ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО
(1945)
Народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. У 1963 році закінчив середню школу-інтернат. У 1964 вступив на українське відділення філологічного факультету Київського університету. 1965 року став студентом Донецького педагогічного інституту, звідки на початку 1967 року був відрахований за наказом ректора «за дії, несумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що поширював у виші серед студентів роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», про що секретар Донецького обкому КПУ доповів у ЦК КПУ. Влітку 1967 року була спроба продовжити здобувати вищу освіту в Літературному інституті в Москві, але, попри те, що успішно пройшов творчий конкурс, Голобородька не допустили до вступних іспитів.
Вірші розпочав друкувати 1963 року. Перша поетична книжка «Летюче віконце», яку готували до друку в одному з київських видавництв, була знищена через незгоду автора співпрацювати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР.
Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні. У 1968-1970 роках перебував на військовій службі в будівельних загонах на Далекому Сході. Після того працював на шахті та в радгоспі рідного села.
1988 р. В. Голобородька прийняли до Спілки письменників України.
2001 року здобув вищу освіту в Луганському державному педагогічному університеті імені Т. Шевченка. Проживав в Адріанополі, а близько 2004 року перебрався до Луганська. Через бойові дії на Сході України в 2014 році став вимушеним переселенцем.
Твори Василя Голобородька: «Летюче віконце» (1970); «Зелен день» (1988); «Ікар на метеле- кових крилах» (1990); «Соловейків теремок» (1991); «Калина об Різдві» (1992); «Слова у вишиваних сорочках» (1999); «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002); «Посівальник» (2002); «Українські птахи в українському краєвиді» (2002); «Дохла кішка» (2004); «Летюче віконце (Вибрані вірші)» (2005); «Ми йдемо (Вибрані вірші)» (2006); «Віршів повна рукавичка» (2010); «Зозуля масло колотить» (2010); «Білі кімнатні рослини» (2013).