Я́ків Фе́дорович Голова́цький (* 17 жовтня 1814, с. Чепелі, Бродівський район, Львівська область — †13 травня 1888, Вільнюс) — український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський діяч. Співзасновник об’єднання «Руська трійця», співавтор збірника «Русалка Дністровая».
Біографічні відомості
Народився 29.10.1814 р. у с.Чепелі на Бродівіщині. Помер 13.05.1888 р. у Вільні (нині Вільнюс). Син о.Теодора, уродженця м.Миколаєва. З Миколаєва походить вся родина Головацьких. Історик, етнограф, філолог, поет і суспільний діяч. У 1831 р. після закінчення Львівської гімназії поступив на філософський факультет Львівського університету. У 1832 р. перервав навчання і два роки мандрував, переважно пішо, по містах і селах Галицької Русі і Закарпаття. Цікаво, що свою мандрівку розпочав з м.Миколаєва над Дністром. У 1835 р. поступив у Кошицьку академію, а потім — у Будапештський університет. У 1836 — 1839 рр. продовжив навчання у Львівському ун-ті, а потім закінчив Львівську духовну семінарію 1842). Був греко-католицьким парохом у с.Микитипці (1842 — 1846), Хмільова (1846 — 1848). Учасник Собору українських вчених у Львові у 1848 р. У 1848 — 1867 рр. професор «руської мови і словесності» (української мови та літератури) у Львівському ун-ті. У 1858 — 1859 рр. займав посаду декана філософського факультету, а у 1862 — 1864 рр. — ректора університету. Під впливом Михайла Погодіна перейшов па москвофільські позиції, за що був у 1841 р. відзначений званням академіка Санкт- Петербургської АН. У 1868 р. переїхав в Росію, зложив з себе духовний сан і перейшов у православ’я. У цьому ж році очолив Віденську археографічну комісію, а з 1871 р. і Тимчасову комісію з створення Віленської публічної бібліотеки і музею.
Разом з Маркіяном Шашкевичем та Іваном Вагилевичем утворив у 1831 р. національно-патріотичний гурток галицької молодої інтелігенції т.з. «Руську трійцю». У Будапешті зблизився з чеськими, словацькими і сербськими славістами, з допомогою яких у 1837 р. там було підготовано і видано перший галицький альманах «Русалка Дністрова», що відіграв велику роль в галицькому літературному відродженні. Живучи у Львові, підтримував тісні контакти з М.Устияновичем, Д.Зубрицьким, І.Вагилевичем, переписувався з М.Погодіним, О.Бодянським, М.Максимовичем, Я.Колларом, П.Шафариком, П.Коубеком, К.Заном, В.Залеським, а пізніше з В.Галкою та К.Я.Ербеном та іншими славістами. Свої поетичні твори надрукував у «Русалці Дністровій та альманаху «Вінок русинам на обжинки» (ч.1— 2, Відень, 1846 — 1847), у виданні якого приймав участь. Численні літературні та етнографічні праці розкидані по різних збірниках, богословські й мемуарні твори надруковані переважно в «Науковому збірнику Галицько-Руської матиці».
У свій романтичний період до 1848 р. Яків Головацький приділив багато уваги збиранню й обробленню українських мовознавчих матеріалів, виходячи з засади, що мова найкраще відбиває дух нації. Але відхід на москвофільські позиції не міг не позначитися і на його наукових працях. Вже його «Граматика руского язика» (1851) далека від позиції збереження і розвитку української мови. Мав вплив на Миколу Устияновича, який також у своїх пізніх творах відмовився від чистої української мови і перейшов па «язичіе». Наукова оцінка спадщини Я.Головацького далеко не однозначна. У 1846 р. під псевдом «Гаврило Русий» він надрукував німецькою мовою у журналі «Річники слов’янської літератури, мистецтва і науки», які видавав у Лейпцігу відомий славіст «Йордан», статтю «Становище русинів у Галичині» (випуск 9 «Річників»). В ній він різко критикував політику уряду в національному питанні в Галичині і виступав проти переслідування національносвідомої інтелігенції. У 1859 р. він очолив боротьбупроти прихильників заміни кирилиці латинкою, яка завершилася виданням у Львові німецькою мовою збірника «Питання мови і письма русинів в Галичині» (1861). Велике значення мала і зберігає досі трьох- томна етнографічна праця Головацького «Народньіе песни Галицкой и Угорской Руси», яка була опублікована у 1863 — 1878 рр. в «Чтениях» Товариства історії і древностей Російських при Московському ун-ті. Зберігають свою наукову цінність і ряд історичних праць з дослідження окремих проблем історії Закарпаття, Галичини і Буковини, слов’янського етногенезу, польсько-галицьких та польсько-українських та слов’яно- германських стосунків, статті про І.Котляревського, Г.Квітку-Основ’яненка, М.Шашкевича, І.Вагилевича, розвідки про «Слово о полку Ігоревім». Лазаря Барановича, Феофана Прокоповича, «Географический словарь западнославянских и южнославянских земель и прилежащих стран» (1877, вид.1884). Цінною була його видавнича і громадська діяльність у Відні. Поряд з тим його обгрунтування існування «одної руської народності і одної руської літератури» аж до виступів проти вживання української мови в літературі і науці мали негативний вплив па розвиток галицької і закарпатської інтелігенції. Архів Якова Головацького зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника та у ін-ті літератури НАН України у Києві (ф.104).
Церковно-громадська праця
Висвячений на священика в 1842, став співробітником греко-католицької парафії у Микитинцях недалеко Коломиї, залишившись надалі під церковним наглядом. З 1848 — професор руської (української) мови і літератури Львівського університету, а в 1864—1866 рр. — ректор цього навчального закладу.
Належав до «Руської трійці». Видав альманах разом з М. Шашкевичем і І. Вагилевичем — «Русалка Дністровая» (1837), у якому публікував патріотичні поезії.
Революційні погляди
Порушував у німецькому «Літописі слов’янської літератури, мистецтва і науки» в 1846 під псевдонімом Гаврило Русин актуальні, як на той час, питання:
Русини займають дві-треті Галичини й східні комітати в Карпатах та Угорщині; також цілу полудневу частину Росії від Припеті по верхній Дон. Замешкують цю територію у компактній масі, не розпорошені поміж другими народами, ані не змішані з чужими національностями. Вони не є жодними колоністами, які примандрували в ті землі, але вони є їх рідними синами, які живуть на могилах і курганах славних предків своїх з перед тисячі літ, на прадідівських вогнищах. Коли в них така славна минувшина, то чому вони не осягнули кращої долі, яка належалася б такій великій нації?
…Тому в головній мірі, бо Русини не видали здібних провідників і просвітителів; немає в них теж спільного осередку, немає лучности поміж поодинокими галузями нації, так званим освіченим Русинам бракує моральних сил, обзнайомлення з обставинами, патріотизму й бажання приносити жертви. Нарід поділений, порабощений, живе, навіть не знаючи хто він. Його провідна верства зденаціоналізована, відчужена від народньої маси, якій помагає тільки спати.
Останні роки життя
В результаті гонінь від австрійської влади і за рекомендацією М. Погодіна перейшов на москвофільські позиції і 1867 року переїхав до Російської імперії. Жив у Вільно (нині Вільнюс, Литва), де став головою Археографічної комісії.
Автор наукових праць з літератури, історії, етнографії. Найважливіша праця — «Народні пісні Галицької і Угорської Русі», кн. 1-4 (1878).