоч задоволення, не гнівайся тільки!

Г о р о д н и ч и й. Не гнівайся! Ось ти тепер валяєшся в ногах у мене. А чому? — тому, що моє зверху; а якби хоч трошки на твоєму боці, то ти б мене, каналія, втоптав у самісіньке багно, та ще б і колодою зверху придушив.

К у п ц і (кланяючись у ноги). Не занапасти, Антоне Антоновичу!

Г о р о д н и ч и й. «Не занапасти!» Тепер: «не занапасти!» а перше як? Я б вас... (Махнувши рукою). Ну, та бог простить! годі! Я не пам’ятозлобний; тільки тепер, дивись, бережи вуха! Я віддаю дочку не за якого-небудь простого дворянина: щоб поздоровлення було... розумієш? не те, щоб відкараскатись яким-небудь баличком чи головою цукру... Ну, йди з богом! (Купці виходять).

Ява ІІІ

Ті самі, Амос Федорович, Артемій Филипович, потім Растаковський.

А м о с  Ф е д о р о в и ч (ще на дверях). Чи вірити чуткам, Антоне Антоновичу? до вас прибилось надзвичайне щастя?

А р т е м і й  Ф и л и п о в и ч. Маю честь привітати з надзвичайним щастям! Я сердечно зрадів, коли почув. (Підходить до ручки Анни Андріївни). Анно Андріївно! (Підходячи до ручки Марії Антонівни). Маріє Антонівно!

Р а с т а ко в с ь к и й (входить). Антона Антоновича вітаю! Хай продовжить бог життя ваше і нового подружжя, і дасть вам нащадків численних, онучат і правнучат! Анно Андріївно! (Підходить до ручки Анни Андріївни). Маріє Антонівно! (Підходить до ручки Марії Антонівни).

Ява IV

Ті самі. Коробкін із жінкою. Люлюков.

К о р о б к і н. Маю честь привітати Антона Антоновича! Анно Андріївно! (Підходить до ручки Анни Андріївни). Маріє Антонівно! (Підходить до її ручки).

Ж і н к а  К о р о б к і н а. Сердечно вітаю вас, Анно Андріївно, з новим щастям.

Л ю л ю к о в. Маю честь привітати, Анно Андріївно! (Підходить до ручки і потім, обернувшись до глядачів, клацає язиком з виглядом молодецтва). Маріє Антонівно! Маю честь привітати! (Підходить до її ручки і звертається до глядачів з тим самим молодецтвом).

Ява V

Дуже багато гостей у сюртуках і фраках, підходять спочатку до ручки Анни Андріївни, кажучи: «Анно Андріївно!», потім до Марії Антонівни, кажучи: «Маріє Антонівно!». Бобчинський і Добчинський проштовхуються.

Б о б ч и н с ь к и й. Маю честь привітати!

Д о б ч и н с ь к и й. Антоне Антоновичу, маю честь привітати.

Б о б ч и н с ь к и й. З щасливою пригодою!

Д о б ч и н с ь к и й. Анно Андріївно!

Б о б ч и н с ь к и й. Анно Андріївно! (Обидва підходять в один час і стукаються лобами).

Д о б ч и н с ь к и й. Маріє Антонівно! (Підходить до ручки). Честь маю привітати. Ви будете у великому, великому щасті, в золотій сукні ходити й делікатні всякі супи їсти, дуже втішно будете проводити час.

Б о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Маріє Антонівно, маю честь привітати! Дай боже вам усякого багатства, червінців і синка отакого маленького, отакого (показує рукою), щоб можна було на долоньку посадовити, егеж! Усе буде хлопчина кричати: уа! уа! уа!

Ява VI

Ще кілька гостей, що підходять до ручок. Лука Лукич із жінкою.

Л у к а  Л у к и ч. Маю честь...

Ж і н к а  Л у к и  Л у к и ч а (біжить вперед). Вітаю вас, Анно Андріївно! (Цілуються). А я ж то так зраділа. Кажуть мені: «Анна Андріївна видає дочку».— «Ах, боже мій!» думаю собі, і так зраділа, що кажу чоловікові: «Слухай, Луканчику: от яке щастя Анні Андріївні!» «Ну», думаю собі, «хвалити бога!» І кажу йому: «Я так захоплена, що горю від нетерпіння виявити особисто Анні Андріївні...» «Ах, боже мій!» думаю собі: «Анна Андріївна саме сподівалася доброї партії для своєї дочки, а ось тепер така доля: саме так сталось, як вона хотіла», і так, справді, зраділа, що не могла говорити. Плачу, плачу, от просто ридаю. Лука Лукич каже: «Чого ти, Настенько, ридаєш?» — «Луканчику», кажу, «я й сама не знаю, сльози так ото рікою й ллються».

Г о р о д н и ч и й. Дуже прошу сідати, панове! Гей, Мишко! принеси сюди більше стільців! (Гості сідають).

Ява VII

Ті самі, дільничний пристав і квартальний.

Д і л ь н и ч н и й  п р и с т а в. Маю честь привітати вас, ваше високоблагородіє, і побажати благоденства на многая літа!

Г о р о д н и ч и й. Спасибі, спасибі! Прошу сідати, панове! (Гості сідають).

А м о с  Ф е д о р о в и ч. Але скажіть, будь ласка, Антоне Антоновичу, яким чином усе це почалось, поступінний хід усієї справи.

Г о р о д н и ч и й. Хід справи надзвичайний: зволив сам особисто освідчитись.

А н н а  А н д р і ї в н а. Дуже шанобливим і якнайделікатнішим способом. Все надзвичайно гарно говорив. Каже: «Я, Анно Андріївно, з самої тільки пошани до ваших гідностей». І така прекрасна, вихована людина, найблагородніших звичаїв! — «Мені, чи вірите, Анно Андріївно, мені життя — копійка; я тільки тому, що шаную ваші незвичайні гідності».

М а р і я  А н т о н і в н а. Ой, мамуню! та це він мені казав.

А н н а  А н д р і ї в н а. Облиш, ти нічого не знаєш, і не в своє діло не втручайся.— «Я, Анно Андріївно, дивуюсь». Такими хвальними розсипався словами... І коли я хотіла сказати: «Ми ніяк не сміємо сподіватись такої честі», він раптом упав на коліна і таким найблагороднішим чином: «Анно Андріївно! не зробіть мене найнещаснішим! погодьтесь відповідати на мої почуття, або я смертю скінчу життя своє».

М а р і я  А н т о н і в н а. Але ж, мамуню, він про мене це говорив.

А н н а  А н д р і ї в н а. Ну, звісно... і про тебе було, я нічого цього не заперечую.

Г о р о д н и ч и й. І так аж налякав: казав, що застрелиться. «Застрелюсь, застрелюсь!» каже.

Б а г а т о  х т о  з  г о с т е й. Скажіть, будь ласка!

А м о с  Ф е д о р о в и ч. Отака штука!

Л у к а  Л у к и ч. От справді, доля вже до цього вела.

А р т е м і й  Ф и л и п о в и ч. Не доля, батечку, доля — індичка: заслуги привели до того. (Набік). Отакій свині лізе завжди в рот щастя!

А м о с  Ф е д о р о в и ч. Я, хай так, Антоне Антоновичу, продам вам того песика, якого торгували.

Г о р о д н и ч и й. Ні, мені тепер не до песиків.

А м о с  Ф е д о р о в и ч. Ну, не хочете, на іншому собаці зійдемось.

Д р у ж и н а  К о р о б к і н а. Ах, як, Анно Андріївно, я рада вашому щастю! ви не можете собі уявити.

К о р о б к і н. Де ж тепер, дозвольте дізнатися, перебуває іменитий гість? Я чув, що він поїхав чогось.

Г о р о д н и ч и й. Так, він поїхав на один день у вельми важливій справі.

А н н а  А н д р і ї в н а. До свого дядька, щоб попросити благословення.

Г о р о д н и ч и й. Попросити благословення; але завтра ж... (Чхає, привітання зливаються в суцільний шум). Вельми дякую! Але завтра ж і назад... (Чхає; привітальний шум; чутніше за інші голоси):

Д і л ь н и ч н о г о  п р и с т а в а. На здоров’я, ваше високоблагородіє!

Б о б ч и н с ь к о г о. Сто років і міх червінців!

Д о б ч и н с ь к о г о. Продовж, боже, на сорок-сороків!

А р т е м і я Ф и л и п о в и ч а. Щоб ти пропав!

Ж і н к а  К о р о б к і н а. Щоб тебе чорт узяв!

Г о р о д н и ч и й. Найщиріше дякую! І вам того ж бажаю.

А н н а  А н д р і ї в н а. Ми тепер у Петербурзі маємо намір жити. А тут, скажу вам, таке повітря... сільське вже занадто!.. признаюсь, велика неприємність... От і чоловік мій... він там дістане генеральський чин.

Г о р о д н и ч и й. А так, скажу вам, панове, я, чорт забери, дуже хочу бути генералом.

Л у к а  Л у к и ч. І дай боже стати!

Р а с т а к о в с ь к и й. Від людини неможливо, а від бога все можливо.

А м о с  Ф е д о р о в и ч. Великому кораблеві — велика й плавба.

А р т е м і й  Ф и л и п о в и ч. Які заслуги, така й шана.

А м о с  Ф е д о ро в и ч (набік). Ще й справді зробиться генералом! От уже кому личить генеральство, як корові сідло! Ну, брат, ні, до цього ще довга пісня. Тут і кращі за тебе є, а досі ще не генерали.

А р т е м і й  Ф и л и п о в и ч (набік). Ото, чорт забери, вже й у генерали лізе! Чого доброго, може, й буде генералом. Адже в нього поважності, лихий не взяв би його, доволі. (Звертаючись до нього). Тоді, Антоне Антоновичу, і нас не забудьте.

А м о с  Ф е д о р о в и ч. І коли що станеться, наприклад, яка-небудь потреба у справах, не залишіть без заступництва!

К о р о б к і н. Наступного року повезу синка до столиці на користь державі, то, зробіть ласку, виявіть йому вашу протекцію, місце батька заступіть сирітці.

Г о р о д н и ч и й. Я готовий із свого боку, готовий старатися.

А н н а  А н д р і ї в н а. Ти, Антошо, завжди готовий обіцяти. По-перше, тобі не буде часу думати про це. І як можна, і з якої речі себе обтяжувати отакими обіцянками?

Г о р о д н и ч и й. Чому ж, серце моє? іноді можна.

А н н а  А н д р і ї в н а. Можна, звісно, та не всякій же дрібноті виявляти своє заступництво.

Ж і н к а  К о р о б  к і н а. Ви чули, як вона трактує нас?

Г о с т я. Егеж, вона така завжди була; я її знаю, посади мужика за стіл, він і ноги свої...

Ява VIII

Ті самі і поштмейстер поквапливо, з розпечатаним листом у руці.

П о ш т м е й с т е р. Дивовижна річ, панове! Чиновник, якого ми вважали за ревізора, був не ревізор.

В с і. Як, не ревізор?

П о ш т м е й с т е р. Зовсім не ревізор,— я дізнався про це з листа.

Г о р о д н и ч и й. Що ви, що ви, з якого листа?

П о ш т м е й с т е р. Та з власного його листа. Приносять до мене на пошту лист. Глянув на адресу — бачу «на Поштамтську вулицю». Я так і зомлів. «Ну», думаю собі, «певно, знайшов непорядки на пошті й повідомляє начальство». Взяв, та й розпечатав.

Г о р о д н и ч и й. Як же ви?..

Пошук на сайті: